справа№380/11269/25
01 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 27 травня 2025 року № 134550016387 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу», п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 “Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 20 травня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за віком. 20 травня 2025 року вона звернулася із заявою про призначення пенсії державного службовця, оскільки вважає, що має на це право. На її думку, вона відповідає всім критеріям, встановленим пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу» (далі - Закон № 889), а саме: на 01 травня 2016 року мала понад 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, а на момент звернення досягла необхідного віку та має достатній страховий стаж (понад 41 рік).
Позивач стверджує, що Відповідач протиправно не зарахував до її стажу державної служби періоди роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, зокрема з 04 липня 2001 року по 07 липня 2014 року та з 15 червня 2015 року. Посилаючись на сталу практику Верховного Суду, Позивач наполягає, що періоди роботи на посадах в органах місцевого самоврядування мають зараховуватися до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII “Про державну службу» (далі - Закон № 3723).
Ухвалою від 09 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення копії ухвали.
Відповідач у наданому суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 8 Розділу XI Закону № 889 стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідач вважає, що час роботи в органах місцевого самоврядування може бути зарахований до стажу державної служби лише до 04 липня 2001 року - дати набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Після цієї дати, на думку Відповідача, посадові особи органів місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди їхньої роботи не можуть бути враховані до стажу державної служби в розумінні пунктів 10 та 12 Закону № 889.
На підставі такого тлумачення Відповідач дійшов висновку, що стаж державної служби Позивачки становить лише 05 років 07 місяців 10 днів, що є недостатнім для виникнення права на пенсію державного службовця.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20 травня 2025 року Позивач, реалізуючи своє право на пенсійне забезпечення, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як державному службовцю на підставі статті 37 Закону № 3723. Разом із заявою подано пакет документів, зокрема копію трудової книжки та довідки про заробітну плату № 9 від 15.05.2025 та № 8 від 15.05.2025.
На виконання Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1, заява Позивача опрацьована за принципом екстериторіальності, внаслідок чого її розгляд здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатами розгляду заяви та доданих документів, Відповідач прийняв рішення №134550016387 від 27 травня 2025 року, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії державного службовця. Мотивом відмови стало те, що, на думку Відповідача, стаж державної служби Позивачки становить лише 05 років 07 місяців 10 днів, що є недостатнім для виникнення права на пенсію відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 (необхідно не менше 20 років стажу станом на 01.05.2016). Такий висновок пенсійний орган обґрунтував тим, що періоди роботи Позивачки на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 не підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Суд встановив, що згідно із записами у трудовій книжці Позивачки, її трудова діяльність на посадах, що є предметом спору, включає такі періоди:
- робота на посадах у Фонді комунального майна Львівської міської ради з 10.12.1993 по 30.06.1998;
- робота на посадах посадової особи місцевого самоврядування у структурних підрозділах Львівської міської ради та Сихівської районної адміністрації м. Львова з 24.03.1999 по 07.07.2014 та з 15.06.2015. 01 березня 1995 року Позивачка прийняла Присягу державного службовця, а в подальшому - Присягу посадової особи місцевого самоврядування, їй присвоювалися відповідні ранги.
Таким чином, предметом спору у даній справі є правомірність рішення суб'єкта владних повноважень про відмову в призначенні пенсії, а ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню судом, є правильність обчислення стажу державної служби, а саме - чи підлягають зарахуванню до такого стажу періоди служби в органах місцевого самоврядування після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
З 01 травня 2016 року набув чинності Закон № 889, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України № 3723 від 16 грудня 1993 року “Про державну службу» (далі - Закон № 3723).
Після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж.
Всі ці умови наявні у позивачки на час звернення за призначенням пенсії відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899, а саме: а) стаж державної служби понад 20 років, б) страховий стаж понад 41 рік; в) вік - 63 роки.
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких в осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723. Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, - визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 899 передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 687/545/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17.
Механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (далі - Порядок № 229).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889.
Приписами пункту 8 Розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1994 року № 239 “Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (далі - Порядок № 239).
Пунктом 1 Порядку № 239 передбачено, що посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до сьомої категорії - посади радників, консультантів, спеціалістів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; спеціалістів апаратів виконкомів районних у містах, міських Рад міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів та інші прирівняні до них посади.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку № 229, до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування».
Тобто, як Порядок № 283, так і чинний Порядок № 229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
04 липня 2001 року набрав чинності Закон України від 07 червня 2001 року № 2493 “Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493 передбачено, що дія Закону України “Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року, прийнятій у справі № 351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України “Про державну службу» № 889 положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України “Про державну службу» № 889 та пункту 4 Порядку № 229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зараховується до стажу державної служби.
Таким чином, викладені обставини вказують на безпідставність доводів відповідача про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 607/9429/17 Верховний Суд дійшов до аналогічних висновків.
Як встановлено із записів трудової книжки, позивачка з 10 грудня 1993 року по 30 червня 1998 року працювала на посадах державного службовця Фонду комунального майна Львівської міської ради, 01 березня 1995 року позивачка прийняла присягу державного службовця, з 24 березня 1999 року по 07 липня 2014 року та з 15 червня 2015 року працює на посадах державного службовця (посадової особи органів місцевого самоврядування) у структурних підрозділах Львівської міської та Сихівської районної адміністрації м. Львова.
Відтак, наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058 на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723, з урахуванням п. п. 10, 12 Прикінцевих положень Закону № 889.
Порядок призначення пенсії за віком, відповідно до Закону № 889 визначено Порядком призначення пенсії деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 14 вересня 2016 року (далі - Порядок № 622).
Відповідно до п. 3 Порядку № 622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом № 889 не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема, чоловіки, які досягли 62 років.
Тобто, на час звернення до відповідача позивачка досягнула визначеного віку, набула понад 41 рік страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування.
До заяви про призначення пенсії відповідно до Закону № 3723 позивачка долучила довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року.
Частиною 1 ст. 1 Закону України від 24 березня 1993 року № 108/95-ВР “Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 “Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України “Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обовязкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до ст. 41 Закону № 1058 до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обовязкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обовязкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, а саме, за наведених обставин - ст. 41 Закону № 1058.
Таким чином, позивачка має право на обчислення пенсії державного службовця із врахуванням заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 14 вересня 2016 року (зі змінами) затверджено форми довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, працювала у державному органі, який не провів класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд).
Згідно з довідками про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, виданими позивачці, на всі види оплати праці нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із зазначених довідок вбачається, що вони складені за відповідною формою, видані належним державним органом, їх зміст відображає всі належні складові оплати праці.
Тому, мотиви відмови викладені в рішенні від 27 травня 2025 року № 134550016387 є неправомірними, а зазначене рішення відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у переведенні позивачки на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи вчинені вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
У постанові від 05 травня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд дійшов до висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1. судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2. на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3. виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема, подано усі належні документи, сплачено усі платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту і повноти та достовірності наданих документів;
4. прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення від 27 травня 2025 року № 134550016387 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону № 3723, п. п 10, 12 Закону № 889 на підставі довідки про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 1 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 20 травня 2025 року.
Зазначений спосіб захисту прав позивача не призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими чи абсолютними, та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 (№ К/9901/44445/18).
Оскільки для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішенням якого позивачці відмовлено у призначенні пенсії, тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення (перерахунок) пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд повинен забезпечити його ефективність. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Позивачка виконала всі умови, визначені законом для призначення пенсії: досягла необхідного віку, має достатній загальний та спеціальний стаж, подала всі необхідні документи. Призначення пенсії за наявності цих умов є обов'язком пенсійного органу, а не його дискреційним повноваженням. Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивачки буде не лише скасування протиправного рішення, а й зобов'язання Відповідача призначити пенсію з дати звернення, тобто з 20 травня 2025 року, на підставі наданих довідок про заробітну плату.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позов підлягає задоволенню, сплачений Позивачем судовий збір слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 27 травня 2025 року № 134550016387 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса: вул. Зодчих, 22 м. Вінниця, 21028; код ЄДРПОУ 13322403) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу», п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 “Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 9 від 15 травня 2025 року та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала у державному органі, що не провів класифікацію посад державної служби за № 8 від 15 травня 2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії - з 20 травня 2025 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (адреса: вул. Зодчих, 22 м. Вінниця, 21028; код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 01 серпня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.