Справа № 202/617/25
Провадження № 2/202/1956/2025
5 серпня 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Бєльченко Л.А. за участі секретяря судового засідання Десятерика Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,
16 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду цієї справи.
Ухвалою судді від 20.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки позивачем не надано оцінку майна.
Ухвалою судді від 24.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння прийнято, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.05.2025 задоволено клопотання гр. ОСОБА_3 , залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача у справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння; замінено розгляд справи зі спрощеного позовного провадження на розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
В обґрунтування позову представником позивача, адвокатом Антоновим Є.М., зазначено, що 09.12.2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладений договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 10-4153.
Однак у березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в котрому просив визнати недійсним вказаний договір дарування.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено, договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним, реєстрація права власності на ім'я позивача скасована.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.09.2012 року вищевказане рішення скасовано, у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.
Після того ОСОБА_4 знову звертався до суду з аналогічним позовом, але рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.03.2023 року і постановою Верховного Суду від 14.02.2024 року, у задоволені позову ОСОБА_4 було відмовлено.
08.03.2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області із заявою про реєстрацію 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ним. Проте рішенням від 14.03.2024 року йому відмовлено у проведені реєстрації, оскільки у Державному реєстрі прав є запис, внесений на підставі договору дарування від 21.06.2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Зазначивши, що відповідачка ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем, посилаючись на положення ст. 387 ЦК України, просив витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 6600 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Під час розгляду справи представник позивача підтримав позов, просив задовольнити.
Відносно заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, представником позивача зазначено наступне.
Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, було з'ясовано, що спірна частина будівлі магазину була зареєстрована за ОСОБА_2 , у зв'язку з чим остання була залучена у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Саме в цей час ОСОБА_1 дізнався, що спірне майно зареєстровано не за ОСОБА_4 , а за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21.06.2016 року. Але, навіть, якщо виходити з цієї дати, то строк позовної давності мав би сплинути 21.06.2019 року. Проте з квітня 2019 року діяли норми законодавства, котрі передбачали продовження строку позовної давності на час дії коронавірусної хвороби COVID-19. Тому представник позивача вважає, що строк позовної давності позивачем ОСОБА_1 не пропущений.
Представник відповідача, адвокат Черняк І.С., заперечуючи проти позову, просила застосувати строк позовної давності, у зв'язку з чим відмовити у задоволені позову, оскільки позивач ще у 2011 році був обізнаний про обставини, які, на його думку, слугують підставою для звернення з позовом до суду. Зазначає, що строк позовної давності для позивача сплив 19.02.2016 року.
Третя особа - Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений.
Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явися, на адресу суду повернулись поштові конверти із судовою повісткою на адресу ОСОБА_3 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
З'ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з такого.
Під час розгляду справи встановлено, що 09.12.2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 10-4153.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено, договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним, реєстрація права власності на ім'я позивача скасована; за ОСОБА_4 визнано право власності на вказаний об'єкт нерухомості.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.09.2012 року вищевказане рішення скасовано, у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.03.2023 року і постановою Верховного Суду від 14.02.2024 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцова А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування 1/2 частини будівлі магазину недійсним.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області від 14.03.2024 №72065212 відмовлено у проведені реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 . Зазначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, наразі не можуть використовуватися як актуальні у зв'язку з тим, що в Державному реєстрі прав на будівлю магазину, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито розділ з реєстраційним номером 958614712101, в якому наявні записи про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за іншими особами, відмінними від гр. ОСОБА_5 , внесені на підставі інших документів, що посвідчують право власності, відмінним від рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 03.2011 року.
Судом встановлено, що 21.06.2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В., реєстровий номер №2092.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно щодо об'єкта нерухомого майна від 08.04.2025, 1/2 частка будівлі магазину літ. А-2, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на підставі договору дарування від 21.06.2016 року ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності; інша 1/2 частки будівлі магазину за цією ж адресою належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2017 року.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Застосовуючи норми цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд використовує редакцію Закону на момент їх виникнення.
Так, відповідно до положень ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом..
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частку спірної будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування (безвідплатно) 21.06.2016 року, після того, як рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.08.2012 року вже було скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2011 року про визнання недійсним договору дарування спірної будівлі магазину між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , і після того, як ОСОБА_5 вдруге, у листопаді 2014 року, звернувся з аналогічним позовом до ОСОБА_1 , і позовперебував на розгляді в суді.
Зазначене свідчить про наявність правових підстав для витребування від відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірної будівлі магазину, оскільки ОСОБА_4 не мав право відчужувати її, а ОСОБА_2 набула її безвідплатно.
Крім того, як встановлено, відповідачка є донькою ОСОБА_4 , і будучи залученою у якості третьої особи у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцова А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування 1/2 частини будівлі магазину недійсним, була обізнана про наявність спору між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 з приводу будівлі магазину. У зв'язку із зазначеним, набувши право власності на спірну будівлю магазину за договором дарування 21.06.2016 року, відповідачку ОСОБА_2 не можна вважати добросовісним набувачем.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити, що суд вважає таку заяву безпідставною.
При цьому суд виходить із того, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст.256 ЦК України).
Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено п.12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину».
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020 року.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п.100 постанови від 06.09.20123 року по справі №910/18489/20/ саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п.79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №и167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год.00 хв. 30.06.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19), спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2».
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-1Х, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався і триває досі.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-1Х, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п.19 такого змісту «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року 2102-1Х», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час подання позивачем цього позову діяв на усій території України, позивач звернувся до суду в межах позовної давності.
При цьому судом враховується, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2021 року ОСОБА_2 як співвласник 1/2 частки спірної будівлі магазину, була залучена до участі у справі №202/11928/14-ц у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцова А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування 1/2 частини будівлі магазину недійсним, що випливає з рішення суду від 28.12.2021 року. Тому слід вважати, що саме з 17.05.2021 позивач був обізнаний про переоформлення спірної будівлі магазину на відповідачку, і порушення його прав з її боку.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відносно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 33 000,00 грн., про що представник позивача наголосив під час розгляду справи по суті, направивши на адресу суду через систему «Електронний суд» відповідне клопотання,суд зазначає наступне.
Положенням ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При зверненні до суду з позовною заявою представником позивача, адвокатом Антоновим Є.М., надано договір про надання правничої допомоги №02-04/2024 від 22.04.2024 року, додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №02-04/2024 від 22.04.2024 року - вартість послуг з надання правової допомоги (Гонорар Адвоката), ордер про надання правничої допомоги серії АЕ №1351468.
В подальшому представником позивача до матеріалів справи долучено Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 14.04.2025 року, згідно котрого загальна сума виконаних робіт (наданих послуг) складає 33 000,00 грн., з котрих: 9 000,00 грн. - аналіз та розробка правової позиції клієнта (3 год.); 15 000,00 грн. - складання позовної заяви до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська (3 год.); 3 000,00 грн. - участь у судовому засіданні 24.02.2025 року (1 год.); 3 000,00 грн. - участь у судовому засіданні 19.03.2025 року (1 год.); 3 000,00 грн. - участь у судовому засіданні 09.04.2025 року ( 1 год.).
Також надано суду рахунок від 14.04.2025 року до Договору про надання правничої допомоги на суму 33 000,00 грн., підписаний адвокатом Антоновим Є.М.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача, адвокат Антонов Є.М., приймав участь в одному із зазначених в Акті виконаних робіт (наданих послуг) від 14.04.2025 року судових засіданнях - 24.02.2025 року (1 год.).
Водночас суд не приймає до уваги дані, зазначені в акті про оплату послуг за участь у судових засіданнях 19.03.2025 та 09.04.2025 року, оскільки 19.03.2025 року, згідно журналу судового засівання, сторони в судове засідання не з'явилися, а на 09.04.2025 року судовий розгляд справи не призначався.
Таким чином, за розрахунком загальна сума обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 27 000,00 грн.
Представником відповідача, адвокатом Черняк І.С.,подано заперечення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, в котрих остання просила відмовити в задоволенні клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 33 000,00 грн., оскільки, на її думку, такі витрати не підтверджені доказами, є завищеними, економічно не обґрунтованими та не відповідають критерію розумності.
Крім того, зазначила, що представник позивача наголошував на доцільності розгляду справи саме в порядку спрощеного провадження, фактично визначаючи її не складною за характером, обсягом доказів та предметом регулювання.
З огляду на вищевикладене, виходячи з критерію розумності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, котрі застосовує Європейський Суд з прав людини, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливим стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір у розмірі 6 600,00 грн.
Враховуючи, що згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості,будівлі магазину (літ.А-2) за адресою: АДРЕСА_1 , від 11.04.2025 року вартість останньої на час розгляду справи становить 4 119 460,65 грн. - 1/2 частка (8 238 921,29 грн., з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 8 540,00 грн. (15 140,00 грн. - 6 600,00 грн.)
Керуючись ст.ст.4,5,10,13,81,141, 259,263-265,268 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) 1/2 частку будівлі магазину (літ.А-2) за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 600,00 (шість тисяч) грн., судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8 540 (вісім тисяч п'ятсот сорок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Бєльченко Л.А.