Справа № 465/6388/24
Провадження 2/465/688/25
Іменем України
25.07.2025 року м. Львів Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Мартьянової С.М.,
при секретарі судового засідання Безпяткової Р.О.
за участі:
представник позивача - Балаєва Ф.Дж.
представник відповідача - Цибак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається на те, що 10 серпня 2020 року о 15 год. 30 хв. по вул.Коновальця, 105 у м.Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Audi Q3, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Франківського районного суду м.Львова від 01.06.2021, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02.08.2021, встановлено, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП і доведено її вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.08.2020, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Вказує, що безпосередньо після ДТП, під час спілкування з ОСОБА_2 стало відомо про наявність у неї полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/4075052, страхувальник - ПрАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП»; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн.
В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування ПрАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» здійснено відшкодування шкоди, яка завдана ОСОБА_2 внаслідок ДТП в сумі 98827,53 грн.
Зазначає, що відповідно до Звіту №1163/24 від 14.05.2024 про оцінку автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 після ДТП 10.08.2020, складеного ТОВ «Експерт-Сервіс» вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу складових КТЗ складає 209634,53 грн., а вартість матеріального збитку автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження такого під час ДТП становить 199101,00 грн.
Відтак, різниця між сумою страхового відшкодування та сумою завданої шкоди становить 100273,47 грн. (199101,00 грн. - 98827,53 грн.). Витрати, пов'язані з оцінкою вартості автомобіля після ДТП, становлять 3000,00 грн.
Окрім цього, зазначає, що нараховані інфляційні втрати за період з 11.08.2020 по 15.11.2024 становлять 64416,36 грн., а також сума 3% річних за цей період становить 12881,65 грн.
Також, вказує, що внаслідок дій ОСОБА_2 , з вини якої відбулась ДТП 10.08.2020, її поведінки безпосередньо після ДТП, а також умисне невчинення в подальшому жодних дій з відшкодування завданих збитків, враховуючи, що внаслідок ДТП її автомобіль отримав пошкодження, які унеможливили подальше його використання, що становило небезпеку для життя та здоров'я позивачки, остання була змушена самостійно значну частину свого часу використовувати з метою відновлення свого фізичного та психологічного стану, тривалий час не могла керувати автомобілем через страх опинитись у схожій ситуації, їй було завдано істотної моральної шкоди, яку вона оцінює щонайменше у 35000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 100273,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 64416,36 грн., 3% річних в розмірі 12881,65 грн., завдану моральну шкоду в розмірі 35000,00 грн., витрати з оцінки вартості автомобіля після ДТП 10.08.2020 в розмірі 3000,00 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.
Не погоджуючись з поданим позовом, від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що в силу того, що страхову суму на шкоду, заподіяну майну, у розмірі 130000,00 грн. зобов'язаний відшкодувати відповідач ПрАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП», відповідач ОСОБА_2 може визнати підставним стягнення лише різниці між сумою пошкоджень та страховою сумою, що становить 69101,00 грн.
Щодо вимоги про нарахування 3% річних та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму відшкодування, зазначає, що позивачем не надсилалось та пред'являлось жодної вимоги чи претензії до відповідачки ОСОБА_2 , що могло б давати підстави для заявлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України. Вказує, що вперше вимогу про відшкодування грошового зобов'язання було заявлено у даній справі в межах позовної заяви, а відтак в силу відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 , безпідставними є вимоги про відшкодування інфляційних втрат та 3% річних.
З приводу позовної вимоги про стягнення моральної шкоди вказує, що у даній справі розмір заявленої позивачем моральної шкоди не підтверджений жодними доказами та не підлягає стягненню з відповідача в силу положень ЦК України та практики Верховного Суду щодо тягара доказування наявності моральної шкоди у позивача.
Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що перевищують 69101,00 грн.
В подальшому, від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначається, що страховик здійснив страхову виплату (відшкодування) в сумі 98827,53 грн., зважаючи на що різниця між сумою страхового відшкодування та сумою завданої шкоди становить 100273,47 грн. (199101,00 грн. - 98827,53 грн.), які, на думку позивачки, відповідно до ч.1 ст.1194 ЦК України винна особа ОСОБА_2 зобов'язана сплатити потерпілій ОСОБА_1 . Щодо стягнення на користь позивачки інфляційних втрат та 3% річних зазначає, що покликання відповідачки на те, що позивачкою не надсилалось та не пред'являлось жодної вимоги чи претензії до відповідачки ОСОБА_2 , не відповідають дійсності, оскільки усі намагання позивачки сконтактуватись в телефонному режимі з відповідачкою були проігноровані. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди вказує, що з запереченнями відповідачки погодитись не може, оскільки дорожньо-транспортна пригода, у якій винною визнано відповідачку, завдала їй істотної моральної шкоди, розмір якої заявлений у позові.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 23.08.2024 року позовну заяву залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали.
17.09.2024 року позивачем усунуто недоліки вказані в ухвалі суду від 23.08.2024.
Ухвалою суду від 29.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. З метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 03.12.2024 прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив такі задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні частково заперечив щодо задоволення позову, просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що перевищують 69101,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що постановою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2021 року провадження в справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ч.2 ст. 38 КупАП.
Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 , 10.08.2020 року о 15.30 год. по вул. Є. Коновальця, 105 у м. Львові, керуючи автомобілем AUDI Q3 д.н.з. НОМЕР_4 , проявила неуважність до дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху та дистанції, здійснила зіткнення з автомобілем Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який внаслідок інерційного руху здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який призупинився спереду, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушила п.п. 12.1, 13.1 ПДР України, внаслідок чого на ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення серії БР №134559 від 10.08.2020 року.
В постанові встановлено, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки адміністративного правопорушення передбаченого за ст. 124 КУпАП, дії останньої правильно кваліфіковані за даною статтею. Вина правопорушниці ОСОБА_2 доведена зібраними по справі матеріалами.
З ЄДРСР вбачається, що постановою Львівського апеляційного суду від 02.08.2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження постанови судді Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2021 року щодо ОСОБА_2 .
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2021 року щодо ОСОБА_2 без змін.
Згідно ч.ч.4,6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Власником транспортного засобу Subaru Forester, державний номерний знак НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , яка міститься в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Audi Q3", д.н.з. НОМЕР_4 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.08.2020 року, була застрахована у ПрАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» на підставі полісу №АО/4075052; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн.; розмір франшизи - 0 грн.
12.08.2020 року позивач повідомила АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.08.2020 року о 15:30 год. по вул. Є. Коновальця, 105 у м. Львові.
Відповідно до Звіту №1163/24 про оцінку автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 від 14.05.2024 вартість матеріального збитку автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 199101,00 грн.
Документально підтверджено матеріалами справи і факт сплати позивачем ТОВ «АК «Експерт Сервіс» на підставі договору та заяви №1163 від 10.05.2024 3000,00 гривень за проведення експертного дослідження, огляду транспортного засобу та складання акту, що підтверджується доданими до матеріалів справи Рахунком №1163 від 10.05.2024, Актом №1163/24 прийому-передачі виконаних робіт від 10.05.2024 та Квитанцією №175840201 від 10.05.2024.
11.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» з заявою про виплату страхового відшкодування.
В подальшому, 19.09.2024 АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» перераховано ОСОБА_1 98827,53 грн. як страхове відшкодування згідно наказу №3.1/18081 від 19.09.2024.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування ж шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України)
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Відтак, суд наголошує, що принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказаний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
Зважаючи на викладені норми чинного матеріального права, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які, у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинні враховуватись судом, суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП підлягають частковому задоволенні, а саме в частині розміру шкоди, який перевищує ліміт відповідальності страховика.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 69101,00 гривень (199101,00 грн. - 130000,00 грн.), тобто розмір завданої відповідачем внаслідок ДТП майнової шкоди, який перевищує встановлений полісом №АО/4075051 від 19.02.2020 ліміт відповідальності страховика (130000,00 гривень).
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
На підставі ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з пошкодженням чи знищенням майна.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Як зазначається в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року по справі № 607/18544/14-ц шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
На підставі положень ст.ст.23,1167 ЦК України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Судом встановлено, що позивачу, як власнику пошкодженого автомобіля, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.08.2020 була заподіяна моральна шкода, яка полягала у певних душевних стражданнях через пошкодження автомобіля, порушенні звичайного способу життя, докладенні зусиль для його відновлення, а тому, з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, негативних наслідків, що настали в результаті дій відповідача, суд вважає, що розумним та обґрунтованим є розмір моральної шкоди у розмірі 10000,00 гривень.
Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, зазначені позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Проте, зобов'язання, яке міститься в заяві про збільшення позовних вимог, не є таким, що виникло з рішення суду, а є зобов'язанням з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду буде визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Отже, лише з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, тобто, виникає грошове зобов'язання відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки у позивача відсутнє рішення суду про відшкодування шкоди, яке набрало чинності, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми.
Суд не бере до уваги покликання позивачки на те, що усі її намагання сконтактуватись в телефонному режимі з відповідачкою були проігноровані, оскільки жодних доказів вказаного стороною позивачки суду не надано.
Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з положеннями ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач у справі заявив позовні вимоги до відповідача на загальну суму 212571,01 гривні, з яких: 100273,00 грн. - матеріальна шкода, завдана дорожньо-транспортною пригодою; 64416,36 грн. - інфляційні втрати; 12881,65 - 3% річних за час прострочення; 35000,00 грн. - моральна шкода. Судом вказані вимоги задоволено частково на загальну суму 79101,00 гривень., з яких 69101,00 гривень - матеріальна шкода, 10000,00 гривень - моральна шкода.
Відтак, вказаний позов задоволено частково, а саме на 37,21%.
Згідно з ч. 6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підставі наведених норм чинного процесуального права, зважаючи на те, що витрати на підготовку експертного висновку належним чином підтверджені позивачем долученими до позовної заяви доказами, суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає 882,29 гривень судового збору та 1116,30 гривень витрат на підготовку звіту про оцінку автомобіля пропорційно розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265,ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 69101 (шістдесят дев'ять тисяч сто однієї) гривні 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 882 (вісімсот вісімдесят дві) гривні 29 копійок, а також судові витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) гривень 30 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», код ЄДРПОУ 31113488, адреса: м.Київ, вул.Бастіонна, буд.5.
Повний текст рішення складено 04.08.2025.
Суддя Мартьянова С.М.