Провадження № 2/211/3030/25
ЄУН 211/6170/25
05 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Грубника О.М., за участі секретаря судового засідання Бодрухіної Є.А., розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення
Адвокат Борисенко Альона Вікторівна, яка діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
В обґрунтування позову посилається на те, що позивач з 17.06.2002 працює на підприємстві відповідача у різних структурних підрозділах. У період з 24.09.2013 по 02.07.2018 році працювала на посаді сторожа в бригаді дистанційних майстерень, з 03.07.2018 по 31.03.2021 працювала на посаді завідувача господарством та з 01.04.2021 по теперішній час працює на посаді завідувача господарством у виробничому структурному підрозділі. У 2017-2021 роках перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, а саме: за період з 12.05.2017 по 25.05.2017 у сумі 2105,00 грн. замість 3200,00 грн., з 04.06.2018 по 18.06.2018 у сумі 2203,00 грн. замість 1520,00 грн., з 27.05.2019 по 23.06.2019 у сумі 2401,00 грн. замість 4173,00 грн., з 15.07.2020 по 10.08.2020 у сумі 2746,00 грн. замість 4723,00 грн. Так, відповідачем було порушено пункт 3.1.11. Колективного договору на 2015 рік, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом, схваленого загальними зборами трудового колективу 19.03.2015 р., а саме, відповідач не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відтак, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення склала 6363,50грн.
Ухвалою суду від 19 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 24.06.2025 до суду подано відзив, відповідно до якого представник відповідача акціонерного товариства «Українська залізниця» - Губорєва Я.А., просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Згідно ст.279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач з 16.06.2002 року працює на підприємстві відповідача у різних структурних підрозділах. З 24.09.2013 року по 02.07.2018 року працювала у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді сторожа в бригаді дистанційних майстерень. В порядку переведення з 03.07.2018 по 31.03.2021 працювала у структурному підрозділі «Криворізький фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді завідувача господарством. В порядку переведення з 01.04.2021 по теперішній час працює у виробничому структурному підрозділі «Фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив-Дніпро» Філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді завідувача господарством, що підтверджується копією трудової книжки, яка є у матеріалах справи. У періоди з 12.05.2017 по 25.05.2017, з 04.06.2018 по 18.06.2018, з 27.05.2019 по 23.06.2019, з 15.07.2020 по 10.08.2020 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Відповідно наданих суду табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 2105,00 грн., 2018 рік 2203,00 грн., 2019 рік 2401,25 грн., 2020 рік 2746,25 грн.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.11 Колективного договору укладеного між адміністрацією, в особі начальника Курача О.О. і первинною профспілковою організацією ВСП КРФСК «Локомотив», в особі Богдан В.І., який уповноважений на представництво трудовим колективом Криворізького регіонального фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив» схваленого загальними зборами трудового колективу 19.03.2015, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
На виконання вказівки 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка, керівництво СП «КФСК «Локомотив», в особі начальника Філімоненко С.В., та голова ППО ВСП «КРФСК» Пономаренко О.В., постановили спільну постанову №2-03 від 31.03.2017, якою вирішили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Пунктом 1.3. Колективного договору визначено, що зміни та доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні керівництва та профкому спортклубу, а всі інші - на зборах трудового колективу.
За Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Згідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року 5000,00 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництвом СП «КФСК «Локомотив», в особі начальника Філімоненко С.В., та голова ППО ВСП «КРФСК» Пономаренко О.В. №2-03 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні адміністрації та профкому депо, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення спільна Постанова керівництва СП «КФСК «Локомотив» та профкомом за №2-03 від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, не підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Щодо посилань відповідача, зазначених у письмовому відзиві, суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.11. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом, зареєстрованого за №22/15 від 24 квітня 2015 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.3.1.11. яким визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31 березня 2017 року спільна Постанова керівництва керівництвом СП «КФСК «Локомотив», в особі начальника Філімоненко С.В., та голова ППО ВСП «КРФСК» Пономаренко О.В. №2-03 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п.3.1.11. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 6363,50 грн., що складається з:
-1095,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн. - 2105,00 грн.),
-1520,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн. - 2203,00 грн.),
-1771,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 грн. - 2401,25 грн.),
-1976,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн. 2746,25 грн.).
Враховуючи викладене вище, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, викладене у відзиві, вважаючи його не обґрунтованим.
Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат суд вважає за необхідне виходити з наступного.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, до 19.07.2022 ч.1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а, від 02.12.2021 у справі №640/20314/20.
Суд враховує, що до 19.07.2022 КЗпП України законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.
Суд звертає увагу, що практика судів щодо визначення редакції ч.2 ст.233 КЗпП України, яку належить застосовувати, є різною.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі №300/4201/22 вказав, що на момент порушення прав позивача в частині не нарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з тим, в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №990/242/23 вказано, що з 19.07.2022 для звернення з таким позовом до суду передбачено тримісячний строк (ч.1 ст. 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022.
Таким чином, існує різна позиція щодо редакції ч.2 ст.233 КЗпП України, яку належить застосовувати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Крім цього, хибним є посилання представника відповідача на висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №501/4788/21, оскільки у цій справі склалися правовідносини щодо обчислення місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом даного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення, у період з 2017 року по 2020 рік у розмірі 6363,50 грн є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На виконання вказаних вимог закону, позивачем надано: договір про надання правової допомоги №05/05/02 від 050.05.2025, укладений з адвокатом Борисенко А.В.; Акт №1 про надання правової допомоги, у якому міститься опис наданих послуг, а саме: усна консультація позивача щодо підстав для звернення до суду із вказаною позовною заявою, правовий аналіз документів, що надані позивачем (500 грн), складення позовної заяви (підготовка правової позиції, аналіз судової практики, ксерокопії позовної заяви та доданих до неї документів у кількості відповідно до сторін, подання позову до суду (2000 грн); квитанцію №3333428 про сплату грошових коштів на користь адвоката у розмірі 2500,00 грн.
Вивчивши вказані докази, враховуючи недоведеність відповідачем не співмірності понесених витрат, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.
Також, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням результатів розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1211,20 грн, оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від його сплати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6363,50 грн (шість тисяч триста шістдесят три гривень, 50 копійок).
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Грубник