Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/541/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 405/1461/21 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_1
Категорія
31.07.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участі прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 липня 2025 року, якою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.3 ст.307, ч.2 ст.255 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 08.09.2025 включно, у кримінальному провадженні № 12020120000000220
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу районного суду про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього скасувати, змінити йому запобіжний захід на інший, а саме у вигляді особистого зобов'язання, мотивуючи тим, що ухвала суду є незаконною та не обґрунтованою. Вказує на те, що при продовженні строку дії запобіжного заходу судом не враховано те, що йому чотири роки продовжують запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а отже всі розумні строки вже вичерпані.
У провадженні Фортечного районного суду м. Кропивницького перебуває кримінальне провадження за № 12020120000000220 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.5 ст.255 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.2 ст.255 КК України.
11 липня 2025 року ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких, корисливого, вчиненого з прямим умислом злочину у складі злочинної організації, що значно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки діяння, не має постійної роботи та законних заробітків, раніше неодноразово судимий, а тому є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений може продовжувати вчиняти інші злочини, ухилятись від суду, перешкоджати подальшому кримінальному провадженню. Крім того, при вирішені питання щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою судом враховано, що інтереси суспільства, щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою перевищують інтереси забезпечення права на свободу обвинувачених та існування презумпції невинуватості.
Заслухавши доповідь судді, в дебатах обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 , які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без задоволення, дослідивши матеріали клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1,ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 177, 178, 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови.
Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження № 12020120000000220 щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.2 ст.255 КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08.09.2025.
Виходячи з даних матеріалів клопотання прокурора, суд першої інстанції прийшов до висновку відносно того, що ризики, наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 на більш м'який.
Проте, перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, небезпідставно врахував обставини інкримінованого злочину, продовження існування ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, та дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, шляхом переховування від суду.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, який обвинувачується у вчиненні особливо тяжких, корисливого, вчиненого з прямим умислом злочину у складі злочинної організації, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який не має постійної роботи та законних заробітків, раніше неодноразово судимий, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений може переховуватися від суду, то такий ризик існує і виправдовує застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у невизначеному майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Наведена судом першої інстанції обставина, з якою погоджується колегія суддів, особливо підвищує ризик переховування ОСОБА_7 від суду.
Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись судом під час вирішення розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу.
В той же час, колегія суддів апеляційного суду вважає слушними доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , що у межах даного кримінального провадження тримання його під вартою є довготривалим та таким, що перебуває за межами розумного.
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вбачається, що при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі Харченко проти України»).
Поряд з цим, при винесенні оскаржуваної ухвали, судом не було визначено заставу та не наведено мотивів неможливості її визначення.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255--3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Разом із тим, вказані положення закону наділяють суд правом, але не є імперативними, тож, колегія суддів вважає за можливе визначити обвинуваченому розмір застави.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених стеттею 177 цього Кодексу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Крім того, у своїй практиці ЄСПЛ зазначив, що автоматична відмова у заставі в силу закону, без будь-якого судового контролю, несумісна з гарантіями статті 5 § 3 Конвенції (рішення у справі "Пірузян проти Вірменії", § 105; "S.B.C. проти Сполученого Королівства", § § 23-24). Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (рішення у справах "Тирон проти Румунії", § 37; "Смирнова проти Росії", § 59; "Пірузян проти Вірменії", § 94).
Відповідно до ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, враховуючи вищенаведене та обставини кримінального правопорушення, майновий, сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що застава у мінімальному розмірі у межах вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн., зможе достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом України.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_7 .
Суд апеляційної інстанції вважає, що одночасно покладення на обвинуваченого, у випадку внесення застави, додаткових обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України, унеможливить вжиття обвинуваченим будь-яких заходів з метою переховування від суду, оскільки у випадку порушення встановлених обов'язків, застава звертається в дохід держави, та суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 липня 2025 року скасувати з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до положень ст.ст.197,199 КПК України, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 183, 193, 194, 376 ч.2, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 11 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою до 08.09.2025 року з визначенням застави.
Визначити ОСОБА_7 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, яку обвинувачений або інша фізична чи юридична особа може сплатити на депозитний рахунок Кропивницького апеляційного суду (UA 928201720355299001000086310 в ДКС України м. Київ, ЄДРПОУ 42265404, код банку отримувача (МФО) - 820172 ), та надати документи, що підтверджують сплату застави прокурору та суду.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки: прибувати за викликом до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.
У разі внесення застави та з моменту звільнення з - під варти, у зв'язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_7 вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити ОСОБА_13 та заставодавцю, що у разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави.
Контроль за виконанням ухвали обвинуваченим ОСОБА_7 - покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: