Справа № 182/850/24
Провадження № 2/0182/196/2025
Іменем України
30.07.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Паламарчук П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нікопольської міської ради, про встановлення факту та визнання права власності на частину рухомого майна,-
14.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зазначеним вище позовом, посилаючись на наступні обставини.
18.11.2014 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 . Від даного шлюбу у подружжя народилось двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яку позивачка прийняла шляхом подачі до нотаріальної контори у встановлений законом строк заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину. Приватним нотаріусом Апальковим Є.В. було заведено спадкову справу №39/2024. Окрім позивачки, спадкоємцями першої черги є мати померлого - ОСОБА_7 , донька померлого від першого шлюбу - ОСОБА_5 , та спільні з позивачкою діти померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на момент смерті батька не досягли повноліття, а тому в їх інтересах діє мати - ОСОБА_1 .
Крім того, позивачка зазначає, що ОСОБА_6 з 30.11.1990 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Даний шлюб було розірвано рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2014 року. Під час спільного життя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 придбали автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску, який було зареєстровано на дружину, але разом з тим, ОСОБА_6 мав право керувати ним, про що свідчить відмітка у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. Після розірвання шлюбу автомобіль залишився в користуванні чоловіка, при цьому його колишня дружина питання щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляла, до суду не зверталась. Позивачка вважає, що даний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , але на момент відкриття спадщини після смерті чоловіка встановити розмір частки у праві спільної сумісної власності неможливо, тому вона змушена звернутись до суду із даним позовом.
Просить встановити факт, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та кожному з них належало по частці згаданого вище автомобіля. Крім того, зазначає, що частка даного транспортного засобу є спадковим майном, а тому просить суд визнати в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право власності на частку даного автомобіля, розподіливши по 1/6 частині їй, як дружині померлого, та їх дітям - ОСОБА_8 та ОСОБА_3 .
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачеві надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.21).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 28-29).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2024 року приватного нотаріуса Апалькова Є.В. зобов'язано надати спадкову справу після смерті ОСОБА_6 (а.с.30-31).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_5 (а.с.88-89).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.111-112).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 року задоволено заяву позивачки про забезпечення позову та накладено арешт на спірний автомобіль (а.с.136-138).
Сторони в судове засідання не з'явились.
03.07.2025 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі, свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, на їх задоволенні наполягає (а.с.150).
10.10.2024 року відповідач ОСОБА_4 надала суду заяву про проведення підготовчого судового засідання без її часті, проти призначення справи до судового розгляду не заперечувала (а.с.109). Про час та дату судового розгляду повідомлялась належним чином, шляхом направлення на адресу її реєстрації судової повістки з рекомендованим повідомленням, про що свідчить поштовий конверт, який повернувся на адресу суду, як не вручений, за закінченням терміну зберігання (а.с.151).
Але ОСОБА_4 скористалась своїм правом та надала відзив, в якому позовні вимоги не визнала з наступних підстав. Вважає, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, котрий має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення прав в нотаріальному порядку, і ці перешкоди повинні бути підтверджені нотаріальною відмовою, яку, в свою чергу, позивач суду не надала. Крім того, зазначила, що визначення судом частки у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки, у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, а у позивача відсутні підстави для звернення до суду, оскільки відсутнє порушення приватного права (а.с.36-37).
Відповідач ОСОБА_5 повідомлялась про розгляд справи, шляхом направлення на адресу її реєстрації судової повістки з рекомендованим повідомленням, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.148), згідно якого судова повістка отримана нею особисто 20.06.2025 року. Причину неявки суду не повідомила, заяву про розгляд справи без її участі або про відкладення слухання справи суду не надала. У своєму відзиві просила суд відмовити в задоволенні позову (а.с.97-99).
13.05.2024 року позивач у відповіді на відзив заперечувала проти тверджень відповідачки ОСОБА_4 , зазначила, що її право порушено, оскільки спірний автомобіль був у користування її сім'ї протягом 10 років, колишня дружина її чоловіка не зверталась до нього з вимогою про повернення машини, так як між ними існувала усна домовленість щодо розподілу спільного майна подружжя. Крім того, 05.02.2024 року ОСОБА_4 звернулась до поліції із заявою про вчинення позивачкою кримінального правопорушення, яке порушує її права, як власника автомобіля, при цьому до позивача особисто для вирішення даного питання вона не зверталась. Також позивач звертає увагу суду, що вона не просить суд визначити частку у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим, а просить встановити факт, що спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та кожному з них належало по частині зазначеного вище майна (а.с.41-43).
10.10.2024 року від представника третьої особи ОСОБА_9 надійшла заява про розгляд справи без її участі, не заперечує проти розгляду справи по суті (а.с.103).
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено судом, 18.11.2014 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 (а.с.8). Від даного шлюбу у них народилось двоє синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (а.с.11).
У встановлений законом шестимісячний строк позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті свого чоловіка. Приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Апальковим Є.В. заведено спадкову справу №39/2024, копія якої міститься в матеріалах даної справи (а.с.46-74).
Як вбачається з матеріалів спадкової справи, спадкоємцями першої черги є дружина померлого, тобто позивач, мати померлого - ОСОБА_7 , донька померлого від першого шлюбу - ОСОБА_5 , та спільні з позивачкою діти померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на момент смерті батька не досягли повноліття, а тому в їх інтересах діє мати - ОСОБА_1 .
Мати померлого ОСОБА_7 в шестимісячний строк відмовилась від своєї частки спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с.66).
Донька померлого ОСОБА_5 своєю заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину прийняла спадкове майно спадкодавця, яке складається з: частки квартири АДРЕСА_1 , грошових коштів на рахунку АТ КБ «Приват Банк», автомобіля марки Mitsubishi, гаражів в автогаражних кооперативах 8 «Світлофор», 19 «Текстильник» та в автогаражному кооперативі 4 (а.с.69).
Позивачка своєю заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину прийняла спадкове майно спадкодавця, яке складається з: частки квартири АДРЕСА_1 , грошових коштів та транспортних засобів (а.с.60).
Постановою від 24.05.2024 року нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_5 не надала правовстановлюючі документи на спадкове майно. Крім того, немає можливості укласти договір про поділ спадкового майна, оскільки ОСОБА_1 не надала свою відповідь на пропозицію ОСОБА_5 (а.с.71 зворот -72).
Разом з тим, судом з'ясовано, що ОСОБА_6 з 30.11.1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Шлюб було розірвано за рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2014 року (справа №182/4959/14-ц) (а.с.12).
Так, в період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_4 придбали автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який було зареєстровано на дружину, але разом з тим, ОСОБА_4 мав право керувати ним, про що свідчить відмітка у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (а.с.13).
Предметом розгляду даної справи є встановлення факту, що транспортний засіб Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та кожному з них належало по частині вищевказаного майна.
У відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами частин 1 та 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Стаття 69 СК України визначає право подружжя на поділ майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, незалежно від розірвання шлюбу. Подружжя може поділити майно за взаємною згодою, уклавши відповідний договір, або звернутися до суду для вирішення спору.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Як з'ясовано судом, подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 шлюб розірвали 18.11.2014 року, при цьому в рішенні суду про розірвання шлюбу зазначено, що між ними існує майновий спір, який вони будуть вирішувати в окремому порядку (а.с.12).
Однак за життя ОСОБА_6 своїм правом не скористався, до суду з позовними вимогами про визнання автомобіля Chevrolet Aveo SF69Y спільною сумісною власністю подружжя не звернувся, спільне майно не розділив.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі постанови Пленуму) із змінами та доповненнями від 25.05.1998 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним ч. 2 ст. 315 ЦПК України.
Враховуючи, що при розгляді даної справи вбачається спір про право, а тому встановлення факту що подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належало по частці спірного автомобіля Chevrolet Aveo SF69Y, слід розглядати в порядку позовного провадження.
Як роз'яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.10.2020 року у справі № 537/78/19 (провадження № 61-17347св19), положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована тим із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Разом з тим, як зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №570/997/19, визнання судом частки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст.16 ЦК України.
Оскільки спірний автомобіль Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску був придбаний подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в період їх шлюбу, тому, виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на майно, цей транспортний засіб є їх спільною сумісною власністю. Разом з тим, жодним з подружжя протягом дев'яти років з моменту розірвання шлюбу і до моменту смерті ОСОБА_6 не порушено питання щодо визнання даного автомобіля спільною сумісною власністю, визначення часток в спільній сумісній власності та його розподілу, а тому суд вважає необґрунтованою вимогу позивачки щодо встановлення факту, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 належало по частці транспортного засобу Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску, оскільки визнання частки у спільній сумісній власності за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Щодо позовної вимоги при визнання права власності на частину автомобіля Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску за позивачем та її дітьми по 1/6 частині кожному, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Частина 2 ст. 1223 ЦК України передбачає, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Враховуючи той факт, що на момент смерті ОСОБА_6 не визначив свою частку в спільному сумісному майні подружжя та, відповідно, не набув права власності на неї, тому даний транспортний засіб не є предметом спадщини після його смерті.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки судом встановлена відсутність її порушеного права або охоронюваного законом інтересу, як спадкоємиці після смерті чоловіка ОСОБА_6 , яка також діє в інтересах неповнолітніх дітей, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А отже, витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 368, 372, 1216, 1218, 1225, 1268 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 51, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 61,69,70 СК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нікопольської міської ради, про встановлення факту та визнання права власності на частину рухомого майна - відмовити.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 року у справі № 182/850/24 - скасувати.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його повного складення.
Суддя: О. В. Рунчева