30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 372/2692/20
провадження № 61-7312св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Українська міська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: перший заступник прокурора Київської області, Київська обласна державна адміністрація,
третя особа - Українська міська рада Обухівського району Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., касаційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , яка підписана представником Баландіною Світланою Олександрівною , на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом про визнання рішення міської ради недійсним, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки.
Позов мотивований тим, що ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою Київської області виявлено факт порушення Українською міською радою Обухівського району Київської області (далі - Українською міськрадою) вимог земельного законодавства при виділенні громадянам земельних ділянок.
Рішенням Української міськради 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міськради та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність», було затверджено проєкти землеустрою та передано у власність 19-ти громадянам, земельні ділянки загальною площею 2,6999 га для будівництва і обслуговування будинків на території с. Плюти в межах Української міськради. На підставі цього рішення міської ради видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку кожному з відповідачів.
У подальшому частина виділених земельних ділянок була відчужена відповідачами на користь інших осіб.
Прокурор посилався на те, що передача у власність відповідачам земельних ділянок відбулася з порушенням пункту 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України 2001 року, оскільки надані відповідачам земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів с. Плюти та м. Українки Обухівського району Київської області. Отже, міська рада не мала права ними розпоряджатися, це відноситься до повноважень Київської обласної державної адміністрації.
Також землі, надані за рішенням Української міськради, розташовані на території острову, відповідно є землями водного фонду, їх цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалося, а тому вони не могли передаватись громадянам у приватну власність.
Прокурор просив:
визнати недійсним рішення Української міськради 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міськради та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність»;
визнати видані відповідачам державні акти на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та скасувати їх державну реєстрацію;
витребувати земельні ділянки із незаконного володіння відповідачів;
визнати за державою право власності на спірні земельні ділянки.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до Київської обласної державної адміністрації, першого заступника прокурора Київської області, третя особа - Українська міськрада, про визнання права власності, припинення права власності.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, які нею набуто у власність у 2014 році на підставі договорів купівлі-продажу від 29 січня 2014 року, у зв'язку з чим просила визнати за нею:
право власності на земельну ділянку, площею 0,1191 га, кадастровий номер: 3223151000:04:072:0023, набуту у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 171, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко K. M., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10421481 від 29 січня 2014 та на земельну ділянку, площею 0,0587 га, кадастровий номер: 3223151001:02:046:0047, набуту у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер 176, посвідченого 29 січні 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко K. M., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10421843 від 29 січня 2014 року;
припинити право державної власності Київської обласної державної адміністрації на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:072:0023 (площа 0,1191 га), 3223151001:02:046:0047 (площа 0,0587 га), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
припинити право комунальної власності Української міськради на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:072:0023 (площа 0,1191 га), 3223151001:02:046:0047 (площа 0,0587 га), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалася судами неодноразово.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельні ділянки, встановлені згідно з ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року доповнено рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року. Указано у резолютивній частині рішення, що в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради про визнання рішення міської ради недійсним, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу прокурора Київської області задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що матеріали справи містять суперечливі дані щодо розміщення спірних земельних ділянок, судами не встановлено межі с. Плюти та м. Українка Обухівського району Київської області станом на час прийняття Українською міськрадою рішення від 29 травня 2007 року, що унеможливлює ухвалення Верховним Судом рішення по суті спору. Суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази. Касаційний суд вказав, що порушення норм процесуального права, а саме ухвалення судового рішення, яким відмовлено у позові і по суті, і у зв'язку зі спливом позовної давності, є неможливим, взаємовиключним, що допустили як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, отже, справу слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13 серпня 2020 року роз'єднано позовні вимоги за цією справою, виділено в окреме провадження первісні позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними рішень, державних актів та витребування земель, та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації, першого заступника прокурора Київської області, третя особа - Українська міськрада, про визнання права власності, припинення права власності.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земель.
Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації, першого заступника прокурора Київської області, третя особа - Українська міськрада, про визнання права власності, припинення права власності.
Рішення суду мотивоване тим, що:
відповідно до класифікатора об'єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-96, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 09 грудня 1997 року № 78, перший структурний елемент кадастрового номера відповідає коду об'єкта. КОАТТУ с. Плюти та м. Українка Обухівського району Київської області 3223110501, 3223110500. В той же час, відповідно до кадастрових номерів, які присвоєні спірним земельним ділянкам, визначено КОАТУУ 3223151001 та 3223151000, що згідно з Державним класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України, не відповідає розміщенню земельних ділянок на території с. Плюти та м. Українка, а отже знаходяться за межами цих населених пунктів;
відповідно до рішення Київського облвиконкому від 28 жовтня 1968 року с. Плюти Трипільської сільради Обухівського району передано в підпорядкування Українській селищній раді того ж району. Відповідне повідомлення було опубліковане у 1968 році № 47 Відомостей Верховної ради УРСР. Вказана зміна адміністративно-територіальної підпорядкованості свідчить про поширення повноважень в подальшому - Української міськради на територію с. Плюти;
позивачем (прокурором) не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки як на час прийняття Українською міськрадою оспорюваних рішень про розпорядження спірною землею, так і на час розгляду справи судом, розташовані за межами с. Плюти, яке перебуває у віданні Української міськради, водночас із врахуванням того, що згідно з актом від 15 вересня 2014 року збільшені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-ІV межі зазначеного населеного пункту в розмірі 394,00 га закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками та передано їх на зберігання. Оскільки посилання позову на порушення прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту, не доведені, тому достатніх підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає;
поряд із тим, доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до водного фонду суд вважав переконливими. Вказав, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони та невизначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги. Обґрунтовуючи свої вимоги належністю спірних земель до водного фонду прокурор в своїй позовній заяві посилається на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 04-19/39 від 11 червня 2014 року, складеного Державної інспекцією сільського господарства в Київській області і на лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» № 01-01/930 від 11 листопада 2014 року з матеріалами викопіювання топографічної карти та супутникових знімків місцевості з відображенням на них оспорюваних земель, (станом на 2005, 2006, 2010, 2012, 2013 роки). Згідно з актом перевірки земельна ділянка площею 0,4602 га, яка знаходиться поряд з спірними земельними ділянками, розташована на острові. В цьому акті перевірки зазначено, що з Північної та Східної частини цей острів омивається водами річки Козинка, з Північно-Західної та Південної сторони - водами каналу, який з'єднується з вищезазначеною річкою, а тому, земельна ділянка є островом. Вказаний письмовий доказ суд вважав належним і допустимим, який може бути покладений в основу судового рішення.;
суд також вказав, що у зв'язку з неодноразовим відчуженням спірних земельних ділянок прокурором неналежно визначено склад відповідачів та не обрано належний і ефективний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що виключає задоволення первісного позову по суті. Зазначив, що земельні ділянки не можуть бути витребувані у відповідачів, оскільки зазначені особи є добросовісними набувачами, а земельні ділянки, придбані ними за оплатними договорами, вибули з володіння власників не поза їх волею. Задоволення первісного позову прокурора порушить принцип «належного врядування», призведе до непропорційного втручання у право відповідачів мирно володіти своїм майном та покладе на них обов'язок щодо можливого виправлення помилок органів державної влади та місцевого самоврядування, оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу;
при наданні правової оцінки зустрічному позову суд вказав, що, обґрунтовуюч зустрічний позов ОСОБА_1 посилається на те, що факт пред'явлення первісного позову свідчить про оспорення її права власності на одну із спірних земельних ділянок, тому просить захистити її право власності шляхом визнання в судовому порядку відповідного права. Оскільки із передбачених законом підстав право власності на спірні земельні ділянки із відповідним цільовим призначенням не набувається, тому таке право позивача за зустрічним позовом не може бути визнане судом і не підлягає судовому захисту. Тому відсутні підстави для судового захисту прав позивача за зустрічним позовом у обраний зустрічним позовом спосіб.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційні скарги адвоката Кузнеця О. М. в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , адвоката Баландіної С. О. в інтересах ОСОБА_1 , заступника керівника Київської обласної прокуратури, адвоката Боднарчук І. О. в інтересах ОСОБА_11 , адвоката Поліводського О. А. в інтересах ОСОБА_10 задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради про визнання недійсним рішення ради.
У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсними державних актів та витребування земель, відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
долученими до справи доказами підтверджено факт віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, а ця обставина була перешкодою для прийняття органом влади рішення про передачу спірних земельних ділянок, повноважень власників яких у подальшому набули відповідачі по справі. Спірні земельні ділянки знаходяться в межах села Плюти. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Матеріалами справи установлено, що земельні ділянки, власниками яких є відповідачі, на час прийняття Українською міськрадою оскаржуваного рішення, були розташовані на острові, а згідно частини четвертої статті 84 ЗК України прибережна захисна смуга водного об'єкту відноситься до земель водного фонду. Крім того, як свідчать долучені до висновку матеріали, Обухівське міжрайонне управління водного господарства ДКУ по водному господарству, погоджуючи проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (згідно з додатком) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, на території Української міськради АДРЕСА_1 визначило відповідні умови: земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням; в межах виділених земельних ділянок відвести прибережну захисну смугу шириною 25 м вздовж водойми стаття 88 ВК України; дотримуватися обмежень господарської діяльності в прибережній захисній смузі відповідно до статті 89 ВК України; забезпечити вільний доступ громадян до водойми; розробити проект інженерної підготовки території; проект погодити відповідно до чинного законодавства;
апеляційний суд також вказав, що належним позивачем у справі є Київська обласна державна адміністрація й відповідно до справи, про порушення вимог земельного законодавства довідалася за наслідками складеного Державною інспекцією сільського господарства акту перевірки від 11 червня 2014 року № 04/-19/39. Тому доводи апеляційної скарги про наявність підстав застосування позовної давності колегія апеляційного суду відхилила;
що стосується вимог позову про визнання недійсним рішення Української міськради 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міськради та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність» апеляційний суд вказав, що вказане рішення Української міськради вже було предметом судового розгляду у цивільній справі № 372/3383/14 за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради. Повторне звернення прокурора із позовом в інтересах держави до Української міськради суперечить положенням цивільного процесуального законодавства. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України;
щодо позовних вимог про визнання недійсними державних актів та витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння, колегія суддів вказала, що відповідачами незаконно зайнято земельні ділянки водного фонду з порушенням ЗК України, ВК України, тому вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов'язані з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Як наслідок, належним способом захисту порушених інтересів держави є заявлення негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України з вимогою про повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У травні 2024 року заступник Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
помилковими є доводи суду першої інстанції про те, що є неможливим задоволення позову по суті, у зв'язку із тим, що первинні земельні ділянки неодноразово відчужувались та після їх поділу і об'єднання мають інші кадастрові номери, площі, оскільки формування земельних ділянок їх тимчасовим володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56) та від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36);
при визначенні способу захисту порушеного права суди мали виходити з принципу «суд знає закони»;
поза увагою судів залишилось те, що позов у справі спрямований на захист суспільно-значимих прав територіальної громади, пов'язаних із обов'язком держави щодо захисту земель водного фонду - прибережної захисної смуги річки Козинка та острову, що є надбанням Українського народу, та яка забезпечує екологічну безпеку населення, охорону поверхневих вод від забруднення, засмічення й збереження її водності.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
У травні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_14 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в частині відмови у позові, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора про визнання недійсними державних актів і скасування державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами, про витребування земельних ділянок від відповідачів з мотивів, викладених у касаційній скарзі, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд залишив поза увагою, що основною вимогою позову прокурора була вимога про визнання права власності на спірні земельні ділянки, що відповідає такому способу захисту як визнання права та є ефективною;
суди не вирішили по суті позовні вимоги прокурора в частині визнання права власності на спірні земельні ділянки за державою в особі Київської обласної державної адміністрації. Отже, оскаржена постанова не відповідає завданню цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, та порушує статтю 13 ЦПК України, що передбачає імперативний обов'язок суду розглянути справу в межах заявлених позовних вимог;
апеляційний суд не врахував, що 03 грудня 2014 року в порушення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор подав явно безпідставний позов, оскільки на момент пред'явлення позову межі населеного пункту с. Плюти були остаточно закріплені на місцевості межовими знаками актом від 15 вересня 2014 року. Вказане безспірно підтверджувало розмежування земель державної та комунальної власності. Це відповідало положенням статті 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та пункту 12 Перехідних положень ЗК України. Отже у прокурора не було законних підстав подавати позов про визнання права державної власності і витребування землі;
суди не врахували, що право власності на спірні землі станом на 29 травня 2007 належало територіальній громаді в особі Української міськради, яка була компетентна ними розпоряджатись, в тому числі передати у власність фізичним особам для забудови. Спірні землі були комунальною власністю і не належали державі. Відсутнє право не підлягало судовому захисту, а отже у держави відсутні підстави для віндикаційного та негаторного позову, а також для позову про визнання права власності;
поза увагою судів залишилося те, що належність спірних земель до комунальної власності станом на 29 травня 2007 року є беззаперечною підставою для відмови прокурору в задоволенні основних позовних вимог про визнання права власності та є підставою для відмови в задоволенні похідних вимог (про визнання недійсними державних актів, скасуванні державної реєстрації, витребування земель) без будь-якого подальшого аналізу. Суди не зробили ясного висновку про право комунальної власності на спірні земельні на зазначену дату;
суди зробили помилковий висновок, що спірні земельні ділянки розташовані на «острові» та що на них накладаються землі водного фонду. Неправильно застосували положення статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України, проігнорували відсутність експертиз;
суди не врахували, що земельна ділянка з кадастровим номером 32231510000:04:072:0016 була первісно передана рішенням Української міськради від 29 травня 2007 року ОСОБА_6 . Цю земельну в подальшому ділянку придбав ОСОБА_9 , який збудував на ній у встановленому порядку житловий будинок, ввів його в експлуатацію, зареєстрував на нього право власності і подарував його членам своєї родини - дружині ОСОБА_2 та дітям. Згідно землевпорядної документації ця ділянка станом на 29 травня 2007 року була комунальною власністю, відносились до 29 земель громадської забудови і була у встановленому порядку передана у приватну власність. Прибережна захисна смуга існує документально шириною 10 м і на цю ділянку не накладається. Землі під прибережною захисною смугою від урізу води шириною 10 м наразі є комунальною власністю;
прокурор не заявляв вимог до Української міськради про визнання землями державної власності землі прибережної захисної смуги шириною 10 м від урізу води. Позовні вимоги прокурора про визнання права власності на землю за державою стосуються виключно земель, розташованих за межами прибережної захисної смуги шириною 10 м і виключно в межах земель, переданих фізичним особам, які володіють ними 17 років. За таких обставин вимоги прокурора є явно суперечливими і не містять легітимної мети. Це вказує на порушення гарантій, встановлених статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції. Ігнорування такої обставини апеляційним судом і тривалий розгляд судом справи свідчать про порушення принципу верховенства права, гарантованого статтею 10 ЦПК України, про порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції;
прокурор в позові не навів жодної обставини щодо порушень закону відповідачем ОСОБА_2 та її неповнолітніми дітьми. Суди також не встановили таких порушень. Саме тому суд першої інстанції зазначив, що відповідачі є добросовісними набувачами. Апеляційний суд це рішення суду першої інстанції скасував і в подальшому оцінки добросовісності дій відповідачів не надав. Натомість апеляційний суд зазначив про перспективність розгляду спору, якщо прокурором буде заявлено негаторний позов. Отже, апеляційний суд створив правову невизначеність для ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей;
апеляційний суд всупереч своєму рішенню про закриття провадження у справі, через те, що спірному рішенню дана оцінка в іншій справі, одночасно зробив висновок про незаконність цього рішення міської ради, не вирішуючи позовних вимог по суті. Це неприпустимо і свідчить про порушення статті 13 ЦПК України.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.
У травні 2024 року ОСОБА_1 через представника Баландіну С. О. подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до відповідачів Української міськради ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земель повністю з підстав, зазначених у касаційній скарзі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки доказам у справі, рішенню Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі № 372/3383/14, з аналогічним предметом, підставами позову, поданого аналогічним позивачем, в якому було надано належну оцінку доказам та обставинам, які мають значення для цієї справи та встановлено, що спірні земельні ділянки не є землями водного фонду, а межують з такими землями, а передача земельних ділянок у власність сторонам відповідає вимогам закону. Тому суди безпідставно вважали, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду. Вказує, що вона побудувала, ввела в експлуатацію, зареєструвала речові права на житловий будинок, будівлі та споруди на земельних ділянках, набутих нею на підставі дійсних оплатних договорів. Також вказує, що прокурором оспорюється законність рішення Української міськради, яке прийнято у 2007 році, з позовом прокурор звернувся до суду у грудні 2014 року, тому позивачем пропущена позовна давність.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_14 подалавідзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 правильно зазначено, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах с. Плюти, а отже вони були землями комунальної власності, право на розпорядження якими мала Українська міськрада, а не держава. В касаційній скарзі правильно зазначено, що спірні земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_17 не відносяться до земель водного фонду, що встановлено судовим рішенням у справі № 372/3383/14 від 10 лютого 2015 року, яке набуло законної сили. Інші аргументи в касаційній скарзі ОСОБА_1 про порушення норм матеріального та процесуального права також є доречними і мають бути враховані Верховним Судом.
У липні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_14 подалавідзив на касаційну скаргу заступника Київської обласної прокуратури, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника Київської обласної прокуратури.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що прокурору має бути відмовлено в задоволенні касаційної скарги через те, що спірні земельні ділянки відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_18 на момент їх приватизації не перебували у власності та володінні держави, а тому не вибували ні з володіння, ні з власності держави. Крім того, спірні землі не були розташовані на «острові» і не відносились до земель водного фонду ні комунальної власності, ні державної власності. Висновок суду апеляційної інстанції про знаходження спірних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_18 в межах с. Плюти зроблений на підставі належних та допустимих письмових доказів. Цей висновок виключає можливість визнання права державної власності на спірні земельні ділянки. Спірні земельні ділянки були передані в приватну власність з масиву землі комунальної власності (який прокурор безпідставно іменує «островом») на підставі рішення Української міськради від 29 травня 2007 року. Законність цього рішення вже була перевірена судом у іншій справі. Інша частина цього масиву продовжує залишатись в комунальній власності. Станом на 2024 рік право комунальної власності на ці землі повністю визнається державою. Прокурор не довів, що право власності держави було порушено відповідачами. Прокурор, на думку відповідача, намагається домогтись від касаційного суду переоцінки доказів на свою користь, щоб касаційний суд встановив інший факт - що земельні ділянки відповідачів знаходяться за межами населеного пункту. Така вимога прокурора суперечить положенням статті 400 ЦПК України. Прокурор у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, які зроблені за інших фактичних обставин.
У серпні 2024 року ОСОБА_10 через представника Бондарчук І. О. подаввідзив на касаційну скаргу заступника Київської обласної прокуратури, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника Київської обласної прокуратури, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, орган місцевого самоврядування був вправі замовляти висновок експертизи землевпорядної документації задля виконання наданих йому повноважень, а документація відповідає обставинам, які існували на той час, шо означає правомірність прийняття спірного рішення. У справі № 372/1533/15-ц, яка є аналогічною справі, шо розглядається, оскаржувалося рішення Української міськради про передачу у власність земельних ділянок громадянам, а позивачем у справі виступав орган прокуратури, в інтересах Київської обласної державної адміністрації. В позовних вимогах першого заступника прокурора Київської області відмовлено повністю. Вказує, що с. Плюти знаходиться в межах юрисдикції м. Українка, а отже прийняте Українською міськрадою рішення від 29 травня 2007 року є правомірним. Позивачем пропущено строк позовної давності, визначений частиною першою статті 257 ЦК України. Вказує, що в рішенні ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» зазначалося про недопустимість ретроспективного скасування рішень, за якими особа набула у власність земельну ділянку, якщо таке скасування порушує право власності на земельну ділянку такої особи. Отже, суд має врахувати такий підхід та застосувати його. Докази, на які посилається позивач, а саме: акт перевірки, лист ДП «Київгеоінформатика» від 11 листопада 2014 року № 01-01/930, листи управління Держземагенства в Обухівському районі від 15 вересня 2014 року № 1.1.-24/180 та від 18 вересня 2014 року № 1.1.-24/187 та наведені дані Класифікатора об'єктів адміністративно-територіального устрою України ДК-14-19, є фактом невизнання та оспорювання права власності ОСОБА_10 на земельні ділянки, що набуті ним на законних підставах відповідно до відплатних договорів з боку органу виконавчої влади, та фактом втручання з боку позивача у права приватної власності. Зазначає, що ОСОБА_10 є добросовісним набувачем, оскільки у момент вчинення правочину він не знав та не міг знати про те, що особа відчужувала земельну ділянку незаконно.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року поновлено заступнику Київської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строкна касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження.
У червні 2024 року справа № 372/2692/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2025 року у задоволенні клопотань заступника прокурора Київської області про участь Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні та повідомлення Київської обласної прокуратури про дату, час та місце судового засідання відмовлено. У задоволенні клопотання ОСОБА_10 , яке подане представником Боднарчук І. О., про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року відмовлено. Продовжено ОСОБА_10 строк на подання відзиву на касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року. Справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга заступника Київської обласної прокуратури містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 23 червня 2022 року у справі № 357/14272/19, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 22 травня 2020 року у справі № 469/1203/15-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 25 листопада 2018 року у справі № 640/8456/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 травня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2686цс16).
В ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 903/909/16, від 21 грудня 2016 року у справі № 748/1848/14-ц, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Української міськради 13 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (відповідачам) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міськради та передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність» було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам згідно списку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 на території Української міськради та передано ці земельні ділянки громадянам в приватну власність. Надано дозвіл на підготовку документів для одержання державних актів на право власності на землю.
Відповідно до цього рішення міської ради передано в приватну власність ОСОБА_20 земельну ділянку площею 0,1292 га, ОСОБА_21 - земельну ділянку площею 0,1641 га, ОСОБА_22 - земельну ділянку площею 0,1424 га, ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1172 га, ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,1352 га, ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1332 га, ОСОБА_24 - земельну ділянку площею 0,1196 га, ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1191 га, ОСОБА_25 - земельну ділянку площею 0,1970 га, ОСОБА_26 - земельну ділянку площею 0,1201 га, ОСОБА_27 - земельну ділянку площею 0,1190 га, ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1950 га, ОСОБА_28 - земельну ділянку площею 0,1193 га, ОСОБА_29 - земельну ділянку площею 0,1384 га, ОСОБА_30 - земельну ділянку площею 0,1653 га, ОСОБА_31 - земельну ділянку площею 0,1766 га, ОСОБА_32 - земельну ділянку площею 0,1213 га, ОСОБА_33 - земельну ділянку площею 0,1679 га, ОСОБА_34 - земельну ділянку площею 0,12 га.
У подальшому, ОСОБА_21 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596882 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1641 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0012; ОСОБА_22 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596883 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1424 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0013 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 020963 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1212 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0087; ОСОБА_13 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596884 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1172 га, земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 3223151000:04:072:0025; ОСОБА_23 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596887 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1352 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0015; ОСОБА_24 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596889, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1196 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0021; ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596892, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1191 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0023; ОСОБА_26 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596885 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1201 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0019; ОСОБА_27 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596891 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1190 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0024; ОСОБА_8 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596893 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1950 га, земельній ділянці присвоєні кадастровий номер 3223151000:04:072:0008; ОСОБА_28 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596890 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1193 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0022; ОСОБА_35 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596886 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1200 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0020.
У 2009 році ОСОБА_21 розділено свою земельну ділянку на дві ділянки площами 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968295) та 0,1494 га кадастровий номер 3223151001:02:046:0048 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968286).
27 липня 2010 року між ОСОБА_21 в особі ОСОБА_25 та ОСОБА_36 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого відчужено земельну ділянку площею 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057, що розташована по АДРЕСА_1 .
27 липня 2010 року році ОСОБА_22 на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку площею 0,1212 га, що розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3223151001:02:046:0087 ОСОБА_37 .
У подальшому ОСОБА_38 на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 27 липня 2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427348, кадастровий номер 3223151001:02:046:0090.
ОСОБА_23 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року та ОСОБА_35 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року відчужили належні їм на праві власності земельні ділянки на користь ОСОБА_10 .
На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 907161, кадастровий номер 3223151001:02:046:0039.
ОСОБА_24 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2008 року відчужила ОСОБА_39 земельну ділянку, який у свою чергу отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460940, кадастровий номер 3223151000:04:072:0021. У подальшому ОСОБА_40 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_41 на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 листопада 2008 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0038.
ОСОБА_28 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 лютого 2008 року відчужила земельну ділянку ОСОБА_12 , який в подальшому отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 879681, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0033.
ОСОБА_8 у 2009 році розділив свою землю на дві ділянки площами 0,0587 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0047 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968285) та 0,1364 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0049 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968287).
Надалі власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:02:046:0047 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2014 року стала ОСОБА_1 . Крім того, остання стала власником земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:072:0023 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2014 року.
Вказані обставини підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, договорами, звітами про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, матеріалами реєстраційної справи, іншими наявними у справі письмовими доказами.
ОСОБА_26 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року продав належну йому земельну ділянку, попередньо поділивши її, ОСОБА_42 та ОСОБА_43
ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_44 . У подальшому ОСОБА_45 подарував земельну ділянку ОСОБА_46 , ОСОБА_47 подарував земельну ділянку ОСОБА_11 .
На земельній ділянці, належній ОСОБА_46 , розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року.
На земельній ділянці, що належить ОСОБА_11 , розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року.
ОСОБА_6 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2012 року. У подальшому ОСОБА_13 продала свою земельну ділянку ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2012 року. У свою чергу, ОСОБА_9 у встановленому порядку побудував на земельній ділянці житловий будинок АДРЕСА_1 , ввів його в експлуатацію, та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
31 березня 2016 року ОСОБА_9 подарував належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:072:0016 по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 по частині кожному, що підтверджується договором дарування, витягом з Державного реєстру речових права на нерухоме майно.
Також, на земельній ділянці, що належить ОСОБА_21 , був побудований індивідуальний житловий будинок та наземний гараж за адресою: АДРЕСА_1 , який належить останній на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Аналогічні домоволодіння побудовані на земельних ділянках ОСОБА_48 , ОСОБА_10 , які належать останнім на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25 травня 2007 року, поданий на державну експертизу проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території Української міськради, АДРЕСА_1 , відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам.
Висновком Обухівського районного відділу земельних ресурсів про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність від 16 травня 2007 року було погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність і визнано за можливе надання громадянам у власність земельні ділянки (сіножать) для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд на території Української міськради АДРЕСА_1 .
Проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність було погоджено висновком відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації від 17 травня 2007 року № 495.
24 травня 2007 року проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам було погоджено Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства за умови використання земельних ділянок за цільовим призначенням; відведення в межах виділених земельних ділянок прибережної захисної смуги шириною 25 м уздовж водойми; дотримання обмеження господарської діяльності в прибережній захисній смузі, забезпечення вільного доступу громадян до водойми, розроблення проекту інженерної підготовки території, погодження проєкту відповідно до чинного законодавства.
Висновком Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації від 24 травня 2007 року № 11/1801/01 та висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 24 травня 2007 року № 4076/1 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків господарських будівель і споруд.
Згідно з довідкою Обухівського районного відділу земельних ресурсів від 24 травня 2007 року № 2869 земельні ділянки, загальною площею 2,6999 га, які надаються у власність громадянам на території Української міськради АДРЕСА_1 рахуються як землі запасу міської ради (сіножать).
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 червня 2014 року № 04-19/39, складеним Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, масив земельних ділянок, переданих для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд відносяться до земель водного фонду і не можуть перебувати у приватній власності з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд.
З листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 11 листопада 2014 року № 01-01/930 та доданих до нього картографічних матеріалів земельні ділянки, які передані рішенням Української міськради від 29 травня 2017 року розташовані на острові та у прибережній захисній смузі річки Козинка Обухівського району Київської області.
Межі населеного пункту визначені витягом з Генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області станом на 20 січня 2007 року.
У 2007 році було виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на території Української міськради, АДРЕСА_1 .
У 2008 році на замовлення ОСОБА_25 було розроблено робочий проєкт розчищення та берегоукріплення р. Козинка для інженерної підготовки земельних ділянок по АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі № 372/3383/14 в задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міськради, ОСОБА_49 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_35 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 про визнання незаконними та скасування рішення Української міськради 30 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , в частині затвердження проекту громадянам: ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_30 , визнання недійсним виданого ОСОБА_56 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 008991, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000317 від 11 квітня 2011 року, з кадастровим номером 3223151001:02:046:0092 та скасування його державної реєстрації, витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_49 земельної ділянки загальною площею 0,4602 га, вартістю 891 650,90 грн. з кадастровим номером - 3223151001:02:046:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнання за державою права власності на земельну ділянку загальною площею 0,4602 га, вартістю 891 650,90 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.
Рішенням Української міськради 30 сесії 5 скликання від 29 травня 2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,6999 га, у власність 19 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .
На підставі оскаржуваного рішення фізичні особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, надані їм у власність, частина земельних ділянок була продана в подальшому іншим особам, крім того, на зазначених земельних ділянках були забудовані об'єктами нерухомості.
Згідно з цим рішенням передано в приватну власність ОСОБА_20 земельну ділянку площею 0,1292 га, ОСОБА_21 - земельну ділянку площею 0,1641 га, ОСОБА_22 - земельну ділянку площею 0,1424 га, ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1172 га, ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0, 1352 га, ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0, 1332 га, ОСОБА_24 - земельну ділянку площею 0, 1196 га, ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1191 га, ОСОБА_26 - земельну ділянку площею 0, 1201 га, ОСОБА_27 - земельну ділянку площею 0, 1190 га, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0, 1950 га, ОСОБА_28 - земельну ділянку площею 0, 1193 га, ОСОБА_29 - земельну ділянку площею 0,1384 га, ОСОБА_30 - земельну ділянку площею 0, 1653, ОСОБА_31 - земельну ділянку площею 0, 1766 га, ОСОБА_32 - земельну ділянку площею 0, 1213 га, ОСОБА_33 - земельну ділянку площею 0,1679 га, ОСОБА_34 - земельну ділянку площею 0, 12 га.
В подальшому, ОСОБА_21 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596882, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1641 га, зареєстрований за № 010733100413 від 19 вересня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0012; ОСОБА_22 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596883, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1424 га, зареєстрований за № 010733100190 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0013 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 020963, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1212 га, зареєстрований за № 011098600577 від 27 липня 2010, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0087. ОСОБА_13 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596884, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1172 га, зареєстрований за № 010733100202 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєне кадастровий номер 3223151000:04:072:0025; ОСОБА_23 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596887, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1352 га, зареєстрований за № 010733100192 від 22.06.2007, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0015; ОСОБА_24 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596889, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1196 га, зареєстрований за № 010733100198 від 19 вересня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0021; ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596892, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1191 га, зареєстрований за № 010733100200 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0023; ОСОБА_26 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596885, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1201 га, зареєстрований за № 010733100196 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04.072:0019; ОСОБА_27 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596891, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1190 га, зареєстрований за № 010733100201 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0024; ОСОБА_8 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596893, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1950 га, зареєстрований за № 010733100186 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєні кадастровий номер 3223151000:04:072:0008; ОСОБА_28 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596890, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1193 га, зареєстрований за № 010733100199 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0022; ОСОБА_35 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596886, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1200га,зареєстрований за № 010733100197 від 22 червня 2007 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:072:0020.
У 2009 році ОСОБА_21 розділено свою землю на дві ділянки площами 0,0148 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0057 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968295) та 0,1494 га кадастровий номер 3223151001:02:046:0048 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968286). Надалі власником, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1449, відчужено земельну ділянку площею 0,0148 га (кадастровий номер 3223151001:02:046:0057) ОСОБА_37 . У 2010 році ОСОБА_22 , на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок від 27 липня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1436, відчужено земельну ділянку площею 0,1212 га (кадастровий номер 3223151001:02:046:0087) ОСОБА_57 , який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427348 кадастровий номер 3223151001:02:046:0090. ОСОБА_23 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3931, та ОСОБА_35 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3936, відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_10 . На підставі вказаних договорів ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 907161 (кадастровий номер 3223151001:02:046:0039). ОСОБА_24 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2008 року № 3748, відчужила ОСОБА_39 земельну ділянку, який в свою чергу отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460940 (кадастровий номер 3223151000:04:072:0021). В подальшому ОСОБА_40 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_41 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 листопада 2008 року. Подарованій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151001:02:046:0038. Також, ОСОБА_28 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 791, відчужено земельну ділянку ОСОБА_12 , який в подальшому отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 879681. ОСОБА_8 у 2009 році, розділив свою землю на дві ділянки площами 0,0587 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0047 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968285) та 0,1364 га, кадастровий номер 3223151001:02:046:0049 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 968287). Надалі власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:02:046:0047, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2014 року, є ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_7 відчужила свою земельну ділянку, про що свідчить з даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна № 22740787. У вказаній довідці вказано, що власником земельної ділянки за кадастровим номером 3223151000:04:072:0023 є ОСОБА_1
ОСОБА_26 продав належну йому земельну ділянку, попередньо поділивши її, ОСОБА_42 та ОСОБА_43 , ОСОБА_13 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_44 . В подальшому ОСОБА_45 подарував земельну ділянку ОСОБА_46 , ОСОБА_47 подарував земельну ділянку ОСОБА_11 .
Згідно з документами, наявними в матеріалах справи, на земельній ділянці, належній ОСОБА_46 розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року. На земельній ділянці, належній ОСОБА_11 , розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2012 року.
ОСОБА_6 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2012 року, а в подальшому ОСОБА_13 продала свою земельну ділянку ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2012 року за реєстровим № 2766. У свою чергу ОСОБА_9 у встановленому порядку побудував на земельній ділянці житловий будинок АДРЕСА_1 , ввів його в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої департаментом ДАБІ у Київській області 23 березня 2015 року № КС1421500820954 та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Також, на земельній ділянці, належній ОСОБА_21 був побудований індивідуальний житловий будинок та наземний гараж за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Аналогічні домоволодіння побудовані на земельних ділянках ОСОБА_48 , ОСОБА_10 , які належать останнім на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів.
Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:
«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 372/6055/14-ц (провадження № 61-9871св23) у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про визнання рішення міської ради недійсним, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки, в якому прокурор вказав, що спірні земельні ділянки надані за рішенням Української міськради, розташовані на території острова, відповідно є землями водного фонду, зазначено, що:
«власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. […] Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
апеляційної інстанції надав правильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та обґрунтовано вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України (негаторний позов), однак прокурор заявив вимоги про витребування земельної ділянки (віндикаційний позов) і не заявляв вимоги про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки державі, що є неналежним способом захисту порушеного права. Верховний Суд уважає, що повернення земельної ділянки без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України. При цьому прокурор не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (повернення земельної ділянки), а тому відсутні підстави вважати, що право на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеним».
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У справі, що переглядається:
перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом, зокрема про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок, визнання права власності на земельні ділянки. В обґрунтування позову вказав, що передача у власність відповідачам земельних ділянок відбулася з порушенням пункту 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України 2001 року, оскільки надані відповідачам земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів с. Плюти та м. Українки Обухівського району Київської області. Отже, міська рада не мала права ними розпоряджатися, це відноситься до повноважень Київської обласної державної адміністрації. Також землі, надані за рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області, розташовані на території острову, відповідно є землями водного фонду, їх цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалося, а тому вони не могли передаватись громадянам у приватну власність;
суд апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позову вказав, що відповідачами незаконно зайнято земельні ділянки водного фонду з порушенням ЗК України, ВК України, тому вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов'язані з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Як наслідок, у належним способом захисту порушених інтересів держави є заявлення негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України з вимогою про повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки;
колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, а доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та Київської обласної прокуратури в цій частині вважає необґрунтованими.
Посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що відмовляючи у задоволенні позову через обрання позивачем не неналежного способу захисту, апеляційний суд не застосував принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачі отримали землю з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства (земля перебувала у державній власності, відносилася до земель водного фонду). Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не вирішив позовну вимогу про визнання права власності, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки належним способом захисту у цій справі є заявлення негаторного позову про повернення спірної земельної ділянки дійсному власникна на підставі статті 391 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 372/6055/14-ц (провадження № 61-9871св23), не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.
Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги заступника Київської обласної прокуратури, ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , яка підписана представником Баландіною Світланою Олександрівною , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянокзалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко