П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8167/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Державної установи "Центр пробації" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (суддя Біоносенко В.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 21.10.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації", Філії державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, третя особа: Міністерство юстиції України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.08.2024 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації", Філії державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, у якому позивачка просила:
- визнати протиправною бездіяльність державної установи "Центр пробації" та філії державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби;
- зобов'язати державну установу "Центр пробації" та філію державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць служби.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність державної установи "Центр пробації" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Зобов'язано державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідачі подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на неповне з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На думку апелянтів, на позивачку не розповсюджується дія Постанови №168, оскільки повноваження персоналу органів пробації, в тому числі повноваження позивача, як інспектора, які вбачаються із завдань пробації, передбачених положеннями Закону та Кримінально-виконавчого кодексу України, пов'язані з проходженням служби, а не з її несенням, оскільки вони не пов'язані із забезпеченням безпеки суб'єктів пробації, захистом чи охороною режимних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, участю у оперативних заходах, несенням варти, в тому числі у нічний час, несенням служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану. Тобто, суд своїм рішенням фактично розширив перелік осіб, яким надано право на щомісячну винагороду, не взявши до уваги доводи Відповідача щодо суб'єктного складу, визначеного у Постанові №168 в редакції від 28.02.2022.
На обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права зазначено, що позовна заява ОСОБА_1 датована 27.08.2024, тоді як Постанова №168 була прийнята та набрала чинності 28.02.2022, у той же день остання була оприлюднена шляхом опублікування в офіційному віснику "Урядовий кур'єр" за №43 від 21.03.2023. Тобто позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом.
Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційні скарги відповідачів, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційні скарги Мін'юсту і ДП "Центр пробації" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву на них, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 19 жовтня 2011 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та має спеціальне звання - майор внутрішньої служби.
З 26.06.2018 ОСОБА_1 займала посаду заступника начальника Каховського міськрайонного відділу філії державної установи "Центр пробації" в Херсонської області.
В період роботи з 24.02.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 не отримувала додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
В листопаді 2022 року ОСОБА_1 звільнилася зі служби з органів державної виконавчої служби за власними бажанням, але під час остаточного розрахунку зазначену додаткову винагороду їй також не було виплачено, що зумовило її звернутися до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка в період з 24.02.2022 по 31.05.2022 мала право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн., передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону України від 5 лютого 2015 року №160-VIII "Про пробацію" (далі - Закон №160-VIII) визначено, що орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Згідно зі ст. 18 Закону №160-VIII орган пробації у межах своїх повноважень організовує: забезпечення суду досудовими доповідями про обвинувачених; здійснення нагляду за засудженими; виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт; реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; соціально-виховну роботу із засудженими; підготовку до звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк.
Державну установу "Центр пробації" утворено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №655-р від 13.09.2017р. та наказом Міністерства юстиції України №4322/5 від 28.12.2017р.
Згідно Положення про Державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України №4242/5 від 08.12.2020 року, Центр пробації є неприбутковою державною установою, що створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №160-VIII права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі по тексту - Закон №2713-IV) до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Частиною 1 ст.24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5 (далі по тексту - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні було продовжено, який діє і на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (далі Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів та поліцейським словами а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Як зазначено у постановах Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 і від 07.07.2022 №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
В решті зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року) не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу 1 Постанови №168, зокрема: слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінено словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року №204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком, у якому значиться Сумська область, до якої належить і Конотопськаміська територіальна громада, де розташовувався Конотопський районний відділ філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області, в якому працював позивач.
З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Зазначені вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі №160/12981/22, від 25.07.2024 року у справі №400/1895/23, від 21.03.2024 року у справі №160/12980/22.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 займала посаду заступника начальника Каховського міськрайонного відділу філії державної установи "Центр пробації" в Херсонської області, що відносився до осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а відтак мала право на виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. на місяць, однак, таку винагороду не було нараховано та виплачено позивачці, що підтверджується матеріалами справи.
Отож, не здійснивши нарахування і виплату позивачці додаткової винагороду у згаданий період в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби", оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо.
Тобто, Постанова №168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування п. 1 постанови №168 в аспекті схожих доводів Державної установи "Центр пробації", яку надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №200/297/23, від 25.01.2024 у справі №520/8343/22, від 21.03.2024 у справі №160/12980/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 25.04.2024 у справі №160/10532/22, від 25.07.2024 у справі №400/1895/23, від 24.10.2024 року у справі №200/5154/22, від 29.10.2024 року у справі №160/4039/23 та від 31.10.2024 року у справі №200/4975/22.
У постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22, де позивач - підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Дніпропетровській області - оскаржував бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, Верховний Суд вже надав оцінку схожим доводам Державної установи "Центр пробації", який уважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і Державної установи "Центр пробації"), які саме "несуть службу" в органах та установах зазначеної Служби.
Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 зазначив, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова №168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У справі №160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи Державної установи "Центр пробації" щодо відмінності терміну "несення служби" від "проходження служби", які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою "Компенсаційні виплати" містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття "несення служби".
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 "Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу" розділу ІІ "Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу" Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів Державної установи "Центр пробації" про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Відтак, доводи апелянтів про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже за відсутності таких підстав для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписи постанови №168 (у редакції до 18.10.2022 року) не містили застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" (з відповідними змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час: несуть гарнізонну та вартову службу, тощо.
З урахуванням наведеного доводи апеляційних скарг про те, що позивачка не брала безпосередню участь у бойових діях, не забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, не несла службу (чергування, наряди тощо), а сам факт проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби в установах, що розташовані в межах адміністративно - територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках ҐІрограми "єПідтримка" не є достатнім для виплати вказаної додаткової винагороди, оскільки зазначені суми є додатковою виплатою, що потребує виконання додаткових умов, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновки суду у даній справі.
Посилання в апеляційній скарзі ДП "Центр пробації" на правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №640/13029/22, а також в постанові Верховного Суду від 18.09.2023 у справі №420/6607/22 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не впливають на вирішення даної справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо строку звернення до суду.
Так, питання застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у правовідносинах про виплату передбаченої постановою №168 додаткової грошової винагороди вже було предметом оцінки Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року. Рішення у справі №260/3564/22 набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.
Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказані вище висновки щодо правозастосування підтримані Верховним Судом у постанові від 28.03.2024 року у справі №480/1364/23, від 06.06.2024 року у справі №560/7712/22.
Підсумовуючи наведене колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги Мін'юсту про необхідність застосування ч. 5 ст. 122 КАС України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 24.02.2022 року по 01.06.2022 року, є необґрунтованими та спростовуються наведеними висновками.
Стосовно доводів апеляційної скарги ДП "Центр пробації" про те, що після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у т.ч. про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежено трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому позивачкою пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та прирівняних до них осіб.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У спірному випадку позивачка просила перерахувати грошове забезпечення за період до внесення змін до статті 233 КЗпП України (до 19 липня 2022 року).
Правові питання застосування положень ст. 233 КЗпП у випадках заявлення вимог щодо перерахунку грошового забезпечення були предметом дослідження Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
Верховним Судом, зокрема, зроблено такий висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Застосовуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду до правовідносин, які становлять предмет розгляду у цій справі, колегія суддів вважає, що до заявлених вимог позивача про нарахувати та виплату йому додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022 не підлягають застосуванню строки звернення з позовом до суду.
Отже, право позивачки на звернення до суду з даним позовом, відповідно до приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), не обмежене будь-яким строком.
Наведені вище висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.04.2025 року у справі №420/25342/23.
Інші доводи апелянтів не є суттєвими чи вагомими та такими, що у сукупності спростовують висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та не доводять підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційні скарги відповідачів задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Державної установи "Центр пробації" залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.-
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов