Справа № 177/1403/25
Провадження № 2/177/962/25
Іменем України
01 серпня 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Суботіної С. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Борисенко А.В., звернулися до суду 30.05.2025 з указаним позовом та просять стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 7930,25 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати, понесені на правову допомогу, у розмір 2500,00 грн.
В обґрунтування вимог зазначили, що позивач з 20.01.1993 працює на підприємстві відповідача у Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 01.02.2024 продовжено дію трудового договору на посаді оператора при черговому по станції Терни у Криворізькому регіональному відділі організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». За період з 2017 по 2021 роки перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалася відповідачем не у повному обсязі. Так, позивач вважає, що за 2017 рік сума недоплаченої матеріальної допомоги складає 1095,00 грн, за 2018 рік - 1421,75 грн, за 2019 рік - 1976,75 грн, за 2020 рік - 1976,75 грн, за 2021 рік - 1460,00 грн. При цьому, на думку позивача, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплат працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені п. 3.1.14 колективного договору на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації, схваленого на конференції трудового колективу 18.03.2015, дія якого продовжена у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця». Даним пунктом встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою згодою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Надалі, спільною постановою керівництва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень РФ «Придніпровська залізниця» та Криворізькою територіальною профспілковою організацією від 31.03.2017 №П-5-8г/а, постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом». Окрім того, спільною постановою керівництва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Криворізькою територіальною профспілковою організацією від 10.06.201 №П-13-85г постановлено внести зміни до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме пункт 3.1.14 викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою згодою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року». Однак, застосування виплати у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб все одно є нижчим, ніж розмір мінімальної заробітної плати, як це вимагає п. 3.1.14 діючого колективного договору, тобто погіршує становище працівників підприємства та прийнята не в порядку чинного законодавства, отже не підлягає застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Оскільки, відповідач безпідставно недоплачує суму матеріальної допомоги та допускає тривале порушення прав працівників, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представником відповідача Савчук О.С. через систему «Електронний суд» 17.06.2025 направлено відзив на позовну заяву, в якій він просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Заперечення проти позовних вимог представник мотивував тим, що з огляду на відсутність факту визнання недійсними п. 3 та п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесенні змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб'єктами на території України. На виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов колективного договору до вимог законодавства, сторони колективного договору - адміністрація структурного підрозділу та територіальний комітет профспілкової організації як представник трудового колективу, 31.03.2017 погодилися застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, чим посилання представника позивача на одностороннього встановлення з боку відповідача умов, що погіршують становище працівників, є необґрунтованими. Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду, просить застосувати строк позовної давності. Окрім цього, представник відповідача просив відмовити у стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, мотивуючи їх необґрунтованістю, оскільки обсягом наданих документів не підтверджуються договірні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо надання правничої допомоги, та відсутні докази про оплату послуг правничої допомоги (а.с.51-58).
Позивач та її представник правом на подання відповіді на відзив не скористалися.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази в справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20.01.1993 працювала на різних посадахна підприємстві відповідача у Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», з 01.02.2024 продовжено дію трудового договору на посаді оператора при черговому по станції Терни у Криворізькому регіональному відділі організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с.15-18).
У періоди з 26.07.2017 по 26.08.2017, з 24.09.2018 по 25.10.2018, з 06.04.2020 по 08.05.2020 (за відпрацьований період 12.08.2018-11.08.2019), 25.09.2020 по 26.10.2020 (за відпрацьований період 12.08.2019-11.08.2020), з 13.09.2021 по 26.09.2021 позивачу надавалася відпустка, та у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках їй виплачувалася матеріальна допомога до відпустки (а.с.19-22).
Відповідно до приведених позивачем розрахунків заробітної плати, ОСОБА_1 у серпні 2017 року виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 2105 грн, у жовтні 2018 року в розмірі 2301,25 грн, у липні та серпні 2020 року в загальному розмірі 2746,25 грн (2627,50 + 118,75), у вересні 2020 року в розмірі 2746,25 грн та в вересні 2021 року в розмірі 4540,00 грн (а.с.19-22).
Як слідує з матеріалів справи, між адміністрацією та трудовим колективом Криворізької дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» 2015 укладено колективний договір, який набрав чинності з дня його схвалення конференцією трудового колективу 18.03.2015. За відсутності інформації про існування іншого колективного договору, суд приходить до висновку, що вказаний договір є діючим, що перед судом не спростовано (а.с.23-25).
Пунктом 3.1.14 вказаного колективного договору передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Постановами від 31.01.2017 № П-3, від 12.01.2018 № П-8-25г, від 04.01.2019 № П-2-25г, від 02.01.2020 № П-9-11г начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та голови Криворізької територіальної профспілкової організації, продовжено виконання зобов'язань діючого колективного договору на 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, відповідно (а.с.26, 27, 28, 29, 30).
Спільною постановою начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та голови Криворізької територіальної профспілкової організації від 31.03.2017 № П-5-8г/а постановлено застосувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» застосовувати розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.31).
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Згідно з ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Із 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На виконання вимог законодавства прийнято постанову від 10.06.2021 № П-13-85г 5, підписану начальником СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень», відповідно до якої прийнято рішення про внесення змін до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме пункт 3.1.14 викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою згодою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с.32).
Як слідує зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлювався на рівні 1600,00 грн із 01.01.2017, 1684,00 грн із 01.05.2017 та 1762,00 грн із 01.12.2017, у той час як мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200,00 грн. 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало в грошовому еквіваленті 2000,00 грн, 2105,00 грн та 2202,50 грн, відповідно.
Тобто, при прийнятті спільної постанови керівництва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» та головою Криворізької територіальної профспілкової організації від 31.03.2017 № П-5-8г/а, про запровадження розрахункової величини в розмірі 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, замість мінімальної заробітної плати, фактично запроваджено зміни до колективного договору, які погіршують становище працівників, порівняно з тим, яке існувало до таких змін, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка підлягала до виплати при отриманні відпустки.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2018 встановлений на рівні 1762,00 грн, із 01.07.2018 - на рівні 1841,00 грн, а в грудні - 1921,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, 2301,25 грн та 2401,25 грн відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 3723,00 грн.
Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2019 встановлений на рівні 1921,00 грн, із 01.07.2019 - 2007,00 грн, а з 01.12.2019 - 2102,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2401,25 грн, 2508,75 грн, 2627,50 грн, відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2020 встановлений на рівні 2102,00 грн, із 01.07.2020 на рівні 2197,00 грн, із 01.12.2020 на рівні 2270,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн, 2746,25 грн та 2837,50 грн, відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2020 встановлена на рівні 4723,00 грн, а з 01.12.2020 на рівні 5000,00 грн.
Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2021 встановлений на рівні 2270,00 грн, із 01.07.2021 - 2379,00 грн, із 01.12.2021 - 2481,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на період отримання відпустки позивачем, становив 2973,75 грн, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2021 встановлена на рівні 6000,00 грн.
Пунктом 1.4 колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору вносяться за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної постанови керівництва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і голови Криворізька територіальна профспілкова організація № П-5-8г/а про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників, порівняно з законодавством та колективним договором, а тому, указана постанова повинна прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкового комітету, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови мінімальна заробітна плата по Україні є більшою за 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом.
Тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і голови Криворізька територіальна профспілкова організація від 31.03.2017 № П-5-8г/а, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14 Колективного договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
При цьому, ст. 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14 колективного договору, укладеного між СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і голови Криворізька територіальна профспілкова організація, у частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, у даному випадку, колективним договором, де визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.01.2017 спільна постанова № П-5-8г/а про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.14 колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, відповідно, а тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Тому з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в загальному розмірі 7930,25 грн, що складається з: 1095,00 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн - 2105,00 грн), 1421,75 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн - 2301,25 грн), 1976,75 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4723,00 грн - 2746,25 грн), 1976,75 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн - 2746,25 грн), 1460,00 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 грн - 4540,00 грн).
Щодо доводів представника відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки норми Закону від 01.07.2022 № 2352-IX, що набрав чинності 19.07.2022, на які посилається представник відповідача як на підставу для застосування строку позовної давності, передбачають право працівника звернутися до суду лише протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто норми вказаного закону погіршують становище працівника, скорочують строк протягом якого він може звернутися до суду з позовом про захист трудових прав, в тому числі на виплату заробітної плати, суд приходить до висновку, що положення Закону № 2352-IX від 01.07.2022, у даному випадку не мають зворотної дії в часі та до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ст. 233 КЗпП України, в редакції яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, а це 2017-2021 роки відповідно (момент коли матеріальна допомога виплачувалася в неповному обсязі).
Крім того, суд звертає увагу, що за п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.
За таких обставин, позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та у зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи свідчать про те, що інтереси позивача у справі за вищевказаним позовом представляв адвокат Борисенко А.В. на підставі договору про надання правової допомоги №16/05 від 16.05.2025, посвідчення адвоката України, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1390641 (а.с.34-38, 41).
Відповідач заперечував право позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на відсутні докази про оплату позивачем послуг правничої допомоги.
Розмір витрат підтверджується актом №1 про надання правової допомоги від 16.05.2025, в якому погоджено види правової допомоги та договірної ціни, та квитанцією серії 03 ААВ № 3333447 від 16.05.2025 про сплату Применко Л.І. адвокату 2500,00 грн. (а.с.39, 40).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування та підтверджена належними доказами сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, такою що відповідає складності справи, обсягу наданої правової допомоги, не є завищеною, не призводить до надмірного збагачення, а тому підстав у відмові в стягнення вказаних витрат, як і в їх зменшенні, суд не вбачає.
Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, нею понесено витрати на правничу допомогу, які є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, підстав для зменшення розміру витрат судом не встановлено, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 274, 275, 279, 354, 355ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, - задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце поживання: АДРЕСА_1 ) суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 роки в розмірі 7930 (сім тисяч дев'ятсот тридцять) гривень 25 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено та підписано 04.08.2025
Суддя: