04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 756/12504/24
провадження № 61-9580ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобовича Миколи Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд відшкодувати майнову шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055,53 грн та моральну шкоду у розмірі 1 296 000,00 грн.
25 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення вказаного вище позову.
Заява обґрунтована тим, що до часу звернення із заявою про забезпечення позову сплинуло п'ять років з дня скоєння відповідачем кримінального правопорушення відносно позивачки, але він не сплатив жодної копійки в рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої його неправомірними, суспільно-небезпечними діями здоров'ю позивачки, не надавав їй допомоги як на місці скоєння кримінального правопорушення, так і в подальшому в лікарні, не цікавився станом її здоров'я та не приймав ніякої участі у її видужуванні та реабілітації. Тобто відповідач уникає від компенсації позивачу майнової та моральної шкоди, а його поведінка дає всі підстави вважати, що він приховує належне йому майно або здійснить дії щодо його відчуження для запобігання уникнення від виконання судового рішення у разі задоволення даного позову. Тому вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи для забезпечення в подальшому реального
і ефективного виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, просила суд:
- заборонити вчиняти дії по перереєстрації майна (транспортних засобів), заборонити укладати договори застави, поруки, обміну, купівлі-продажу, дарування, заборонити набуття права власності на майно (транспортні засоби), належне відповідачу, в процесі спадкування;
- заборонити стягнення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу, на підставі виконавчого документа у судовому порядку;
- заборонити іншим особам вчиняти дії, виконувати інші зобов'язання - щодо належного відповідачу майна (транспортних засобів);
- заборонити вчиняти дії, направлені на виведення арештованого майна (транспортних засобів), належного відповідачу (фраудаторні правочини);
- накласти арешт на транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_1 , та за його дружиною ОСОБА_3 , а саме: «Hyundai Sonata», 2017 року випуску, «Hyundai Sonata», 2018 року випуску, «Hyundai Sonata», 2014 року випуску, «Hyundai Sonata», 2016 року випуску, 1/2 частину транспортного засобу «GMC ACADIA», 2457, (2016);
- накласти арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_1 і знаходяться у нього на банківських рахунках в АТ КБ «Приватбанк».
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зокрема, не надано доказів наміру ОСОБА_1 відчужити належне йому майно, а об'єкти забезпечення не є предметом позову та їхня вартість значно перевищує ціну позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме, транспортні засоби:
«HYUNDAI SONATA», 2016 року випуску;
«HYUNDAI SONATA», 2017 року випуску;
«HYUNDAI SONATA», 2018 року випуску.
В іншій частині вимог заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
24 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бобович М. М. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року (повний текст складено 22 липня 2025 року, касаційна скарга надійшла до суду 25 липня
2025 року), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що предметом позову є стягнення майнової та моральної шкоди у кримінальному провадженні №12020100050001581, а тому вважає, що зв'язку між накладанням арешту на транспортні засоби ОСОБА_1
і предметом позовної вимоги у справі № 756/12504/24 немає. Також, не існувало
і не існує жодного обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. ОСОБА_1 протягом всього розгляду справи у апеляційній інстанції, а це більше 5 місяців, коли розглядалась апеляційна скарга в суді, не вчинив жодних дій, щоб утруднити чи зробити не можливе виконання рішення суду у разі його задоволення. Він не переоформив своє рухоме майно на іншу особу, все майно (рухоме та не рухоме), яке йому належало на дату розгляду апеляційної скарги залишилось у власності заявника.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити
з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві
і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати
в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться
у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
у залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого
в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення,
у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 23 055,53 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.
07 лютого 2025 року ОСОБА_2 подала заяву про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року та остаточно просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення,
у розмірі 23 055,53 грн та моральну шкоду у розмірі 1 296 000,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято вказану вище заяву ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог від 05 лютого 2025 року.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_2 - адвокат Соломін В. О. посилався на те, що ОСОБА_1 тривалий час уникає відшкодування заподіяної позивачці майнової та моральної шкоди, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач має можливість в будь-який момент відчужити все належне йому нерухоме та рухоме майно, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Встановивши, що позовною вимогою є відшкодування шкоди, суд апеляційної інстанції правильно вважав необхідними вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно заявника.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, з огляду на ціну позову (майнова шкода
у розмірі 23 055,53 грн та моральна шкода у розмірі 1 296 000,00 грн), у випадку якщо ОСОБА_1 реалізує (відчужить) усе належне йому майно, існуватиме реальний ризик ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з висновком Київського апеляційного суду стосовно того, що забезпечення позову не позбавляє заявника права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача. Це не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у його володінні,
а може обмежитися лише можливість розпоряджатися ним.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бобовича Миколи Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року за заявою ОСОБА_2 прозабезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник