Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 серпня 2025 року Справа№200/5229/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості з пенсійних виплат,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
визнати протиправною триваючу бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) щодо невиплати заборгованості з нарахованої суми пенсії за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193 710,62 грн. ОСОБА_1 ;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) нараховану, але не виплачену пенсію - заборгованість за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193 710,62 грн. на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову вказано таке.
Позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначена з 16.05.2023 по довічно на виконання рішення Донецького окружного адміністративного від 27.12.2023 у справі №200/5677/23, яке набрало законної сили.
Листом відповідача від 14.07.2025 № 23625-20632/Ш-02/8-0500/25 з розрахунком боргу повідомлено, що на виконання рішення суду позивачу нараховано доплату за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193 710,62грн. Доплата згідно з рішенням суду, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу. З огляду на положення статей 72, 73 Закону №1058, кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, не передбачені Законом №1058, забороняється.
На переконання позивача відповідач порушив права позивача у частині не виплати нарахованої пенсії за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193710,62 грн причиною невиплати є недостатність фінансування в бюджеті ПФУ і незатвердження бюджету ПФУ.
Вважаю таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача докази у справі.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, де викладено незгоду із доводами позивача та прохання у позові відмовити, з огляду на таке.
За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні з дислокацією в м.Добропілля та отримує пенсію за віком, призначену Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області з 16.05.2023 відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 200/5677/23, яке набрало законної сили 25.04.2024
Починаючи з 01.06.2024 по теперішній час, виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться Головним управлінням шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».
Розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 , обчислений на виконання Рішення суду з урахуванням вимог статті 8 Закону України від 02.09.2008 №345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі-Закон №345).
Відповідно до статті 10 Закону №345 фінансування витрат на виплату підвищеного розміру пенсії, розрахованого відповідно до статті 8 Закону №345, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Доплата, нарахована на виконання Рішення суду за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 в розмірі 193 710,62 грн, облікована Головним управлінням, як заборгованість за Рішенням суду з типом рішення Державний бюджет.
Відповідач звертає увагу на те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Виплати на виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, здійснюється в межах наявних бюджетних призначень.
Станом на 28.07.2025 за окремою бюджетною програмою проведено виплату заборгованості по судових рішеннях, які набрали законної сили по 19.11.2020. Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік на сьогодні не затверджено.
Відтак, виплата коштів на виконання Рішення суду ОСОБА_1 буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку № 21-2 після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік.
Фактичні обставини встановлені судом у справі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, паспорт НОМЕР_2 .
Позивач, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №200/5677/23, позовну заяву ОСОБА_1 (до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.05.2023 № 057350006021 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 16.05.2023 відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в середньому профтехучилищі з 01.09.1990 по 01.07.1993 та до пільгового стажу періодів роботи на ДВАТ Гідрошахта «Красноармійська» з 12.07.1993 по 27.10.1993 та служби в армії з 09.11.1993 по 06.12.1995.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду 27.12.2023 у справі №200/5677/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу з 16.05.2023 призначено пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 , обчислений на виконання Рішення суду з урахуванням вимог статті 8 Закону України від 02.09.2008 №345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі-Закон №345).
Доплата, нарахована на виконання Рішення суду за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 в розмірі 193 710,62 грн, облікована Головним управлінням, як заборгованість за Рішенням суду з типом рішення Державний бюджет.
Виплата заборгованості з пенсійних виплат за минулий період, яка не виплачена за період до місяця їх відновлення, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами статті 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-VI), пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону №1058-IV).
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV.
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку та при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
Суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Таким чином, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Доводи відповідача про здійснення виплат в межах бюджетних асигнувань не приймаються судом до уваги, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету.
Стосовно посилань відповідача на те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №200/5677/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 16.05.2023 відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в середньому профтехучилищі з 01.09.1990 по 01.07.1993 та до пільгового стажу періодів роботи на ДВАТ Гідрошахта «Красноармійська» з 12.07.1993 по 27.10.1993 та служби в армії з 09.11.1993 по 06.12.1995.
Отже, у справі №200/5677/23 спірним питанням було право позивача на призначення пенсії.
У межах цієї справи, спірним питанням є право позивача на отримання заборгованості за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193 710,62 грн.
Отже, відповідач не врахував ту обставину, що позивачем у цій справі заявлено позовні вимоги з інших підстав та обставин, що обґрунтовують звернення до суду.
Що стосується обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення з відповідача сум, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Разом з цим, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною права на суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).
Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог згідно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії.
Щодо судового збору.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову не майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що наразі складає 1211,20 грн.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що наразі складає 1937,11 грн
Суд ураховуючи що в даному випадку, вимоги заявлені позивачем є похідними, суд дійшов висновку, що основною вимогою позивача у даній справі, є вимога матеріального характеру, отже ціна позову дорівнює - 1 937,11 грн.
Водночас, відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду в електронній формі, то розмір судового збору має складати 1 549,69 грн.
Таким чином, суд, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1 549,69 грн. Про інші судові витрати суду не заявлено.
В іншій частині надміру сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню позивачу за правилами установленими ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84116, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості з пенсійних виплат - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості з нарахованої суми пенсії за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 р. у сумі 193710,62 грн. ОСОБА_1 ;
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нараховану, але не виплачену пенсію - заборгованість за період з 16.05.2023 по 31.05.2024 у сумі 193710 (сто дев'яносто три тисячі сімсот десять) грн ,62 коп. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84116, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1 549 (одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять) гривень 69 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Рішення суду складено у повному обсязі - 05.08.2025.
Суддя І.В. Буряк