04 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 920/743/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Бенедисюка І.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Актівітіс"
до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-СПБ";
ОСОБА_1
про стягнення 517 380, 00 грн,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржники) звернувся 15.07.2025 через підсистему "Електронний суд" (зареєстровано судом 16.07.2025) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 920/743/22; направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга позивача не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс).
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Верховний Суд виходить з того, що підстави оскарження залежать від неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз. 2 частина 2 стаття 287 ГПК України).
Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
За приписами частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, та підстави оскарження судових рішень, визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі, неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та / або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, та чітко визначити предмет оскарження, конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми, змісту касаційної скарги та строку її подання.
Обґрунтовуючи свою правову позицію ОСОБА_1 зазначає, що вказана ухвала є незаконно та такою, що підлягає скасуванню.
При цьому скаржник не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначену відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, не зазначає, які конкретно норми права було порушено.
У разі подання касаційної скарги на судові рішення, зазначені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, скаржнику необхідно посилатися на підставу подання касаційної скарги, визначену відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, при цьому касаційна скарга має містити належне обґрунтування того, у чому саме полягало неправильне застосування норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу оскарження.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначено Законом України "Про судовий збір".
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025" визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року у сумі 3 028 грн.
З огляду на те, що касаційну скаргу подано через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" судовий збір підлягає сплаті з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8.
Предметом касаційного розгляду є ухвала апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги від 07.07.2025 у справі № 920/743/22, оскаржена скаржником 15.07.2025, а тому зважаючи на вимоги частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання касаційної скарги мав обчислюватися та сплачуватися скаржником до спеціального фонду Державного бюджету України у розмірі 2 422, 40 грн (3 028 грн х 0,8).
Між тим додатки до касаційної скарги не містять документа про сплату судового збору за розгляд касаційної скарги Компанії у справі № 910/743/22. Натомість скаржник просить про зменшення розміру судового збору та зарахування раніше сплаченої суми. Зазначене клопотання скаржник мотивує тим, що його фінансове становище є складним.
Проаналізувавши зазначене клопотання на предмет дотримання чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі ст. 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:
У пункті 37 "З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення;
у пункті 39 "Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена";
у пункті 41 "Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним".
Відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).
Отже, питання зменшення розміру та/або відстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов'язком.
Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної в ухвалі Верховного Суду від 15.07.2024 № 917/1920/21, щодо доказів, якими можуть / могло бути підтверджено наявність майнового стану сторони, з якої вбачається, що:
«Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.
Крім того, Верховний Суд неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 921/2/21(921/463/22), від 17.07.2023 у справі № 757/14112/20-ц, від 03.05.2022 у справі № 914/1147/20, від 10.11.2021 у справі № 922/1429/19, від 06.06.2021 у справі № 922/1775/19 та інші)».
Такої ж правової позиції щодо доказів висловлено й в низці інших ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22.
Отже, аналіз положень Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 ГПК України та дотриманням статей 73, 76- 79 ГПК України.
Підставою для звільнення від сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо, які підтверджують у сукупності на визначений конкретний період майновий стан особи.
Також Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки, покладається на особу, яка подає скаргу.
Натомість, скаржником, на підтвердження свого фінансового становища надано лише виписку/особовий рахунок з 01.04.2022 по 19.06.2025. При цьому, скаржником не надано: довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7; документів щодо наявності банківських рахунків із зазначенням коштів на них тощо станом і на дату подання касаційної скарги та усунення недоліку.
Отже, надана ОСОБА_1 роздруківка сама собою не може бути підставою для зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги, оскільки він, у встановленому Законом порядку, не надав доказів на підтвердження того, що його майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив йому сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі.
Також слід зазначити, подання касаційної скарги є самостійною, окремою процесуальною дією, вчинення якої регламентується законодавством, на час її вчинення.
Сплата судового збору здійснюється за законом, чинним на час вчинення процесуальної дії, з урахуванням практики на цей час.
Тому, звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в сплаті судового збору за подання заяви чи скарги в межах однієї справи (провадження), або в інших справах, не призводить до автоматичного звільнення, зменшення розміру, надання відстрочки чи розстрочки в сплаті судового збору за подання заяви чи скарги такої особи.
Вирішення питання про зменшення розміру судового збору здійснюється судом з врахуванням обставин, які існують станом на момент подання відповідної заяви чи скарги.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи ОСОБА_1 наведені в обґрунтування клопотання про зменшення розміру судового збору, з огляду на відсутність інших документів, які б свідчили, що розмір судового збору (2 422, 40 грн) перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника за попередній календарний рік, дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки скаржником не вжито всіх можливих заходів задля доведення відсутності реального доходу.
Щодо прохання скаржника зарахувати раніше сплачений судовий збір за апеляційну скаргу у сумі 640,80 грн як оплату судового збору за касаційне оскарження, то слід зазначити таке.
Ні ГПК України, ані Закон України "Про судовий збір" не містить норми, яка б надавала право суду, у тому числі, касаційної інстанції, зараховувати раніше сплачений скаржником судовий збір за подання заяви до суду іншої інстанції (у цьому випадку за подання апеляційної скарги) до складу судового спору за подання касаційно скарги.
Суд наголошує, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Таким чином, скаржник не позбавлений права звернутися до відповідного суду з клопотанням про повернення судового збору.
З огляду на викладене вище, у клопотаннях скаржника про зменшення розміру судового збору та зарахування раніше сплаченої суми у справі № 920/743/22 Суд відмовляє.
Суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ, що підтверджує сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а саме: у сумі 2 422, 40 грн за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- Отримувач коштів: ГУК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102;
- Найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";
- Призначення платежу: "Судовий збір за розгляд касаційної скарги …на рішення …у справі №…".
Згідно з частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинні бути зазначені вимоги особи, яка подає скаргу.
В прохальній частині касаційної скарги скаржник просить Суд: "1. Скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025. 2. Направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції."
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень Північним апеляційним господарським судом у справі № 920/743/22 постановлено ухвалу від 07.07.2025 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2023 у справі № 920/743/22.
Статтею 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Аналіз положень статей 290, 308 ГПК України дає підстави для висновку, що особа, яка подає касаційну скаргу має конкретно визначено, повно та однозначно вказати як судові рішення, що оскаржуються так і вимоги особи, яка подає касаційну скаргу. Тобто касаційна скарга має містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються з датою прийняття, а й інформацію про те в якій саме частині судові рішення оскаржуються, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.
Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, а в прохальній частині касаційної скарги невірно зазначено дату оскаржуваного рішення, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга, подана 15.07.2025 скаржником у справі № 920/743/22, підлягають уточненню, шляхом усунення недоліків касаційної скарги.
Таким чином, з урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України. При цьому, з метою надання можливості учаснику справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, Верховний Суд вважає за доцільне встановити процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
Крім того Суд зауважує, що відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
В порушення зазначених вимог процесуального кодексу скаржником також не надано доказів надсилання копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів учасникам справи.
Неповідомлення учасника справи про звернення до суду з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, передбачені приписами частини третьої статті 2 ГПК України.
Отже скаржнику необхідно виконати вимоги статті 291 ГПК України та надати суду докази надсилання копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів учасникам справи.
Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі № 920/743/22 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Бенедисюк