04 серпня 2025 р. Справа № 520/23057/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, по справі № 520/23057/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2024 року без урахування індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році".
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2024 року з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
- судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.03.2024, з урахуванням виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 520/23057/24 скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що суд розглянув зовсім інші позовні вимоги, ніж були ним заявлені. За його твердженням, оскаржувався не розмір нарахованої індексації, який згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 складає 1500 грн., а саме факт її невиплати. Також, позивач наголошує на тому, що рішення про позовні вимоги, які були задоволені оскаржуваним рішенням про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром вже були задоволені судом в рішенні від 30 січня 2023 року справі №520/10434/22.
Згідно зі статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992. Дані обставини підтверджуються із перерахунків пенсії від 01.03.2023, 01.03.2024 та 31.10.2024, пенсійна справа № ФХ116572-Міноборони, копії який були додані до позовної заяви.
Відповідно до перерахунку пенсії позивача від 06 серпня 2024 року станом на 01.03.2024 основний розмір пенсії 77 % грошового забезпечення (вислуга років 29) у розмірі 22851,68 грн. З урахуванням доплат ОСНП 2022-2024, щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн загальний розмір пенсії становить 31050,92 грн. З урахуванням максимального розміру розмір пенсії становить 27550,92 грн.
На звернення позивача від 10.07.2024 відповідачем надано відповідь листом від 06.08.2024 про те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №520/27889/23, відповідачем з 01.03.2023 проведено перерахунок пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром. Також зазначено, що у зв'язку із проведенням перерахунків, пов'язаних з підвищенням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, нарахування індексації та інших перерахунків згідно з змін в законодавстві, пенсія нараховується з урахуванням максимального розміру, але не нижче раніше призначеної пенсії. Підсумок пенсії з 01.03.2024 з урахуванням максимального розміру пенсії становить 27550,92 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з 01.03.2024 року без урахування індексації та обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що протягом спірного періоду стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. А тому, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З приводу позовних вимог про необхідність здійснення перерахунку пенсії з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №185 від 24.02.2024 суд зазначив, що спір між сторонами виник не у зв'язку із неврахуванням вказаних доплат та надбавок, адже таке є обов'язком відповідача, а тому права та інтереси позивача у цій частині позову не порушено та докази цього відсутні, а відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд приходить висновку про відмову у задоволені таких позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно зі статтею 3 Конституції України передбачено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга). Саме забезпеченням прав і свобод людини і громадянина є створення умов, необхідних для їх реалізації, які є напрямками державної діяльності. У статті 1 Основного Закону України зазначено, що Україна є соціальною державою, тому одним із основних напрямів її діяльності є надання, забезпечення, розвиток та захист саме соціальних прав людини і громадянина, які не можуть бути скасовані чи обмежені без дотримання приписів, установлених статтями 22,64 Конституції України.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
У відповідності до протоколу перерахунку пенсії від 31.10.2024, позивачу нараховано індексацію пенсії за 2022 рік в сумі 3199,24 грн., за 2023 рік в сумі 1500,00 грн. та за 2024 рік в сумі 1500,00 грн., також нарахована щомісячна доплата в розмірі 2000 грн. відповідно до ПКМУ №713 від 14.07.2021 року, визначено основний розмір пенсії з розрахунку 77% грошового забезпечення з урахуванням індексації та доплати та індексацій- 31050,92 грн. У підсумку до виплати призначено - 27550,92 грн. з урахуванням максимального розміру пенсії.
Як вбачається з даного протоколу, індексація позивачу за 2024 рік та доплата в розмірі 2000 грн. була нарахована, але не виплачена, внаслідок обмеження пенсії максимальним розміром.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, згідно з частиною 1 якої перерахунок пенсій раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Згідно із частиною 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частиною 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджував, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
Відповідно до ч. 2ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на те, що положення ч.7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20.12.2016. При цьому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є по своїй суті повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження максимального розміру пенсії.
Таким чином, положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром, тобто в розмірі її фактичного нарахування.
Тобто, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 16.12.2021 справа №400/2085/19.
З приводу доводів апеляційної скарги позивача щодо того, що суд розглянув зовсім інші позовні вимоги, ніж були ним заявлені, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач стверджує, що йому не була виплачена пенсія в розмірі 31050,92 грн. разом із усіма індексаціями та доплатою. Підсумковий розмір виплаченої пенсії склав - 27550,92 грн. Зменшення суми виплаченої пенсії на 3500 грн. позивач пов'язує з невиплатою індексації за 2024 рік в сумі 1500 грн. та щомісячної доплати в розмірі 2000 грн.
Між тим, згідно з протоколом перерахунку пенсії від 31.10.2024 індексація позивачу за 2024 рік та доплата в розмірі 2000 грн. були нараховані, але не виплачувалися у зв'язку з обмеженням позивачу граничного максимального розміру пенсії. Отже зменшення підсумкового розміру виплаченої пенсії сталося внаслідок обмеження її максимальним розміром, про що і вказав в своєму рішенні суд першої інстанції.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2024 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.03.2024, з урахуванням виплачених сум.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим вважає відсутніми підстави для її задоволення.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 року по справі № 520/23057/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частиною 5 статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій