ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/177/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «Агротехнолог»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2025, ухвалене суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв
у справі № 915/177/25
за позовом: Фермерського господарства «Агротехнолог»
до відповідача: Приватного підприємства «Ювента-Трейд»
про: стягнення 42828,78 грн,
У лютому 2025 року Фермерське господарство «Агротехнолог» (далі ФГ «Агротехнолог») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Ювента-Трейд» (далі ПП «Ювента-Трейд»), в якому просило суд стягнути з останнього 42828,78 грн, з яких: 25123,80 грн основного боргу, 11242,91 грн інфляційних втрат, 2222 грн 3% річних та 4240,07 грн пені.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу від 11.02.2022 №110222-К (далі договір), укладеним між сторонами у спрощений спосіб, в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого позивачем товару.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2025 у справі № 915/177/25 у задоволенні позову ФГ «Агротехнолог» відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що надані позивачем договір, про неналежне виконання якого заявлено позов, разом з додатковою угодою до нього, не містять підписів уповноважених осіб та печаток сторін. Також зазначив, що надана позивачем видаткова накладна від 11.02.2025 № 7 містить лише підпис уповноваженої особи та печатку позивача (постачальника) та не містить підпису уповноваженої особи та печатки відповідача про отримання товару. Як наслідок, суд дійшов висновку, що сторони в належній (письмовій) формі не досягли згоди з усіх істотних умов вказаного договору, зокрема і ціни товару, та позивачем не надано первинного бухгалтерського документу (підписаної та скріпленої печаткою з обох сторін видаткової накладної чи ТТН чи акту приймання-передачі), який би засвідчив здійснення господарської операції та містив би інформацію про вартість переданого товару.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на наступне:
- після отримання відповідачем товару, позивач за допомогою перевізника «Нова Пошта» направив відповідачу для підписання примірники договору, додаткової угоди до нього, а також видаткової накладної. Проте, незважаючи на отримання відповідачем вказаних документів, підписані вони так і не були, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення, виїзду уповноважених осіб відповідача за межі території України та активних бойових дій на території міста Миколаєва Миколаївської області. Позивачем в суді першої інстанції окремо наголошувалось, що оскільки покупцем оплату за товар здійснено частково в розмірі 86 % від вартості товару, зазначене підтверджує обставини відвантаження позивачем товару та його отримання відповідачем;
- мотивуючи відмову у задоволенні позову тим, що між сторонами не виникло договірних відносин через відсутність на примірнику договору підпису та печатки уповноваженого представника відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги обставин, за яких такий договір не підписано;
- суд безпідставно не врахував, що після передання продавцем товару, останнім складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 6 від 11.02.2022. При цьому, вказана податкова накладна у графі «Розділ Б» містить інформацію про поставлений товар, що за своїми характеристиками є аналогічним до узгодженого позивачем та відповідачем в договорі, а саме кукурудза власного виробництва врожаю 2021 року на 23,26 тон, що із урахуванням з ПДВ складає 179450,80 грн. Отже, вказаною податковою накладною підтверджується факт відвантаження, передачі позивачем товару та його прийняття відповідачем;
- у платіжній інструкції самим же відповідачем вказано призначення платежу «оплата за кукурудзу згідно рах. № 5 від 11.02.2022 року по договору № 110222-К від 11.02.2022 року У сумі 135374.56 грн., ПДВ - 14 % 18952.44 грн.»;
- дії Відповідача щодо часткової сплати коштів за товар, відсутність протягом тривалого часу заперечень щодо кількості та якості поставленого позивачем товару підтверджують фактичне укладення між ними договору купівлі-продажу та його визнання відповідачем;
- неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Отже за загальним правилом фактом підтвердженням здійснення господарської операції є первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Разом з тим, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;
- складення та реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідної податкової накладної свідчить про реальність здійсненої між сторонами договору господарської операції, є доказом реального руху товару та свідчить про виконання продавцем свого обов'язку з поставки/передання товару;
- відповідачем не заперечується факт наявності договірних відносин із позивачем, отримання товару та відповідного обов'язку сплатити кошти, оскільки ним частково сплачено суму коштів за отриманий товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.02.2022 № 1639;
- враховуючи наведене та письмові докази, наявні у матеріалах справи, позивач належним чином та повному обсязі довів ті обставини, про які стверджує з посиланням на норми матеріального та процесуального права, а також правові висновки Верховного Суду.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали даної справи та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження даної справи з суду першої інстанції.
02.06.2025 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 за апеляційною скаргою ФГ «Агротехнолог» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2025 у справі № 915/177/25 відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк до 27.06.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення позивачу) та роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 27.06.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
В силу частин 1, 4 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 ст. 179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до положень ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 ЦК України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Двосторонній характер зобов'язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З виникненням таких зобов'язань постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (ст. 530 ЦК України).
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.
Позивач стверджує, що між сторонами 11.02.2022 було укладено договір купівлі-продажу, разом з додатковою угодою до нього, за якими позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 179450,80 грн (з ПДВ); в свою чергу, відповідач після отримання товару зобов'язався оплатити 86 % його вартості, а інші 14 % - після реєстрації позивачем податкової накладної;
- на виконання умов договору позивач виписав відповідачу відповідний рахунок;
- позивач передав, а відповідач прийняв товар на вищевказану суму, внаслідок чого позивачем зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладу № 6 від 11.02.2022. Таким чином, позивач у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов'язання за договором;
- відповідач оплатив позивачу лише 86 % вартості переданого товару (154327 грн), а залишок (14% від загальної кількості ціни товару, що складає 25123,80 грн) так і залишилась не оплаченим.
Колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є вимога позивача стягнути з відповідача 25123,80 грн, тобто залишок суми (14 % вартості товару).
З огляду на предмет та підстави заявленого позову, колегія суддів зазначає, що до предмета доказування входить доведення позивачем факту узгодження сторонами такої істотної умови договору як загальна вартість товару - саме у розмірі 179450,80 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
На підтвердження обґрунтованості та доведеності позовних вимог, позивачем надано суду:
- примірник договору купівлі-продажу від 11.02.2022 № 110222-К (а.с.18-19);
- примірних додаткової угоди до вказаного договору (а.с.19 на звороті);
- рахунок-фактуру № 5 від 11.023.2022 (а.с.20);
- видаткову накладну № 7 від 11.02.2022 (а.с.20 на звороті);
- платіжну інструкцію № 1639 від 15.02.2022 на суму 154327 грн (платник: ЮВЕНТА-ТРЕЙД ПП, отримувач: ФГ «АГРОТЕХНОЛОГ»), із призначенням платежу «оплата за кукурудзу згідно рах. № 5 від 11.02.2022 року по договору № 110222-К від 11.02.2022 року. У сумі 135374.56 грн, ПДВ - 14 % 18952.44 грн»;
- податкову накладну № 6 від 11.02.2022 (а.с.21).
Надаючи оцінку вказаним доказам, колегія суддів зазначає, що примірники договору купівлі-продажу від 11.02.2022 № 110222-К та додаткової угоди до нього не містять ні підписів уповноважених осіб сторін, ні печаток підприємств. Надана позивачем видаткова накладна № 7 від 11.02.2022 містить підпис та печатку лише позивача.
Так, хоч платіжна інструкція № 1639 від 15.02.2022 на суму 154327 грн і містить в призначенні платежу посилання на рахунок № 5 від 11.02.2022, натомість матеріали цієї справи не містять жодних належних на допустимим доказів надсилання відповідачу (письмовій чи електронній формі) саме цього рахунку.
Будь-яких доказів того, що сторони узгодили суму товару саме у розмірі 179450,80 грн, матеріали цієї справи не містять.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено за допомогою належних, допустимих та вірогідних доказів, що сторони узгодили суму товару саме у розмірі 179450,80 грн.
Щодо доводів позивача про те, що після отримання відповідачем товару, позивач за допомогою перевізника «Нова Пошта» направив відповідачу для підписання примірники договору, додаткової угоди до нього, а також видаткової накладної, проте, незважаючи на отримання відповідачем вказаних документів, підписані вони так і не були, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення, виїзду уповноважених осіб відповідача за межі території України та активних бойових дій на території міста Миколаєва Миколаївської області, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження цих обставин, зокрема, доказів направлення відповідачу на підписання примірників договору, додаткової угоди до нього, а також видаткової накладної.
Крім того, матеріали цієї справи не містить жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач отримав від позивача вказані документи, проте протиправно ухилився від їх підписання.
Оскільки факт узгодження сторонами суми товару саме у розмірі 179450,80 грн не визнається відповідачем (адже матеріали цієї справи не містять жодних доказів про це) та не підтверджується встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, посилання позивача на реєстрацію відповідної податкової накладної також є необґрунтованими, оскільки такий документ не є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому лише він (документ - податкова накладна) не можуть підтверджувати факт узгодження сторонами суми товару саме у розмірі 179450,80 грн.
Таким чином, оцінивши подані докази у сукупності, а також враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Агротехнолог» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2025 у справі № 915/177/25 - без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
Судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська