Справа № 199/5638/25
(2/199/3480/25)
29.07.2025
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Спаї В.В.
секретар судового засідання Запара О.В.,
за участі представників позивача Н.Мартиненко та Ю. Плецької,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Дніпропетровського колективного виробничо - комерційного підприємства «Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 27.06.2025 р. відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою Дніпропетровського колективного виробничо - комерційного підприємства «Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
Відповідач позов не визнала та у відзиві на позовну заяву просила суд закрити провадження в даній справі з передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстави, оскільки обидві сторони правовідносин за договором, який оспорюється, є суб'єктами господарювання, а сам спір стосується господарського договору - договору оренди, укладеного в межах здійснення підприємницької діяльності.
Представник позивача у відповіді на відзив заперечувала проти закриття провадження в даній справі, посилаючись на те, що відповідач помилково вважає, що в даному випадку відповідач є фізичною особою - підприємцем, спір виник з приводу здійснення господарської діяльності, а тому справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Таке твердження не доведено жодними доказами та підлягає ретельній перевірці та оцінки судом, виходячи із принципу повноти судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України).
Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14- 280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14- 86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.
Але, як вже було зазначено: наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах(постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц та Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2025 р. по справі № 337/3337/23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Позивач в окремо поданій суду заяві просила суд про розгляд справи у її відсутності.
Заслухав думку представників позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України.
У свою чергу відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Як встановлено судом, в даній справі позивач оспорює дійсність договору оренди приміщення від 02.10.2023 р., який був укладений між позивачем (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_1 (орендарем). Копія згаданого договору надана позивачем, згідно якого сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується цим договором.
Суд погоджується з доводами представників позивача щодо того, що статус підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, в той же час укладання оспорюваного договору відбувалося саме ФОП ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 , що підтверджується змістом оспорюваного договору. Реєстрація ФОП ОСОБА_1 підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; види діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомо майна (основний).
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду Дніпропетровської області.
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, п. 1 ч. 1 ст. 258, ч. 2 ст. 258, ст.ст. 260-261 ЦПК України, суд
Клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Дніпропетровського колективного виробничо - комерційного підприємства «Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним задовольнити.
Провадження у цивільній справі за позовом Дніпропетровського колективного виробничо - комерційного підприємства «Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним закрити.
Дата складення повного тексту ухвали 04.08.2025 р.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Спаї