Справа № 485/1053/25
Провадження №2/485/482/25
іменем України
05 серпня 2025 року м. Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючий - суддя Соловйов О.В.,
секретар судового засідання Гусарова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі ТОВ "Споживчий центр") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 жовтня 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 16.10.2024-100002214, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит в розмірі 10000,00 грн строком на 140 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитними коштами та комісії (плата за надання кредиту) у розмірі 15 % від суми кредиту, що дорівнює 1500,00 грн. Банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, внаслідок чого допустила заборгованість, яка станом на день звернення до суду складає 30500,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14000,00 грн - заборгованість за відсотками, 1500,00 грн - комісія, 5000,00 грн - неустойка. Просить стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
У відзиві на позовну заяву, відповідачка просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень вказує, що позивач не надав докази видачі їй кредитних коштів за спірним кредитним договором, а задоволення судом клопотання позивача про долучення нових доказів буде порушенням принципу змагальності сторін. Крім того, позивачем не доведено обґрунтованість нарахування відсотків, з наданих представником позивача документів не можливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та з якою ставкою. Покликається також на те, що несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Окрім цього зазначила, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Одночасно у відзиві на позовну заяву відповідачка просила зменшити проценти за користування кредитними коштами.
У відповіді на відзив представником позивача підтримано позовні вимоги у повному обсязі, наголошено на необхідності їх задоволення, яка обґрунтовується тим, що обставини на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі є не обґрунтовані, недоведені та суперечать умовам укладених правочинів. ТОВ "Споживчий центр" виконало свої зобов"язання за спірним кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача у поданій позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Споживчий центр".
Відповідачка ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином та своєчасно. Про причини неявки суд не повідомила.
На підставі ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
У зв"язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснено без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 16 жовтня 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 16.10.2024-100002214, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит в розмірі 10000,00 грн на строк 140 днів до 04 березня 2025 року, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Сторони погодили, що загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,82%=(11539,77/10000)/140х100%.
Проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 6469,15%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 21539,77 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 11539,77 грн. Відповідно до графіку платежів сторони погодили виплату кредиту 10 платежами у строки та в розмірі передбаченими графіком.
Крім того, сторони визначили комісію (плата за надання кредиту) у розмірі 15 % від суми кредиту, що дорівнює 1500,00 грн.
Неустойка 100,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е476.
Крім того, відповідачка попередньо з використанням електронно-цифрового підпису прийняла пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), ознайомилася з паспортом споживчого кредиту, заповнила анкету позичальника та підтвердила укладення кредитного договору (а.с. 12-20).
Довідкою директора ТОВ "СМ УНІВЕРСАЛ" від 10 червня 2025 року № 1006/25-4 підтверджено, що за даними їх системи на номер абонента НОМЕР_1 16.10.2024 о 19:12:12 було доставлено SMS-повідомлення з текстом: "Код підтвердження: А476 для Паспорту Е476 для договору" (а.с. 53).
Направлення фінансовою установою клієнту підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документу підтверджується також фізуальною формою послідовності дій учасників електронної комерції (кредитора та позичальника), щодо укладання електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 54).
Отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 10000,00 грн підтверджено довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів на платіжну картку на суму 10000,00 грн в системі iPay.ua (а.с. 9), а також карткою субконто контрагенти (а.с. 9).
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, згідно наданого позивачем розрахунку, у відповідачки ОСОБА_1 станом на 04 березня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 30500,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 10000,00 грн, заборгованість за відсотками 14000,00 грн, комісія 1500,00 грн, неустойка 5000,00 (а.с. 8).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагається, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/5 від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також Іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору, отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах.
Відповідачка не довела належного виконання зобов'язань за кредитним договором, розрахунок заборгованості не спростувала.
Посилання відповідачки з приводу відсутності доказів видачі їй кредиту не знайшли свого підтвердження та жодним чином не доведені.
Щодо доводів відповідачки про ненадання позивачем доказів перерахування кредитних коштів, суд вважає їх необгрунтованими, оскільки як було вказано вище, матеріалами справи підтверджено перерахування відповідачці грошових коштів в сумі 10000,00 грн (а.с. 9). При цьому відповідачка у своєму відзиві, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, не заначає про те, що вона не отримувала кредитних коштів, не спростовує того факту, що банківська карта, на яку перераховано грошові кошти, належить не їй, а також не спростовує того факту, що вона укладала кредитний договір.
Доводи відповідачки викладені в письмових поясненнях щодо неправомірності нарахування відсотків суд вважає безпідставними, оскільки такі передбачені умовами кредитного договору. При цьому суд звертає увагу на те, що виходячи з розміру пред"явлених вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках в розмірі 14000,00 грн, позивач у відповідності до умов договору нарахував відсотки виходячи з відстоткової ставки 1 % на день, суми кредиту та строку кредитування 140 днів (10000,00 грн (розмір виданого кредиту) * 1 % * 140 днів = 14000,00 грн). Розмір нарахованих позивачем відсотків відповдає визначеній у договорі відсотковій ставці, порядку нарахування відсотків та строку кредитування.
З приводу доводів відповідачки щодо неправомірності нарахування комісії за надання та обслуговування кредиту суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення ч.ч.1,2,5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу ) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
За такого, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання та обслуговування кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки неустойки у зв"язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення неустойки в сумі 5000,00 грн задоволенню не підлягають.
Враховуючи вище наведене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтовані та підлягають до задоволення, однак частково у розмірі 25500,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14000,00 грн - заборгованість за відсотками, та 1500,00 грн - комісія.
Щодо вимоги відповідачки про зменшення процентів за користування кредитними коштами, слід зврнути увагу на те, що вказана вимога не грунтується на вимогах законодавства, суперечить принципам розумності і призводить до дисбалансу договірних прав і обов'язків, оскільки предметом стягнення з відповідача є стягнення заборгованості за сумою кредиту та нарахованими процентами за користування кредитом відповідно до ст.1048 ЦК України.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (а. с. 22).
У зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (83,61 %) в розмірі 2025,37 грн.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, заборгованість за кредитним договором № 16.10.2024-100002214 від 16 жовтня 2024 року, станом на 04 березня 2025 року, в сумі 25500,00 грн (двадцять п'ять тисяч п'ятсот грн 00 к.), що складається з: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14000,00 грн - заборгованість за відсотками, 1500,00 грн - комісія; та понесені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 2025,37 грн (дві тисячі двадцять п'ять грн 37 к.).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 05 серпня 2025 року.
Суддя О. В. Соловйов