04 серпня 2025 року м. Київ справа №640/33464/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання призначити пенсію,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення - 27.10.2020р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021р. відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного від 16.05.2023 прийнято адміністративну справу №640/33464/20 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Марича Є.В.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно не зарахувало до страхового стажу періоди його роботи з 20.07.1994 по 30.10.1996.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Балаклицькому А.І.
Київським окружним адміністративним судом (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наданням судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І. відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, протоколом автоматизованого розподілу судової справи, справа розподілена судді Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 прийнято адміністративну справу №320/28385/23 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Марича Є.В.
За змістом наявного у справі відзиву на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії позивачки.
Дослідивши обставини справи, судом було встановлено наступне.
Позивач звернувся до до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком у зв'язку із досягненням 60 річного віку.
Так рішенням відповідача на заяву позивача від 27.10.2020 року відмовлено у призначенні пенсії позивачу, та не зараховано до страхового стажу періоду роботи з 20.07.1994 по 30.10.1996, оскільки дата в наказі при зарахуванні не відповідає даті зарахування.
Не погоджуючись із правомірністю такої позиції відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Згідно зі статтею 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до положень статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком виповнилось 60 років, що відповідачем не заперечується та підтверджується змістом спірного рішення.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо трудовій книжці не зазначені певні відомості, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Слід зазначити, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 2.4 Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Аналізуючи зазначені положення Інструкції №58, суд дійшов висновку щодо того, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" №301 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність
Як свідчать матеріали справи записи трудової книжки № НОМЕР_1 не містять виправлень, однак за твердженнями відповідача внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Так позивачу не зараховано період роботи з 20.07.1994 по 30.10.1996 до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, оскільки дата в наказі при зарахуванні не відповідає даті зарахування
Тобто, підставою для відмови відповідачем зарахувати спірний період слугував факт порушенням посадовими особами підприємства визначених норм законодавства під час заповнення трудової книжки позивачки.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд зважає на наступне.
Статтею 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ч.3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відтак, на переконання суду, відповідальність за допущені помилки посадовою особою підприємства, під час складення документації на підтвердження пільгового стажу позивача, а саме: відсутність деяких підписів посадових осіб, відсутність наказу про звільнення з роботи у трудовій книжці, покладено саме на роботодавця, а тому позивач не несе відповідальності за складення таких документів.
При цьому, суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які ведуть облік трудового стажу своїх працівників і відповідно зберігають всю інформацію щодо проходження трудової діяльності на підприємстві, установі чи організації, видають необхідні довідки, відповідно до положень порядку № 637.
Відповідно, не можна вважати формальні неточності, викладені у трудовій книжці, підставою для не призначення пенсії за вислугу років позивачу.
Крім того, слід врахувати, що позивач не може відповідача за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. Вказані помилки уповноважених посадових осіб підприємства, на якому у оскаржуваний період працював позивач не можуть позбавити його права на належний соціальний захист.
Отже, суд вважає, що надані позивачем до заяви про призначення пенсії за вислугу років документи (копія трудової книжки) підтверджують необхідні відомості про характер виконуваних ним робіт на посаді, зайняття якої передбачає призначення пільгової пенсії, а тому відповідач мав належним чином перевірити подані позивачем документи та прийняти відповідне рішення.
Водночас, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, згідно якого формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано позивачу до страхового стажу період роботи з 20.07.1994 по 30.10.1996 на посаді бармена в кафе «Алькор».
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Суд дійшов висновку, що відповідач, не зарахувавши спірний період до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, не дотримався вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку №637, а тому такі дії відповідача не відповідають приписам ч. 2 ст. 2 КАС України.
При цьому, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, відповідно, можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати період роботи з 20.07.1994 по 30.10.1996 до страхового стажу позивача з повторним розглядом його заяви від 27.10.2020 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Варто зазначити, що зобов'язання відповідача здійснити повторний розгляд пояснюється тим, що спірні періоди ще не зараховані до трудового (страхового) стажу позивача, при тому, що Пенсійний фонд є єдиним органом, який призначає пенсії та здійснює підготовку документів для її виплати, тобто вирішення питання призначення та виплату пенсії є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15.
При цьому, чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного ст. 382 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення даної вимоги.
Згідно з вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) про зобов'язання призначити пенсію - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код в ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком від 04.11.2020 за №2600-0303-8/157292.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , у тому числі: з 20.07.1994 по 30.10.1996 рік.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 27.10.2020 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 (сорок) коп. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.