Справа № 712/518/25
Провадження № 2/712/1429/25
30 липня 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/судді - Троян Т.Є.
при секретарі - Чумак Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 (далі - відповідач) на його користь грошові кошти у вигляді: боргу згідно договору позики-розписки від 10.03.2024 у сумі 240 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10 березня 2024 позивач передав відповідачу в борг згідно договору позики -розписки від 10.03.2024 року 240 000 гривень, а відповідач зобов'язався повернути позику до 10.09.2024.
Проте, у встановлений строк відповідач кошти не повернув. 25.11.2024 року позивачем надіслано відповідачу претензію (вимогу) у порядку ст.530 ЦК України з вимогою сплатити борг у сумі 240 000 гривень до 05.12.2024, проте претензія залишилась без реагування з боку відповідачки. Оригінал розписки від 10.03.2024 року знаходиться у володінні позивача. Просив стягнути з відповідача 240 000,00 гриень.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа 16.01.2025 року надійшла в провадження судді Соснівського районного суду м. Черкаси Ватажок-Сташинської А.В.
Наказом голови Соснівського районного суду м. Черкаси № 29-о від 02.07.2025 року суддя Ватажок-Сташинська А.В. відрахована зі штату суду у зв'язку із закінченням терміну відрядження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Троян Т.Є. Ухвалою судді Троян Т.Є. від 15.07.2025 справу прийнято до провадження.
Протокольною Ухвалою суду від 30.07.2025 закрито підготовче судове засідання у справі.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Гаврильченко В.М. позов підтримав, просив задовольнити.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги, проти задоволення позову не заперечувала.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного законодавства.
10 березня 2024 року ОСОБА_2 складено розписку відповідно до умов якої вона отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 240 000 гривень та зобов'язується повернути до 10.09.2024 року. У разі неповернення до 10.09.2024 зобов'язується передати ОСОБА_1 право власності на житлового будинку з прибудовами та господарськими спорудами заг.площею 101,6 кв.м., житловою - 43,8 кв.м. та земельної ділянки кадастровий номер 7110136700:01:007:0043.
Як вказує у позові позивач, кошти відповідачка не повернула, тому заборгованість складає 240 000 гривень, проти чого не заперечує відповідач.
Як підтверджено матеріалами справи, одержання коштів підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_2 , яку було надано позивачу в момент їх передачі.
Оригінал наведеної розписки долучений до матеріалів справи.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 1051 ЦК України встановлює, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але яка й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, шляхом надання розписки про отримання грошових коштів.
За змістом частин першої та другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду України від 18.09.2013р. №6-63 цс13 ).
Законодавцем визначено, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту укладення договору.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Крім того, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 24.02.2016 р. по справі № 6-50цс16 та правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі №6-2789цс16.
Визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину, не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто суд, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань або направленість намірів сторони/сторін на створення удаваного або фіктивного правочину на підставі інших доказів, в тому числі що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики та можливостей позичальника таку позику повертати.
Так, до матеріалі справи долучено договір купівлі-продажу житлового будинку, частку у праві власності у розмірі якого відповідачка зобов'язалася передати позивачу у випадку неповернення коштів. При цьому, сторони не укладали правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань в порядку Закону України «Про іпотеку».
Таке формулювання розписки, а саме наслідків невиконання обов'язку щодо повернення коштів не відповідає суті звернення сторони до суду за захистом свого права, оскільки фактично спір між сторонами відсутній в результаті того, що відповідач визнає борг (зобов'язання), однак на його виконання жодної суми на користь позивача не передає при тому, що за текстом розписки погоджується на передачу нерухомого майна, вартість якого може перевищувати розмір зобов'язання.
В даному випадку суд роз'яснює, що сторони не позбавлені можливості за взаємною згодою письмово змінювати умови виконання зобов'язань і без звернення до суду.
Натомість отримання судового рішення з метою підтвердження умов удаваного або фіктивного правочину, або якнайшвидшого арешту нерухомого майна, належного відповідачу, може свідчити про те, що такі дії суперечать вимогам закону.
За вказаних обставин, суд не приймає визнання позову відповідачкою.
Аналізуючи зазначені правовідносини, суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано достатніх доказів того, що грошові кошти в розмірі 240 000 гривень дійсно були у розпорядженні позивача та були передані відповідачу у власність з подальшим наміром їх повернути у передбачений термін.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певн ими засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за відсутності передбачених законом підстав для його задоволення.
Судові витрати згідно ст. 141 ЦПК України, залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 05.08.2025 року
Головуючий Т.Є.Троян