Справа № 991/7878/25
Провадження 1-кс/991/7949/25
04 серпня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 від 28.07.2025 про кримінальне правопорушення (далі - Скарга), в якій вони просять:
- зобов'язати уповноважених осіб НАБУ внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 від 28.07.2025 про кримінальне правопорушення (далі - Заява);
- розпочати досудове розслідування;
- надати заявникам відповідний витяг із ЄРДР.
Скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та адвокат ОСОБА_4 (далі - Заявники) 28.07.2025 подали на ім'я Директора НАБУ Заяву (вхідний номер ЗГ № Ко-8452), однак, всупереч положенням ст. 214 КПК України, відомості за такою Заявою до ЄРДР не внесено.
Розглянувши матеріали Скарги слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України (параграф №1 статті 303-308 КПК України).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, - заявником.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369- 2 КК України.
Пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме:
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем'єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»;
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;
суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;
особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;
військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;
керівником суб'єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у п'ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені ст. 33- 1 та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Як вбачається зі змісту Скарги, Заявники оскаржують бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за їх Заявою про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 255, ст. 376, ст. 382, 396 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України не є корупційними кримінальними правопорушеннями та не підсудне Вищому антикорупційному суду. Разом з тим, Заявники також оскаржують бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за їх Заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України підсудне Вищому антикорупційному суду.
Згідно змісту Скарги та Заяви, Заявники оскаржують бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за їх Заявою про вчинення вказаних кримінальних правопорушень прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , керівником Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_6 , старшим слідчим-криміналістом Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_7 .
Так, у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України вказано перелік суб'єктів можливого вчинення кримінального правопорушення, у тому числі корупційного, за умови наявності якого склад злочину відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Зокрема, абз. 6 ч. 5 ст. 216 КПК України до таких суб'єктів віднесено прокурорів органів прокуратури, зазначених у п. 1-4, п. 5-11 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру».
У п. 1-4, п. 5-11 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» зазначені наступні посади: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; прокурор Офісу Генерального прокурора; прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури.
Згідно ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Таким чином, зазначені у Заяві службові особи Київської міської прокуратури та Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, не належить до переліку суб'єктів, визначених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України.
За такого, виходячи зі змісту поданої Скарги та доданих до неї документів, відсутні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, про можливе вчинення яких зазначено у Скарзі та Заяві, могли бути вчинені особою, яка відповідає вимогам до суб'єкта злочину, визначеного у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Пункт 2 ч. 5 ст. 216 КПК України містить наступний критерій, за яким визначається підсудність справ Вищому антикорупційному суду: розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).
Таким чином, для визначення предметної підсудності Вищому антикорупційному суду за п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України необхідним є визначення розміру предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях.
Хоча Заявники вказують про можливе вчинення кримінальних правопорушень службовими особами правоохоронного органу, однак не зазначають розмір предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, що позбавляє слідчого суддю можливості встановити відповідність Скарги ознаці, визначеній п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Умова, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 216 КПК України вимагає, щоб кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України було вчинено щодо службової особи, визначеної у ч. 4 ст. 18 КК України або у пункті 1 цієї частини.
У ч. 4 ст. 18 КК України зазначено наступний перелік: посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, в органі місцевого самоврядування або автономному утворенні на території держави, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного, місцевого органу або державного, комунального підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
Як вбачається зі змісту Заяви, Заявники взагалі не зазначають про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 369, ст. 369-2 КК України, у тому числі щодо службових осіб, визначених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, ч. 4 ст. 18 КК України.
Таким чином, Скарга не відповідає і ознаці, визначеній п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, Скарга, не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням положень п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної Скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою Скаргою.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення щодо складу злочину, який не віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться відповідний орган досудового розслідування (НАБУ) - Солом'янський районний суд міста Києва.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Оскільки Скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, то вона підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, п. 1-3 ч. 5 ст. 216, 303-304, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, повернути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвокату ОСОБА_4 .
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії такої ухвали.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8