04 серпня 2025 року справа №320/28769/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, а саме: застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні мого грошового забезпечення;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2023, 2024 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом, відповідно, на 1 січня 2023, 2024 року, а також, у зв'язку з цим, здійснити перерахунок та виплату, із врахуванням раніше здійснених виплат, допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, роки;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату, із врахуванням раніше здійснених виплат одноразової грошової допомоги після підписання першого контракту за 2023 рік, виходячи з мого грошового забезпечення, обрахованого із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату, із врахуванням раніше здійснених виплат одноразової грошової допомоги при звільненні за 2024 рік, виходячи з мого грошового забезпечення, обрахованого із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунуто недоліки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивач зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 безпідставно здійснювала обрахунок його грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, оскільки такий обрахунок не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Так, на думку позивача, розрахунок його грошового забезпечення за вказаний період мав бути визначений, виходячи з посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі-Постанова №704).
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в силу положень Постанови №704, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
У зв'язку з цим, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Наказом начальника ОКПП від 12.02.2024 №60-ос припинено контракт позивача та виключено зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011).
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 14 Закону №2011 визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 7 розділу XXIV Порядку встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІ Порядку у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Пунктом 1 розділу ХХХІІ Порядку визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704).
Пунктом 4 цієї постанови (у первинній редакції) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У подальшому, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Отже, у зв'язку із внесенням 24.02.2018 згаданих змін, станом на час набрання Постановою № 704 законної сили 01.03.2018, розрахункова величина, з якої обчислювалися розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, у відповідності до пункту 4 Постанови № 704 встановлювалася у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020-2021 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 - набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, яким вносилися згадані зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 09.05.2023 у справі №380/5158/22, від 10.01.2024 у справі №400/3128/23, від 12.03.2024 у справі №300/1772/23, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21 та ін.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, з 29 січня 2020 року у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для визначення належної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2023-2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні за 2024 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами законом на 01.01.2023 та на 01.01.2024.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за 2023-2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні за 2024 рік, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та на 01.01.2024.
При цьому, задоволення вимог у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2023, 2024 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом, відповідно, на 1 січня 2023, 2024 року, а також, у зв'язку з цим, здійснити перерахунок та виплату, із врахуванням раніше здійснених виплат, допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, роки.
4. Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , із врахуванням раніше здійснених виплат одноразової грошової допомоги після підписання першого контракту за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення, обрахованого із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року.
5. Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , із врахуванням раніше здійснених виплат одноразової грошової допомоги при звільненні за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення, обрахованого із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.