30.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1366/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Чередко А.Є.
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від скаржника: Чорнобривець Є.Є., представник;
від позивача: Тоноян А.К., представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року у справі №904/1366/24 (суддя Примак С.А.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старекс Пром" (02094, місто Київ, вулиця Хоткевича Гната, будинок 12, офіс 177; ідентифікаційний номер 45145745)
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" (51939, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця Уманська, будинок 13, офіс 14; ідентифікаційний номер 44829615)
про визнання банкрутом,-
До господарського суду 05.07.2024 року від розпорядника майна надійшло клопотання про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора у справі.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року у цій справі клопотання про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора у справі - задоволено; припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі"; припинено повноваження розпорядника майна Штельманчука Михайла Сергійовича; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікарі" - банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 09.07.2025 року; ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" призначено арбітражного керуючого Штельманчука Михайла Сергійовича.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року у справі №904/1366/24, в якій просить оскаржувану постанову скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що арбітражний керуючий, всупереч вимогам частини третьої статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства, не надав до суду копій актів інвентаризації, що унеможливлює перевірку достовірності його висновків про відсутність у боржника активів.
Також вказує, що розпорядником майна не було отримано відповіді на запити до контролюючих органів, зокрема управління статистики, що свідчить про неповноту аналізу фінансового стану боржника.
Апелянт наголошує на розбіжностях між даними, наведеними у звіті розпорядника майна (негативне значення дебіторської заборгованості), та податковою звітністю боржника, де наявна дебіторська заборгованість у сумі 323,8 тис. грн. На думку скаржника, це ставить під сумнів об'єктивність звіту арбітражного керуючого.
Крім того, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою при вирішенні питання про визнання боржника банкрутом суд має перевірити повноту виконання дій, передбачених законодавством у процедурі розпорядження майном, та оцінити можливість відновлення платоспроможності боржника.
Ліквідатор згідно письмових пояснень просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що матеріали інвентаризації наявні в матеріалах справи. Зміст поданих документів свідчить про відсутність активів, достатніх для погашення вимог кредиторів.
Також ліквідатор звертає увагу, що апелянт посилається на дані податкової звітності, де вказана дебіторська заборгованість у сумі 323,8 тис. грн, проте боржником жодних документів, які б підтверджували наявність зазначеної дебіторської заборгованості, надано не було, що унеможливлює врахування цієї заборгованості як фактичного активу при встановленні фінансового стану боржника.
Ліквідатор вважає, що аргумент апелянта про неповноту аналізу з посиланням на неотримання окремих відповідей від контролюючих органів (наприклад, управління статистики) є формальним і не може нівелювати проведену роботу, яка включає аналіз звітності, первинних документів, податкових даних та внутрішніх балансів підприємства.
Що стосується доводів апелянта про порушення процедури, передбаченої статтями 44, 45 і 49 КУзПБ, ліквідатор вважає їх безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні звіти арбітражного керуючого, протоколи зборів кредиторів, інвентаризаційні описи, а також клопотання про відкриття ліквідаційної процедури, які подані у строк та розглянуті в підсумковому засіданні відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. Вважає, що жодна з вимог щодо етапності та змісту дій у процедурі розпорядження майном не була порушена.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою суду від 07.01.2025 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 19.05.2025 року на 11:20 год.
У судовому засіданні 19.05.2025 року розгляд скарги відкладено на 30.06.2025 року о 12:00 год.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2025 року призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 904/1366/24 (41792) у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Паруснікова Ю.Б. та визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Чередко А.Є.
У судовому засіданні 30.06.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом розгляду у цій справі стали підстави для припинення процедури розпорядження майном боржника, визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Загальні умови для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, які застосовуються у разі переходу з процедури розпорядження майном, регламентовані положеннями статей 48, 49, 58 КУзПБ, тлумачення яких свідчить, що саме господарський суд, проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені положеннями статті 6 КУзПБ, із застосуванням судового розсуду, незалежно від наявності рішення зборів кредиторів про перехід до наступної судової процедури і звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яке не є саме по собі безумовною підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника.
Частиною четвертою статті 49 КУзПБ законодавцем надано право суду навіть за відсутності відповідного рішення зборів кредиторів боржника, але за наявності обставин (після закінчення термінів, визначених КУзПБ щодо тривалості процедури розпорядження майном, за наявності ознак банкрутства та за відсутності пропозицій щодо санації боржника), прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за власною ініціативою (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 918/420/16) .
За статтею 1 КУзПБ банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Відповідно до ч.4 ст.205 Господарського кодексу України у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.
Отже, боржник визнається банкрутом за умови встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Таким чином, завдання підсумкового засідання суду полягає в з'ясуванні судом ознак неплатоспроможності / банкрутства для визначення наступної судової процедури, згідно з клопотанням комітету кредиторів за його наявності (ч.4 ст.48 КУзПБ), однак остаточна їх оцінка надається судом, який у підсумковому судовому засіданні в залежності від обставин справи визначає наступну судову процедуру щодо боржника та ухвалює судове рішення про її введення.
У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.09.2020 року у справі № 915/1261/16, від 12.10.2021 року у справі № 916/3619/19, від 13.12.2022 року у справі № 904/4608/21, від 30.11.2023 року у справі 907/935/21, від 02.07.2024 року у справі № 904/4261/22 тощо.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими КУзПБ, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Таким чином на вирішення питання переходу до ліквідаційної процедури впливають, за загальним правилом, три чинники: закінчення 170-денного строку, відведеного для стадії розпорядження майном (ч.2 ст.44 КУзПБ); наявність ознак банкрутства; наявність рішення зборів кредиторів щодо переходу до ліквідаційної процедури та, відповідно, відсутність пропозицій щодо санації боржника.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.12.2022 року у справі № 904/4608/21.
Щодо способів встановлення ознак банкрутства та належності і допустимості доказів щодо ознак банкрутства боржника колегія суддів зазначає про таке.
Частиною третьою статті 44 КузПБ передбачено, що розпорядник майна зобов'язаний, зокрема проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника, встановлювати за результатами його проведення наявність або відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, вчинення незаконних дій у разі банкрутства.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неплатоспроможність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, які передбачені в процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном, зокрема, передбаченої у ч.3 ст.44 КУзПБ (постанови Верховного Суду від 08.12.2022 року у справі № 908/2415/21, від 23.03.2023 року у справі № 911/1609/21).
При цьому суд має з'ясувати актив і пасив боржника та співставити відомості щодо обох величин. Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом у порядку ст. 47 КУзПБ реєстру вимог кредиторів. Відомості про актив боржника має містити звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника. Зазначений звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), які на його підставі приймають рішення клопотати про перехід до наступної судової процедури.
Тлумачення положень КУзПБ свідчить, що дійсний фінансово-господарський стан боржника у справі про банкрутство встановлюється господарським судом на підставі комплексного дослідження всіх наявних у справі доказів, зокрема й аналізу фінансового стану боржника, подання якого до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, є обов'язком розпорядника майна боржника, визначеним ч.3 ст 44 КУПБ, що дозволить суду встановити наявність чи відсутність підстав для висновку про платоспроможність боржника (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 908/2755/19, від 23.12.2021 року у справі № 924/1155/18, від 25.05.2023 року у справі № 902/207/22).
Відповідний обов'язок розпорядника майна також передбачений положеннями ст.12 КУзПБ.
Так, згідно з п.3 ч.2 ст.12 КУзПБ (в якій зазначені загальні вимоги до прав та обов'язків арбітражного керуючого у справі про банкрутство) на арбітражного керуючого покладений обов'язок проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника та подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення аналізу фінансово-господарського стану суб'єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 10.09.2020 року № 3105/5, аналіз фінансово-господарського стану суб'єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (далі - Аналіз) проводиться згідно з Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 року № 14 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 року № 1361) (далі - Методичні рекомендації). Арбітражний керуючий, призначений судом розпорядником майна, проводить Аналіз до проведення перших зборів кредиторів та подає результати Аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію.
Відсутність аналізу та дослідження дійсного фінансово-господарського стану боржника на момент вирішення питання про запровадження у справі про банкрутство судової процедури ліквідації суперечить нормам КУзПБ.
Суд також зазначає про передбачене п.4 ч.1 ст.12 КУзПБ право арбітражного керуючого залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.
Водночас, зазначені вище положення Кодексу (ч.2 ст.12, ч.3 ст.44 КУзПБ) покладають обов'язок здійснити аналіз фінансово-господарського стану боржника саме на розпорядника майна.
Так, відповідно до ч.3 ст.12 КУзПБ під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено).
Таким чином, підставою для визнання боржника банкрутом є недостатність його майна для задоволення вимог кредиторів, що встановлюється судом шляхом зіставлення активів і пасивів боржника. Без встановлення фінансового стану боржника (зазначення конкретних показників, що відображають наявність фінансових ресурсів), наявності чи відсутності майнових активів у нього, за рахунок яких можна продовжити виробничу діяльність з метою погашення кредиторської заборгованості, без перевірки можливості застосування до боржника іншої, ніж ліквідація, судової процедури, висновок про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є передчасним, адже таке рішення повинно прийматися за наявності належних та допустимих доказів про відсутність можливості відновити платоспроможність боржника та погасити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
У наведених висновках Суд звертається до висновків, сформульованих Верховним Судом в постановах від 30.11.2023 року у справі № 907/935/21 та від 02.07.2024 року у справі № 904/4261/22 з посиланням, зокрема, на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 910/1800/22.
Встановлено, що ухвалою господарського суду від 16.04.2024 року відкрито провадження у справі №904/1366/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі"; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Старекс Пром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" на суму 13 085 321,00 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 94 180,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів, до 02.10.2024 року; розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" призначено арбітражного керуючого Штельманчука Михайла Сергійовича.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно протоколу №1 загальних зборів кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" від 04.07.2024 року встановлено, що на зборах кредиторів прийнято рішення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури.
Також із протоколу вбачається, що вказане рішення прийнято на підставі звіту за результатами проведеного аналізу фінансової, господарської та інвестиційної діяльності, а також аналізу на предмет виявлення ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності станом на 04.07.2024 року.
За змістом проведеного аналізу боржник не взмозі покрити короткострокові зобов'язання високоліквідними активами. Протягом всього аналізованого періоду платоспроможність має від'ємне значення, що свідчить про сталий стан неплатоспроможності. Даний фінансовий стан характеризується нездатністю підприємства виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У процесі аналізу фінансового стану боржника, проведеного згідно "Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", встановлено відсутність ознак доведення до банкрутства, ознак приховування банкрутства та ознак фіктивного банкрутства боржника. На підприємстві спостерігається ситуація низької кредитоспроможності (т. 1 а.с. 116-121).
В процедурі розпорядження майном жодне підприємство не виступило з пропозицією стати інвестором боржника. З огляду на це санація боржника неможлива.
Щодо доводів апелянта відносно наявності розбіжностей у даних про дебіторську заборгованість, колегія суддів зазначає наступне.
У звіті розпорядника майна про проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника зазначено, що показник дебіторської заборгованості станом на 31.12.2023 року становив -56,2 тис. грн.
Водночас апелянт посилається на дані податкової звітності, де вказана дебіторська заборгованість у сумі 323,8 тис. грн.
Відповідно до ч.5 ст.47 КУзПБ фінансові вимоги, як і активи боржника, мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема первинними бухгалтерськими документами.
Однак, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували наявність зазначеної дебіторської заборгованості, зокрема договорів, актів звірки, рахунків або іншої фінансової звітності, що унеможливлює врахування цієї заборгованості як фактичного активу при встановленні фінансового стану боржника. Не було надано таких документів і боржником.
Крім того, під час проведення аналізу фінансового стану боржника розпорядником майна було здійснено співставлення активів і пасивів підприємства, за результатами якого встановлено, що пасив боржника значно перевищує актив, у тому числі у розмірах, істотно більших, ніж зазначено навіть у податковій звітності. Це співвідношення підтверджує відсутність можливості відновлення платоспроможності боржника за будь-яким альтернативним механізмом, окрім ліквідаційної процедури.
За матеріалами проведеної розпорядником майна інвентаризації майна боржника матеріальні цінності відсутні, грошові кошти на рахунках підприємства відсутні, дебіторська заборгованість відсутня, кредиторська заборгованість становить 13 179 501 грн (т. 1 а.с.99-104).
Отже, доводи скаржника з приводу ненадання розпорядником майна матеріалів інвентаризації також не знайшли свого підтвердження.
Також матеріали справи містять звіт ліквідатора, до якого було долучено запити до уповноважених органів та відповіді на вказані запити, відповідно до змісту яких у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікарі" не виявлено майна та активів, достатніх для відновлення його платоспроможності (т. 1 а.с. 126-173).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Суди мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму із додержанням балансу між доступом до правосуддя та повагою до принципу res judicata.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на неповноту аналізу з посиланням на неотримання окремих відповідей від контролюючих органів, оскільки скасування постанови з таких підстав буде вважатись надмірним формалізом з боку суду.
За встановлених вище обставин доводи апелянта не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виявлені ознаки неплатоспроможності/банкрутства боржника та наявність підстав для визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в цій справі.
Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова місцевого господарського суду не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 року у справі №904/1366/24 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 05.08.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко