Справа № 153/555/24
Провадження №11-кп/801/886/2025
Категорія: 285
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024020170000010 від 05.01.2024,
за апеляційною скаргою прокурора Ямпільського відділу Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2025 року,
яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - село Дзигівка Ямпільського району Вінницької області, місце реєстрації та проживання - АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, непрацевлаштованого, освіта неповна середня, раніше несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ухвалено звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, з випробуванням, установивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок іспитового строку ухвалено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази: картку обстеження та медичного огляду визначення ступеня придатності до військової служби по мобілізації військовозобов'язаного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проведена ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2023, яка - висновок ВЛК складається з 10 аркушів; довідку військово-лікарської комісії на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлена ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.11.2023 №144/829, яка на 1 арк.; розписку ОСОБА_7 від 04.01.2024 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 16.00 год. 05.01.2024 та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_7 від 04.01.2024, які на 1 арк.; рапорт групи документувального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана ОСОБА_10 від 05.01.2024 про неприбуття 05.01.2024 солдата запасу ЗС України військовозобов'язаного ОСОБА_7 по повістці, яка на 1 арк.; в оригіналі матеріали ІКС ІПНП (Журнал ЄО №2685 від 16.11.2023) щодо розгляду звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 за фактом неприбуття на збірний пункт ОСОБА_7 ; в оригіналі повістку №2402 від 04.01.2024, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 про явку 05.01.2024 на 16.00 год. ОСОБА_7 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , ухвалено залишити при матеріалах кримінального провадження №12024020170000010 від 05.01.2024.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що згідно з ст.65 Конституції України, ст.17 Закону Україна «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби повинні виконувати військовий обов'язок, який включає, серед іншого, призов на військову службу та її проходження. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №425/2023 від 26.07.2023 та Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №734/2023 від 06.11.2023, на території України оголошено проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у ході якої серед інших заходів, передбачено призов військовозобов'язаних для забезпечення потреб Збройних сил України. Статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.п.32, 47 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабміну України від 30.12.2022 №1487, встановлено, що призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у встановленому порядку шляхом оповіщення військовозобов'язаних та вручення їм повісток під їх особистий підпис про явку за викликом до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У ході зазначеної мобілізації, ОСОБА_7 пройшов медичне обстеження та відповідно до довідки військово-лікарської комісії №144/829 від 02.11.2023, картки обстеження та медичного огляду КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради, його було визнано обмежено придатним до військової служби.
Уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 02.11.2023 ОСОБА_7 роз'яснено зміст повістки про його виклик до вказаного РТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_2 на 06 годину 00 хвилин 06.11.2023, для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у військову частину, а також письмово під розписку попереджено про обов'язок своєчасно з'явитись за даною повісткою та про кримінальну відповідальність за ст.336 КК України. Однак, від отримання повістки ОСОБА_7 відмовився в присутності двох понятих. Надалі ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним, обмежено придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, до місця призову у вказаній повістці час та місце не прибув. У зв'язку із цим, ОСОБА_7 04.01.2024 під розписку вручено повістку про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 на 16 годину 00 хвилин 05.01.2024, для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у військову частину, а також письмово, особисто під розписку попереджено про обов'язок своєчасно з'явитись за даною повісткою та про кримінальну відповідальність за ст.336 КК України.
Проте, ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним, обмежено придатним до військової служби та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, вдруге не прибув до місця призову у вказані у повістці час та місце.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, визнав повністю, своїми показаннями підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, підтвердив місце, час та обставини вчинення кримінального правопорушення. Зазначив, що в 2023 році він пройшов ВЛК та був визнаний обмежено придатним. 02.11.2023 та 04.01.2024 йому двічі намагалися вручити повістки, однак, він відмовився їх отримати за станом здоров'я (поганий зір, тиск та подагра). У вчиненому щиро розкаюється.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ст.336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 просить оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Просить ухвалити у цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у вигляді трьох років шести місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду. У решті оскаржуваний вирок просить залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував загальні підстави призначення покарання, унаслідок чого призначив покарання, яке за своєю м'якістю є явно несправедливим, не є достатнім для виправлення обвинуваченого. Крім того, суд не в повному обсязі врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та той факт, що на території України уведений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв?язку з чим призначене судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самими обвинуваченим, так і іншими особами. Також посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 поряд з фактичним визнанням вини у вчиненні вказаного злочину та підтвердженням обставин обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті, при з?ясуванні відношення до вчиненого ним злочину висловив позицію про небажання у подальшому проходити військову службу та про продовження ухилення від призову під час мобілізації виключно з особистих мотивів за відсутності законних на те підстав, що свідчить про відсутність у нього в майбутньому жодних намірів до правослухняної поведінки згідно з вимогами закону.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, указали, що оскаржуваний вирок, зокрема, в частині призначення покарання є законним і обґрунтованим.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим ОСОБА_7 змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості (є явно несправедливим) суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Особа зобов'язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов'язані з застосуванням до неї покарання. При цьому держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.
Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.
Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз'яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував:
характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином;
дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, що підтверджено вимогою, виданою відділенням поліції №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, вих.№849/227/2024 від 29.01.2024; зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом №03-04.5/27 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, довідкою-відомістю №03-04.5/29 від 01.02.2024, виданою Дзигівським старостинським округом Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, та копією паспорта громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_7 ; задовільно характеризується за місцем проживання, що підтверджено довідкою-характеристикою, вих.№03-04.5/28 від 01.02.2024, виданою Дзигівським старостинським округом Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області; за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, що підтверджено довідкою №01-4-65 від 22.01.2024, виданою КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради, хворіє, у зв'язку з чим неодноразово звертався за медичною допомогою до лікувальних закладів, що підтверджено епікризом виписним з медичної карти стаціонарного хворого №23, наданим КНП «Психіатрична лікарня м.Маріуполь», випискою із медичної карти стаціонарного хворого №8252 КНП «Київська міська клінічна лікарня №9», копією акта №634 обстеження стану здоров'я призовника, консультаційним висновком спеціаліста, копіями довідок №126 від 09.05.2024, №316 від 18.11.2024, б/н від 17.01.2025, консультаційним висновком спеціаліста від 09.02.2024, виданої Дзигівською амбулаторією загальної практики сімейної медицини;
дані досудової доповіді Могилів-Подільського районного сектору №3 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області, відповідно до якої орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. Дані заходи мають бути спрямовані на проведення індивідуально-профілактичної роботи, участь у соціально-виховній роботі, здійснення нагляду за його поведінкою, а також роботою над усвідомленням наслідків своїх протиправних дій, формування навичок загальноприйнятого способу життя та право слухняної поведінки. Також є доцільним покладання на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України;
обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;
відсутність обставин, що обтяжують покарання.
За указаних обставин, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання та звільнив від його відбування з випробуванням з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Разом з тим, судом першої інстанції у цьому випадку неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), унаслідок чого неправильно прийнято рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.
Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що:
«згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».
Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов'язку із захисту Батьківщини.
Крім того, судом не в повному обсязі враховано, що в умовах воєнного стану вказане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов'язку іншими громадянами.
Факт формального щирого каяття обвинуваченим ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів, не може бути обставиною, що пом'якшує покарання з огляду на таке.
Обвинувачений ОСОБА_7 з моменту вчинення кримінального правопорушення не вжив жодних заходів на підтвердження щирого усвідомлення своєї вини, зокрема не подав заяву про намір проходити військову службу. Натомість, його поведінка свідчить про свідому відмову від виконання конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини, її територіальної цілісності та недоторканності. Зокрема, під час допиту обвинувачений ОСОБА_7 поряд з фактичним визнанням вини у вчиненні вказаного злочину та підтвердженням обставин обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті, при з?ясуванні відношення до вчиненого ним злочину висловив позицію про небажання у подальшому проходити військову службу та про продовження ухилення від призову під час мобілізації виключно з особистих мотивів за відсутності законних на те підстав, що як обґрунтовано зазначає прокурор, свідчить про відсутність в нього у майбутньому жодних намірів до правослухняної поведінки згідно з вимогами закону.
Крім того, під час судового розгляду також не було встановлено жодних даних, які б свідчили про наявність в обвинуваченого ознак активного сприяння розкриттю протиправного діяння, яке ставиться йому у провину, оскільки добросовісна поведінка винного під час досудового слідства та судового розгляду не може вважатись активним сприянням розкриттю злочину. У даному разі колегія суддів зазначає, що підтвердження обвинуваченим фактичних обставин кримінального правопорушення, які й так були відомі органу досудового розслідування, не є активним сприянням у розкритті кримінального правопорушення.
Посилання суду першої інстанції на надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 мають консультативний характер та не є висновком медико-соціальної експертної комісії щодо встановлення групи інвалідності, а також не є тією обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та не може слугувати безумовною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання, однак дані обставини дають підстави для призначення йому мінімального покарання в межах санкції ст. 336 КК України.
Ураховуючи, що факт щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення ОСОБА_7 у вчиненому ним кримінальному правопорушенні матеріалами кримінального провадження не підтвердився, то відсутні підстави для його звільнення від відбування покарання з випробовуванням.
Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Ураховуючи ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія рф) та конституційний обов'язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України.
У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок, що:
«відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов'язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому».
Указані обставини у сукупності з іншими даними про особу ОСОБА_7 виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного.
Разом з тим, ураховуючи викладене, а також дані про особу винного колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання, яке запропоноване прокурором у виді трьох років та шести місяців позбавлення волі, натомість вважає, що обинуваченому ОСОБА_7 слід призначити мінімальне покарання в межах санкції ст. 336 КК України, яке належить відбувати реально, а саме у виді трьох років позбавлення волі.
Таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Отже, допущене місцевим судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність - застосування закону, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 та п. 1 ч.1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора Ямпільського відділу Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 за ст.336 КК України скасувати в частині призначення покарання та ухвалити у цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду апеляційної інстанції.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4