Справа № 209/5482/25
Провадження № 3/209/1022/25
04 серпня 2025 року м. Кам'янське
Суддя Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Левицька Н.В., розглянувши адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, який не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 863321 від 10.07.2025 вказано, що 10.07.2025 приблизно о 09 год. 25 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив насильство в сім'ї психологічного характеру, а саме: виражався нецензурною лайкою у бік матері ОСОБА_2 . Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про місце і час судового розгляду справи повідомлений завчасно, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, однак на адресу суду скерувала заяву, в якій зазначила, що її син ОСОБА_1 на даний час проходить навчання для подальшого проходження військової служби. Також вказала, що претензій до сина не має, оскільки примирилися.
Враховуючи положення ст. 268 КУпАП, яка не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 слід розглядати за відсутності вказаної особи та в межах тих доказів, які містяться у матеріалах справи та долучені до протоколів про адміністративне правопорушення.
Оцінивши зібрані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя дійшов наступних висновків.
Стаття 19 Конституції України визначає обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Правилами ст.245, 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Під час розгляду справи судом досліджено такі докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №863321 від 10.07.2025, у якому викладені обставини події правопорушення;
- рапорт про виклик «102» зареєстрований у ЄО за №14940, згідно з яким 10.07.2025 ОСОБА_2 зазначає, що її син ОСОБА_1 чіпляється, погрожує, дебоширить;
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10.07.2025
- письмові пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких, 10.07.2025 р. її син ОСОБА_1 за місцем мешкання в стані алкогольного сп'яніння виражався нецензурною лайкою в її бік та бік її чоловіка;
- постанову Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11.03.2025 відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП та накладено штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних розмірів доходів громадян, що становить 340 грн;
фототаблиця.
Оцінюючи зазначені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, застосовуючи критерії доведення «поза розумним сумнівом», суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Частиною 3 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під психологічним насильством розуміється форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Аналізуючи вказані правові норми, можна дійти висновку, що під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного або фізичного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному чи фізичному здоров'ю особи.
Одночасно, під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Одночасно, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП є наявність наслідків у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №863321 від 10.07.2025 ОСОБА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру стосовно своєї матері ОСОБА_2 а саме: виражався нецензурною лайкою в її бік, проте жодних доказів, що ОСОБА_2 було завдано, чи могло бути завдано шкоду психологічному чи фізичному здоров'ю ОСОБА_1 , долучено до протоколу не було.
Суд вважає, що з викладених у протоколі про адміністративні правопорушення обставин домашнього насильства неможливо зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено про завдану потерпілому шкоду його фізичному та психічному здоров'ю.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
При цьому, суд бере до уваги, що конфлікт, який склався між потерпілою ОСОБА_2 та особою що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди фізичному та психічному здоров'ю потерпілого не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали в суду сумніви.
Суд наголошує на тому, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП. Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При оцінці доказів суд повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а відтак провадження у справі підлягає закриттю за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
З огляду на закриття провадження у справі без накладення на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного стягнення, судовий збір, в порядку ст.40-1 КУпАП, стягненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.33-35, 247 п.1, 280, 283, 284, 294 КУпАП, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА