Справа № 522/6462/25
Провадження № 2/522/4902/25
04 серпня 2025 року м.Одеса
Приморський районний суд м.Одеси в складі:
головуючого судді Абухін Р.Д.,
за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду звернувся позивач з позовною заявою, в якій просив стягнути з Відповідача заборгованість за договором позики №2893957 в розмірі 16 770,00 гривень та за Договором позики №79624157 в розмірі 13 792,00 гривень, а також стягнути судові витрати.
Позивач мотивує вимоги тим, що 08 травня 2024 р. між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №2893957, відповідно до якого позичальнику було надано кредитні кошти в розмірі 8600,00 грн. Окрім того 09 травня 2024 р. між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №79624157, відповідно до якого позичальнику було надано кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу у відповідності до умов якого, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за наступними договорами позики:
-Договір позики №2893957 - в розмірі 16 770,00 гривень, з яких: 8600,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3870,00 гривень - сума заборгованості за звичайними відсотками; 4300,00 - гривень сума заборгованості за простроченими відсотками;
-Договір позики №79624157 - в розмірі 13 792,00 гривень, з яких: 4000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1800,00 гривень - сума заборгованості за звичайними відсотками; 7992,00 гривень - сума заборгованості за пенею.
Позивач стверджує, що свої зобов'язання щодо надання кредиту виконав в повному обсязі. Однак, відповідач не виконав належним чином умови укладених договорів, в результаті чого виникла заборгованість.
01 травня 2025 р. по справі відкрито провадження, встановлено спрощений порядок розгляду справи.
22 червня 2025 р. від представника Відповідача - адвоката Воронцової Я.В. до суду надійшов відзив на позов, в якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні.
26 червня 2025 р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач наполягав на задоволені позовних вимог.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був належним чином повідомлений. В позові зазначив, що просить суд, розглядати справу за його відсутності, та в разі неявки відповідача, не заперечує проти винесення судом заочного рішення.
Відповідач та його представник в судове засідання також не з'явилися. Gредставник Відповідача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечувала, наполягала на відмові у їх задоволенні.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст.12, 81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як регламентовано ст.13 Закону «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Як визначено ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
08 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір позики №2893957, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора.
За умовами договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику у власність грошові кошти у сумі 8600,00 грн, строком на 30 днів, шляхом перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування позикою.
Окрім цього, 09 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір позики №79624157, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора.
За умовами договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику у власність грошові кошти у сумі 4000,00 грн, строком на 30 днів, шляхом перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування позикою.
25 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (клієнт) та позивачем (фактор) укладено додаткову угоду № 37 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, зокрема щодо договору позики №2893957 та договору позики №79624157.
Досліджуючи вимоги про стягнення заборгованості за: договором позики № 2893957 в розмірі в розмірі 16 770,00 гривень, з яких: 8600,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3870,00 гривень - сума заборгованості за звичайними відсотками; 4300,00 - гривень сума заборгованості за простроченими відсотками; за договором позики №79624157 в розмірі 13 792,00 гривень, з яких: 4000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1800,00 гривень - сума заборгованості за звичайними відсотками; 7992,00 гривень - сума заборгованості за пенею, суд виходить з наступного.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Як регламентовано ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
У силу положень ч.2 ст.41, ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної истеми. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за договорами не долучено документів, передбаченого ст.ст.41, 49 Закону України «Про платіжні послуги», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18.
Поставивши питання про стягнення заборгованості, останній надав лише розрахунки заборгованості, з яких взагалі неможливо встановити їх правильність та об'єктивність.
Досліджуючи надані розрахунки, такі самі по собі не є належними та допустимими доказами наявності заборгованості та її розмір за договором, оскільки будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача, підтвердження отримання останнім кредитних коштів відповідно до укладених договорів позивачем не надано. Розрахунок є виключно внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. До того ж, такі розрахунки не містять ні порядку, ні розмірів, ні часу нарахування відсотків у такій сумі, що унеможливлює дослідження та перевірку таких.
Указане узгоджується з постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18.
Надані позивачем договори факторингу та витяги з реєстру боржників до договорів факторингу, які є похідними від договору кредиту/позики, самі по собі не є належними та допустимими доказами наявності заборгованості та її розмір за договором, оскільки відсутні докази перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача, підтвердження отримання останнім кредитних коштів відповідно до укладеного договору позивачем не надано.
В оцінці поведінки та способу ведення справ фінансовою компанією суд враховує, що у силу приписів ст.29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія - це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох видів фінансових послуг. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ фінансовими компаніями є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20.
Інших доказів позивачем не надано, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявлено. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту, що зумовлює відмову у позові.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.Д. Абухін04.08.25