Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 серпня 2025 року Справа№200/4603/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), про:
- визнання протиправним та скасування рішення №053130014206 від 06.06.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 на ПрАТ «Краматорський цементний завод Пушка» згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язання призначити з 29.05.2025 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 (справа № 1-5/2018(746/15).
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №053130014206 від 06.06.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням пенсійного віку 55 років. Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 щодо визначення пенсійного віку, а дії відповідача щодо не зарахування спірних періодів роботи є незаконними та такими, що порушують її право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року відкрито провадження у справі № 200/4603/25, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
14 липня 2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що на час звернення з заявою про призначення пенсії за Списком 2 позивачка не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 114 Закону 1058 - 55 років та не мала необхідного страхового стажу. Оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у зарахуванні до страхового стажу періоду з 19.07.1993 по 29.07.1997 відмовлено, нових документів не додано, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області також не враховано зазначений період. До того ж, Закон 1058 прийнято пізніше, ніж Закон 1788, отже має пріоритетність застосування перед Законом 1788. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач підтримав обґрунтування заявлених вимог, викладених в позовній заяві.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.05.2025 року звернулась щодо призначення пенсії за віком згідно частини 2 статті 114 Закону 1058.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуло заяву та прийняло рішення від 21.05.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону 1058 в зв'язку з недосягненням пенсійного віку, відсутністю необхідного страхового стажу та стажу в шкідливих та важких умовах праці.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 30.07.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.08.1997, оскільки назва підприємства, в записі про прийняття, не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодами догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку та роботи за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
29.05.2025 року позивач повторно звернулася щодо призначення пенсії за віком згідно частини 2 статті 114 Закону 1058.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуло заяву та прийняло рішення від 06.06.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не досягнуто віку 55 років та відсутній необхідний страховий стаж. Страховий стаж становить 23 роки 9 місяців 23 дні, стаж за Списком № 2 - 16 років 2 місяці 12 днів.
Як вбачається з розрахунку стажу за формою РС-право, до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.
Разом з тим, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.08.1997 містяться записи, в тому числі, про роботу: з 19.07.1993 по 30.07.2003 машиністом крана.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним є питання досягнення пенсійного віку із застосуванням положень п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020) та зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997, оскільки згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.08.1997 назва підприємства, в записі про прийняття, не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодами догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку та роботи за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За положеннями пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-«з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідач в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії №053130014206 від 06.06.2025 року зазначив, що заявниця не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та що до страхового стажу враховано всі періоди.
При цьому, у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у зарахуванні до страхового стажу періоду з 19.07.1993 по 29.07.1997 відмовлено, нових документів не додано, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області також не враховано зазначений період.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.05.2025 № 053130014206 про відмову в призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 30.07.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.08.1997, оскільки назва підприємства, в записі про прийняття, не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодами догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку та роботи за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 08.08.1997 вбачається, що позивач працювала з 19.07.1993 по 30.07.2003 машиністом крана.
Таким чином, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про роботу з 19.07.1993 по 29.07.1997 машиністом крана, є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу.
Пункт 2.4 глави 2 Інструкції №58, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
А отже, доказом правильності оформлення трудової книжки та відповідність записів про роботу працівника фактично виконуваній останнім роботи, що у свою чергу є підтвердженням стажу роботи, є правильність оформлення трудової книжки, в частині підпису керівником та скріпленням печаткою.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірних періодів часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Крім того суд звертає увагу, що невідповідність назви підприємства в записі про прийняття назві підприємства на печатці, а також відсутність інформації про перейменування/реорганізацію підприємства у трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за виконання своїх обов'язків підприємством на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Разом з цим, на підставі п..4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відтак, на думку суду, відповідач не позбавлений можливості витребувати інші документи, які б підтверджували роботу позивача у спірні періоди, як від самого позивача, так і від інших підприємств, установ, організацій, та прийняти рішення про зарахування/не зарахування спірних періодів роботи позивача до його страхового стажу із урахуванням таких додаткових документів.
Натомість, за встановлених обставин справи суд вважає, що відповідач поверхнево підійшов до розгляду заяви позивача про призначення пенсії, та не вжив усіх можливих заходів для отримання додаткових документів.
Таким чином, період роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, є неправомірним, а тому суд вважає, що рішення №053130014206 від 06.06.2025 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, згідно якому на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, на момент звернення до відповідача зі заявою про призначення пенсії позивач досягла необхідного віку (50 років), має необхідний страховий стаж не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Також, враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997 до страхового стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду, з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.
У спірному випадку позивач досягла 50 років 01.05.2025 року, з заявою про призначення пенсії позивач звернулась 29.05.2025 року, тобто пенсія за віком позивачу має бути призначена з 01.05.2025 року, оскільки у даному випадку звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Надавши правову оцінку обставинам справи, а також висновків суду у даній справі щодо підтвердження права позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови ніж ті, що зазначались вище та приймаючи до уваги, що страховий стаж позивача є більшим за 20 необхідних років, а пільговий стаж позивача є більшим за 10 необхідних років, - належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача призначити позивачу з 01.05.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.
Отже, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №053130014206 від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 01.05.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19.07.1993 по 29.07.1997.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Судове рішення складено та підписано 04 серпня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко