про залишення позовної заяви без розгляду
04 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/10398/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивачка просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 15 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 14 днів у рік звільнення без застосування коефіцієнту 2,5 відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам";
- зобов'язати відповідача нарахувати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 38 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені із застосуванням коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху як таку, що подано поза межами тримісячного строку звернення у такій категорії спорів з наданням десятиденного строку для подання заяви про поновлення цього строку із наведенням поважних причин пропуску процесуального строку звернення до суду із заявленими вимогами з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
На виконання вимог цієї ухвали суду позивачкою подано клопотання, у якому вона просить визнати неналежними надані відповідачем докази на підтвердження отримання позивачкою грошового атестату, та продовжити судовий розгляд цієї справи.
В обґрунтування своєї позиції позивачка висловлює категоричну незгоду з висновками суду звертаючи увагу на те, що наданий відповідачем грошовий атестат від 24 липня 2023 року № ГА/7 не містить її підпису у графі 14 щодо "засвідчення грошового атестата її особистим підписом", як і у картці особового рахунку військовослужбовця від 26 березня 2025 року за вих. № ФЕС/165 поряд із записом у графі 19 "Дата і номер виданого грошового атестата" рядка № 4 (з/п) - 24 липня 2023 року № ГА/7, у графі 20 "підпис про отримання грошового атестата" відсутній її підпис, що доводить, як стверджує позивачка, що її не було ознайомлено зі змістом грошового атестата та не було його вручено.
Також позивачка звертає увагу на те, що ведення Книги обліку виданих грошових атестатів, наданої (витяг) відповідачем суду, не передбачено наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України". При цьому у графах 8 рядку зазначено: "Кому і куди адресовано документ" - ОСОБА_1 ; "Короткий зміст документа" - 3043406160; "№ діла і листа, куди підшито документ" - "24 липня 2023 року", чим спростовано, на переконання позивачки, відомості щодо вручення їй грошового атестата, а підпис, супроти якого відсутнє прізвище та ініціали, належить, як вона зазначає, не їй.
Наведене утворює, на думку позивачка, достатні у своїй сукупності докази, аби дійти висновку про неналежність наданих відповідачем доказів на підтвердження факту отримання нею грошового атестату.
У своїх доводах позивачка посилається на офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у Рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 та правові висновки судової палати з розгляду спорів щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, цитуючи її зміст.
Вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду з позовом у цій справі суд враховує, що відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період до 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У розвиток цієї правової позиції судова палата розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Надаючи оцінку доводам позивачки, суд, насамперед, виходить з того, що спір у цій справі виник щодо належного нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка за правилами пункту 3 розділу XXXI "Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби" Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, виплачується при звільненні з військової служби.
Отже, спір у цій справі виник щодо виплати належних при звільненні зі служби (24 липня 2023 року) сум грошової компенсації за невикористані відпустки, а тому в контексті спірних у цій справі правовідносин слід враховувати правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Верховний Суд у згаданій постанові вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
При цьому Верховний Суд зауважив, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, звільнення з військової служби.
Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 цих Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Наданими відповідачем доказами належним чином підтверджено вручення ОСОБА_1 24 липня 2023 року у день звільнення з військової служби грошового атестата від 24 липня 2023 року № ГА/7, про що зроблено запис у Книзі обліку виданих грошових атестатів Військової частини НОМЕР_1 . Натомість доводи позивачки про те, що ведення такої Книги не передбачено Правилами № 280 суд вважає безпідставними, позаяк назва облікової форми журналу не спростовує підтверджених даних відповідного обліку, як і вказані позивачкою недоліки форми суд оцінює формальними.
В аспекті обізнаності позивачки щодо нарахованих та належних до виплати при звільненні з військової служби спірних сум грошової компенсації невикористаних відпусток слід враховувати й те, що у витязі з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 71 про виключення позивачки зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 також вказано про нарахування та виплату спірної грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні з військової служби, а відтак, отримавши нараховані кошти при звільненні, позивачка була обізнана щодо виплаченої грошової компенсації, й могла, за бажання, пересвідчитись щодо обрахунку спірних сум.
За правилами частини другої статті 122 КАС України процесуальний строк звернення до суду починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
Як стверджує позивачка, вже після звільнення з лав Збройних Сил України їй стало відомо, що відповідач при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток мав врахувати вимоги пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", яким встановлено її обчислення із помноженням невикористаних днів щорічної основної відпустки, а також днів додаткової відпустки у рік звільнення на коефіцієнт 2,5 тим, які мають вислугу до 10 календарних років. Тому, 29 березня 2025 року позивачка звернулась до відповідача щодо детального розрахунку спірних сум.
Проте, й суд звертає увагу, таке звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 скеровано позивачкою майже через 2 роки після звільнення з військової служби, при цьому без зазначення причин тривалого зволікання після звільнення зі служби щодо з'ясування розрахунку спірних сум.
З позовною заявою із заявленими вимогами щодо позивачка звернулась до суду 09 квітня 2025 року, проте у позовній заяві не наводить жодних об'єктивних причин (обставин), які завадили упродовж тримісячного строку, тобто до 25 жовтня 2023 року, звернутись до суду із цим позовом.
Залишаючи позовну заяву без руху в ухвалі від 25 липня 2025 року суд звертав увагу позивачки, що у цій справі потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об'єктивній можливості позивачки виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні з військової служби, щонайменше у межах тримісячного строку після звільнення.
Проте, позивачкою не подано суду жодних доказів принаймні звернення до відповідача у тримісячний строк після звільнення з військової служби щодо розрахунку спірних сум грошової компенсації та підтвердження прояву зацікавленості щодо обрахунку спірних сум.
У цьому контексті суд зауважує, що Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Суд зауважує, що при вирішенні питання строку звернення до суду враховується момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Верховним Судом у питанні строку звернення до суду щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності владних суб'єктів (постанова Великої Палати Верховного Суду 17 квітня 2025 року у справу № 990/20/25, висновки якої підлягають урахуванню в аспекті процесуального питання щодо строку звернення до адміністративного суду) сформовано підхід, який є застосовним у цій справі, який зводиться до того, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Тому помилкове уявлення про відсутність порушення протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Суд повторює, що тримісячний строк звернення до суду у такій категорії спорів, з урахуванням правових висновків Верховного Суду (постанова від 21 березня 2025 року № 460/21394/23) бере відлік від дати обізнаності щодо спірних сум грошового забезпечення, що пов'язано з отриманням грошового атестата, а не відколи особа з'ясувала для себе, що розрахунок спірних сум проведено з порушенням.
Оскільки позивачка звернулась до адміністративного суду з пропуском установленого тримісячного строку звернення до суду, який сплинув 25 жовтня 2023 року, враховуючи тривалий проміжок часу від дати звільнення з військової служби та отримання грошового атестата (24 липня 2023 року) до моменту звернення до суду - 1 рік 8 місяців, суд, залишаючи позовну заяву без руху в ухвалі від 25 липня 22025 року вказав на необхідність подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із заявленими вимогами із наведенням поважних причин пропуску тримісячного процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Проте, всупереч ухвалі суду, ані відповідної заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі, ані жодних доводів щодо будь-яких реальних обставин, які б слугували об'єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з цим позовом у межах встановленого тримісячного строку, ані відповідних доказів у їх підтвердження, позивачкою не наведено та не надано суду.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Наведене кореспондується з правилами частини третьої статті 123 КАС України, за якими якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, за відсутності в розпорядженні суду жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду із заявленими позивачкою вимогами, та враховуючи неподання позивачкою заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у встановлений судом в ухвалі від 25 липня 2025 року строк, суд застосовує процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України залишаючи позовні вимоги без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 243, 248, 256 КАС України, суд,
ухвалив:
Клопотання ОСОБА_1 про продовження судового розгляду справи № 240/10398/25 залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повна ухвала суду складена 04 серпня 2025 року.
Суддя О.Г. Приходько