Справа № 758/14003/24
Провадження № 2/756/1445/25
23 липня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про відшкодування збитків в порядку суброгації,
Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» звернулося до Подільського районного суду міста Києва із вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 6583,50 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 17.11.2020 між ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» (нове найменування - Акціонерне товариство «Страховка компанія «ББС Іншуранс») та ДП ДК «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №006-0475568/05НТ, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 , в тому числі від такого страхового випадку як ДТП. 04.11.2021 о 14:10 год., в м. Червонограді на вул. Героїв Майдану, 18 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «Geely GC6», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок вищевказаної ДТП, транспортний засіб марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, а його власнику завдано матеріальної шкоди. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 13.08.2021 у справі № 756/10346/21, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та притягнуто до адміністративної відповідальності. У зв'язку із вказаним, 18.06.2021 водієм пошкодженого транспортного засобу було письмово повідомлено про подію, що має ознаки страхового випадку. Представником Страховика було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 . Також, 05.07.2021 власник пошкодженого ранспортного засобу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» звернулося до ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» із заявою щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування та надала усі необхідні документи. 19.07.2021 на підставі рахунку-фактури СПД ФО ОСОБА_3 №0507-1 від 05.07.2021, ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» було складено страховий акт №96787/1 та розрахунок страхового відшкодування до нього. Таким чином, ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» було прийнято рішення про визнання події страховим випадком та сплачено страхове відшкодування в розмірі 25 300,00 грн. на рахунок СТО - СПД ОСОБА_3 , що підтверджується платіжним дорученням №239376 від 22.07.2021. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Geely GC6», номерний знак НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в ТДВ «СК «Кредо» згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № ЕР/200863367. Ліміт за шкоду майну -130 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн. ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» звернулося до ТДВ «СК «Кредо» із претензією на суму 25 300,00 грн, за наслідками розгляду якої ТДВ «СК «Кредо» здійснило виплату страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів № ЕР/200863367 на користь ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» в розмірі 18 716,50 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку АТ «Ощадбанк» від 08.06.2022. Позивач зазначає, що невідшкодованим залишилася частина виплаченого страхового відшкодування у сумі 6583,50 грн., яке підлягає стягненню із відповідача, як винуватця дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05.11.2024 матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку суброгації, передані до Оболонського районного суду міста Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16.12.2024 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
16.01.2025 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Борисенка О.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, серед іншого, зазначаючи, що позивачем пропущено строки звернення до суду, оскільки позивач був належний чином проінформований про дорожньо-транспортну пригоду ще 18.06.2021. Також, не долучено жодного висновку експерта про суму матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 внаслідок ДТП. Крім того, просив залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТДВ «СК «КРЕДО».
Протокольною ухвалою суду від 11.02.2025 залучено до участі у справі за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку суброгації, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО».
20.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» надійшла відповідь на відзив.
16.06.2025 до суду на виконання вимог суду від представника позивача Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» надійшли належним чином завірені копії матеріалів читабельного виду.
25.06.2025 до суду на виконання вимог суду через систему «Електронний суд» від представника Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» надійшли матеріали.
Уповноважений представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. При цьому, в матеріалах справи містяться клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, позові вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив.
Уповноважений представник третьої особи Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. При цьому, 16.05.2025 до суду від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 17 червня 2021 року о 12:55 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Geely GC6» реєстраційний номер НОМЕР_2 в м. Києві на вул. Куренівська, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечну швидкість для руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Subaru Outback» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався попереду, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 13.08.2021 ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КпАП України.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Оскільки вказана вище постанова суду є чинною і має по цій справі преюдиційне значення, вказані обставини стосовно вини ОСОБА_1 у вказаному ДТП, відповідно до вказаної норми ч. 6 ст.82 ЦПК України, не підлягають повторному доведенню.
Згідно із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , транспортний засіб марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ».
На момент ДТП автомобіль марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був застрахований в Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №006-0475568/05НТ від 17.11.2020.
18.06.2021 водій автомобіля марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» зі повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу та ОСЦПВВНТЗ (Страхувальник).
Згідно із акта огляду колісного транспортного засобу від 18.06.2021, розрахунку-фактури №0507-1 від 05.07.2021, страхового акта № 96787/1 від 19.07.2021 та розрахунку страхового відшкодування від 13.07.2021 здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та проведено виплату Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» у розмірі 25300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 22.07.2021 №239376.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР200863367, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки «GEELY GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "КРЕДО".
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "КРЕДО" із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 25300,00 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство « КРЕДО» сплатило на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» страхове відшкодування з урахуванням розрахованого зносу у розмірі 18716,50 грн., що підтверджується випискою позивача з АТ «ОЩАДБАНК» від 08.06.2022.
Отже, сума збитків, які не відшкодовані становить 6583,50 грн., виходячи з розрахунку (25300,00 грн. (сума страхового відшкодування Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС») - 18716,50 грн. (сума страхового відшкодування Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство «КРЕДО»), яка підлягає відшкодуванню відповідачем, як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.
На адресу відповідача Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» було направлено вимогу про відшкодування завданих збитків у розмірі 6583,50 грн., яка була отримана відповідачем 11.08.2022. Зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (пункт 2 частини першої статті 980 ЦК України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі сплати страхового відшкодування. Зокрема, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18).
Згідно зі ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України (у редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою (пункт 4 частини першої статті 512 ЦК України).
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України № 85/96-ВР «Про страхування» (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі наявності юридичних фактів передбачених статтею 993 ЦК України відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу (пункт 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика)).
Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
У постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року у справі № 6-2969цс16 зроблено такий висновок: «відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).
Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості. Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом № 1961-IVмає сплатити страховик як страхове відшкодування.
З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У п. 71, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначено, що «відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зазначено: «відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «СК «АХА Страхування», апеляційний суд виходив з того, що ПрАТ «СК «Уніка» не мало правових підстав для застосування коефіцієнта фізичного зносу 0,44 при визначенні страхового відшкодування, який був урахований позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування для виплати потерпілому, яке, крім іншого, не перевищувало розмір ліміту страхового відшкодування згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14 березня 2012 року № АВ/2837849, що виключає відповідальність ОСОБА_1. За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначений порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Установивши, що виплачений позивачеві ПрАТ «СК «Уніка» розмір страхового відшкодування 26 984,94 грн, не покривав реальної вартості відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_2, що становить 36 866,48 грн, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що різниця невідшкодованої позивачу суми збитків у розмірі 9 881,54 грн підлягає стягненню з винної особи».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св20) зазначено: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц (провадження № 61-19062св20). Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22)».
Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 727/182/21 (провадження № 61-11749св21)).
У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20) зазначено: «різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, зумовлена законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком -франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Тому саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тому суд першої інстанції установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, зробив правильний висновок, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою».
У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/12500/17).
Суд враховує, що Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (попереднє найменування -ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес»), яке є страховиком потерпілої особи, виконало свої зобов'язання за Договором добровільного страхування наземного транспорту №006-0475568/05НТ від 17.11.2020, здійснивши відшкодування завданих власнику транспортного засобу «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 , збитків у повному обсязі. У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто, відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 щодо автомобіля марки «GEELY GC6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР200863367, то на підставі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» відшкодувало позивачу суму збитку з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу в розмірі 18716,50 грн. Таким чином різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням за полісом № ЕР200863367 складає 6583,50 грн., виходячи з розрахунку (25300,00 грн. - 18716,50 грн.).
Суд зазначає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має сплатити страховик як страхове відшкодування.
Оскільки ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі № 686/17155/15). Оскільки коефіцієнт зносу авто, не виплачується відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за страховим полісом. Відшкодування розміру коефіцієнта зносу замінених складових покладається на винну особу.
Також суд зазначає, що розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц.
З урахування того, що виплачене ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» страхове відшкодування у розмірі 18716,50 грн, не покриває реальної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 , що становить 25300,00 грн, то різниця невідшкодованої суми збитків у розмірі 6583,50 грн підлягає стягненню з винної особи ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто, позивач, звертаючись до суду, повинен довести належними доказами наявність порушення його прав та законних інтересів.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з якихз гідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду ґрунтується на досліджених судом наявних у справі доказах.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов'язком сторін у справі.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, судом відзначається, що принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
Будь-яких доказів того, що розрахунок страхового відшкодування здійснено з порушеннями, стороною відповідача не надано як і не надано доказів, що ремонтні роботи не відповідають характеру ушкоджень, які встановлено представником страховика і які зазначені у акті огляду транспортного засобу, що є доказом наявності певних пошкоджень у автомобіля потерпілого.
Відповідач ОСОБА_1 , всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на спростування вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Subaru Outback», номерний знак НОМЕР_1 .
При цьому, клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи для спростування вищенаведеного під час судового розгляду стороною відповідача не заявлялося.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого страхового відшкодування у розмірі 6583,50 грн.
Разом з тим, представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30 червня 2023 року.
Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Окрім того, Законом України від 08 листопада 2023р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024.
У даному випадку строк позовної давності повинен був сплисти 08.06.2025. Як убачається із матеріалів, позивач звернувся з даним позовом до суду - 31.10.2024, відтак, строки позовної давності позивачем не пропущено. Крім того, на той момент на усій території України було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023 року, під час дії якого строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжувалися на строк дії такого карантину, крім того беручи до уваги введення на всій території України воєнного стану, який не закінчився, то згідно п.19 Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (у редакції станом на 29.12.2023) відповідний строк позовної давності вважався продовженим на весь період воєнного стану. А в подальшому, з 30.01.2024 відповідні строки позовної давності взагалі вважаються зупиненими на весь період воєнного стану. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що строки позовної давності позивачем не пропущено.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 6583,50 грн.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 12-13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Страхова компанія» ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про відшкодування збитків в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (код ЄДРПОУ - 20344871; місцезнаходження: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 3) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 6583 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 50 копійок, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 23.07.2025.
Відомості про сторін.
1. Позивач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (код ЄДРПОУ - 20344871; місцезнаходження: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 3);
2. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 );
3. Третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ- 13622789; місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Моторобудівників, буд. 34).
Суддя М. М. Ткач