04 серпня 2025 рокусправа № 380/19366/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2021 із застосуванням положень абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2021 із застосуванням положень абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період проходження військової служби з 01.11.2017 по 31.12.2021;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі, визначеному законодавством, виходячи з норм грошової компенсації для інших населених пунктів за 2017 рік у розмірі 1500,00 грн щомісяця, за період з 01.11.2017 по 31.12.2017;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі, визначеному законодавством, виходячи з норм грошової компенсації для інших населених пунктів за 2018 рік у розмірі 1700,00 грн щомісяця, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі, визначеному законодавством, виходячи з норм грошової компенсації для інших населених пунктів за 2019 рік у розмірі 1700,00 грн щомісяця, за період з 01.01.2019 по 31.12.2019;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі, визначеному законодавством, виходячи з норм грошової компенсації для інших населених пунктів за 2020 рік у розмірі 1900,00 грн щомісяця, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі, визначеному законодавством, виходячи з норм грошової компенсації для інших населених пунктів за 2021 рік у розмірі 1900,00 грн щомісяця, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» за 2017-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2021;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої ч. 1 ст.19 Закону України «Про відпустки» за 2017-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2021;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що проходила службу по контракту у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Вказує, що за період з 30.01.2020 до 31.12.2021 відповідач неправильно нараховував та виплачував їй грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 відповідач не нараховував індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року. Констатує, що в порушення вимог абз. 3-6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, за період з 01.03.2018 до 31.12.2021 їй не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Крім цього зазначає, що має право на одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту, підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, грошову компенсацію за піднайом житла та за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років. Покликаючись на приписи постанови №159 зауважує, що оскільки остаточна виплата грошового забезпечення не проведена, тому необхідно нарахувати та виплатити компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти нарахування та виплати місячного грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 23.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу запропоновано надати належним чином засвідчені копії рапортів, з якими зверталася ОСОБА_1 , щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, довідку про проведенні ОСОБА_1 нарахування та виплати за період з 2017 року до 2021 року та розрахунок грошового забезпечення під час звільнення.
11.10.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що положеннями постанови №704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14. Отже, з 01.03.2018 діяла одна розрахункова величина обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції, та, відповідно, для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до порядку №1078. Стверджує, що індексація грошового забезпечення з 01.03.2018 до 20.11.2020 проведена згідно норм Закону про індексацію шляхом додавання суми індексації, обчисленої множенням грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділеного на 100 відсотків, і відповідно, сума індексації грошового забезпечення позивачки обчислена згідно норм, правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів. Констатує, що позивачка немає права на виплату одноразової допомоги після укладення першого контракту, оскільки вже проходила військову службу. Звертає увагу, що позивачка покликається на наказ Міністерства оброни України від 05.02.2018 №45, який ще не був чинний на момент проходження військової служби. Наголошує на відсутності підстав для грошової компенсації за піднайом житла, оскільки позивачка не перебувала на квартирному обліку у відповідача, що є обов'язковим відповідно до приписів постанови №450. Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки зазначає, що отримавши витяг з наказу начальника Навчального центу від 31.12.2021 №271, порядок проведення розрахунку під час звільнення не оскаржувала. Відзначає, що вимога щодо компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки на момент звільнення з військової служби всі розрахунки з позивачкою проведено. Крім того зауважує, що позивачка пропустила строк звернення до суду. З урахуванням викладеного просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
07.11.2024 відповідач на виконання вимог ухвали від 23.09.2024 надав копії особистих карток на грошове забезпечення та архівну відомість про розрахунки при звільненні.
11.11.2024 представник позивачки подав клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 01.08.2025 у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з витягом з наказу навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.11.2017 №247 старшого солдата запасу ОСОБА_1 , яка призначена наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.11.2017 №59о/с на посаду відповідального виконавця секції S-3 2-го навчального батальйону, укладено контракт строком на три роки, зараховано в списки особового складу навчального центру та всі види забезпечення з 01.11.2017.
Відповідно до витягу з наказу начальника навчального центу імені ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 31.12.2021 №271 сержанта ОСОБА_1 (Г-028494), командира 2-го відділення 1-го комендантського взводу комендантської роти батальйону забезпечення, звільненої з військової служби у запас за пп. «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.12.2021 №60 о/с, виключено зі списків особового складу Навчального центру і всіх видів забезпечення з 31.12.2021.
Військова частина НОМЕР_1 застосовувала при обчисленні посадового окладу позивачки та окладу за військовим званням прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018, що підтверджено у відзиві на позовну заяву.
З особових карток на виплату грошового забезпечення суд установив, що з листопада 2017 року до лютого 2018 року позивачці нараховувалася індексація грошового забезпечення лише у грудні 2017 року; з березня до листопада 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася; з грудня 2018 року до грудня 2021 року нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також щодо ненарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, невиплати одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, підйомної допомоги, грошової компенсації за піднайом житла та невикористані дні додаткової відпустки протиправною, позивачка пред'явила цей позов.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є розрахунок розміру грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на відповідний рік; нарахування та виплата індексації грошового забезпечення з урахуванням місяця підвищення доходу січня 2008 року та індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 31.12.2021; нарахування та виплата одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, підйомної допомоги, грошової компенсації за піднайом житлового приміщення та невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), ст. 1 якого встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, (далі - інструкція №200 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом п. 2, 3 інструкції №200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у військових частинах за місцем служби.
Аналогічні за змістом нормативні приписи містилися в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.07.2014 №638 (далі - інструкція №538), яка діяла до 05.05.2018.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, серед іншого, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.
Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14, не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.
Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови №103, яким внесені зміни до п. 4 постанови №704. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 зазначену постанову адміністративного суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Тобто з 29.01.2020 у зв'язку з втратою чинності п. 6 постанови №103 відновлено дію п. 4 постанови №704 у первинній редакції.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, розрахунковими величинами для визначення розміру посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, та відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, а також додатків 1, 12, 13, 14 до неї, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Застосування зазначених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки:
- з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
У подальшому такий висновок підтриманий Верховним Судом, зокрема, але не виключно у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №120/6288/21-а (постанова від 15.02.2023), №340/3604/22 (постанова від 05.04.2023), №340/608/23 (постанова від 02.04.2024), №140/5956/22 (постанова від 24.07.2024).
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що для вирішення питання про наявність у позивачки права на перерахунок грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021 необхідно встановити чи відбулось зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій регламентовано Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III).
За дефініцією, закріпленою ст. 1 Закону №2017-III, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому за правилами ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020 та 2021 роки відповідно, не містять.
Таким чином, положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відтак, розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення позивачки є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021.
Ця позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при вирішенні цієї справи.
Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивачки права на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 31.12.2021, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 відповідно. Тобто відповідач протиправно застосував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачки таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Тому ця вимога підлягає задоволенню.
Стосовно здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2008 року, суд враховує таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII оплата праці (грошове забезпечення) є одним із об'єктів індексації грошових доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частинами 2, 7 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ унормовано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
За правилами ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - порядок №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 6 порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
У контексті наведеного суд наголошує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз зазначених нормативних приписів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме згідно з порядком №1078.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Положеннями Закону №1282-XII та порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться цими нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивачки отримати індексацію грошового забезпечення.
Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, з якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII у редакції, що діяла до 01.01.2016);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016).
Відповідно до п. 5 порядку №1078 у редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не проводиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто до 01.12.2015 новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання звернув увагу Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 в справі № 200/3859/21.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та введення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова №1013), якою підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Постанова №1013 набрала чинності 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015.
Пунктом 3 постанови №1013 вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. За цих обставин для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними постановою №1013.
Системний аналіз приписів постанови №1013 дає змогу виснувати, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми постанови № 1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для позивачки «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування порядку №1078 (зі змінами, внесеними постановою № 1013).
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 з подібними правовідносинами.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції постанови №1013 п. 5 порядку № 1078 викладено у такій редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Згідно з п. 10-2 порядку №1078 (у редакції постанови №1013) для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їх прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Після внесених змін порядок №1078 не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не зумовлює визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Заразом вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком з наступного місяця.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початком відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Суд зауважує, що посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 до 28.02.2018, а з 01.03.2018 - постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, з набранням чинності постановою №704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Таким чином, посадовий оклад позивачки визначався постановою №1294. Будь-яких доказів, що тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку обіймала позивачка, змінювалась (підвищувалась) з січня 2008 року до дати звільнення суду не надано.
З огляду на викладене суд виснує, що в силу норм порядку №1078 січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивачки, за яким потрібно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців.
Вказане спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення доходу січня 2008 року.
Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 в справі №380/5493/21 підтримав правову позицію, викладену у постановах від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, стосовно тлумачення у подібних правовідносинах п. 2, 5, 10-2 порядку № 1078 при вирішенні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Суд зауважує, що місяць підвищення доходу для проведення індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймала позивачка. Відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймала позивачка.
Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивачки - провести індексацію її грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений «місяць підвищення доходу». Якщо він цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Цей висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а та від 12.10.2023 у справі №560/5132/21.
Суд установив, що за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 позивачці нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення лише в грудні 2017 року.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що своєю бездіяльністю відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивачку гарантій індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу упродовж періоду з 01.11.2017 до 28.02.2018.
Відтак з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовної вимоги про нарахування і виплату індексації грошовою забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2021 включно відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, суд зазначає таке.
Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абз. 2 п. 1-1, абз. 6 п. 5 порядку №1078).Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п. 4 порядку №1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, що є спірним у справі, що розглядається, необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і порядок №1078 такого поняття не містили. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 року в ньому, як і в цілому порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 в абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз. 6 п.5 порядку №1078 (в редакціях постанов №1013, №141, №278) додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п. 1, абз. 4, 6 п. 5 порядку №1078 в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави зробити висновок, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п. 5, 10-2 порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивачки, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 порядку №1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивачки, відповідачеві належало вирішити питання, чи має позивачка право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Ця позиція корелюється з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.
Як випливає із установлених обставин розглядуваної справи, у спірний період позивачці не нараховувалась різниця між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу, та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абз. 4 п. 5 порядку №1078 позивачка (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Приписами абз. 5 п. 5 порядку №1078 передбачено, що при визначенні цих сум враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.
За змістом абз. 5 п. 4 порядку № 1078 сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначалося вище, у такому випадку відповідно до абз.4 п. 5 порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Відповідний підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.09.2023 в справі №420/23176/21, від 30.11.2023 у справі №420/616/23.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ та порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу покладається безпосередньо на роботодавця.
Водночас відповідач протиправно оминув вимоги абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078 та починаючи з 01.03.2018 не вирішив питання про наявність підстав для виплати позивачці індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не визначив розмір підвищення грошового доходу та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, не встановив чи перевищує розмір підвищення доходу позивачки суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, а відтак не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг у розмірі 103%, то в підвищеному розмірі відповідно до чинного законодавства, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення перевищить фіксовану суму індексації.
Зі змісту відзиву на позовну заяву випливає, що відповідач не вказує, що ним здійснено нарахування позивачці індексації за спірний період із застосуванням абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, а навпаки заперечує проти задоволення цієї позовної вимоги.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб'єктом владних повноважень, то порушене право позивачки у цьому випадку підлягає відновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2021, розраховану відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078.
Щодо вимоги про виплату одноразової допомоги після укладення першого контракту, суд зазначає таке.
У пп. 8 п. 6 постанови №704 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
За правилами п. 3 постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
На момент виникнення спірних відносин порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України визначалося інструкцією №638. Відтак помилковим є покликання позивачки на порядок №260.
Суд звертає увагу, що інструкція не містить положень щодо виплати одноразової допомоги після укладення першого контракту. Розділом XXV інструкції №638 унормовано виплату одноразової допомоги на початкове обзаведення.
За змістом цього розділу військовослужбовцям, які прослужили не менше шести місяців на строковій військовій службі і прийняті на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військовослужбовцям, прийнятим безпосередньо після закінчення строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, після вступу до виконання обов'язків за посадою, на яку вони призначені, виплачується одноразова допомога на початкове обзаведення в таких розмірах:
з якими укладено контракт до трьох років включно, - посадовий оклад і оклад за військовим званням;
з якими укладено контракт понад три роки, - два посадові оклади та два оклади за військовим званням.
Одноразова допомога на початкове обзаведення не виплачується військовослужбовцям, які зазначені в пункті 25.1 цього розділу, у разі продовження військової служби за контрактом, а також тим, які були прийняті із запасу на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.
З аналізу приписів постанови №704 суд виснує, що виплата одноразової грошової допомоги можлива за наявності та сукупності таких умов: після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов'язків за посадою на підставі наказу командира.
Суд установив, що позивачку на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.01.2008 №1 прийнято на військову посаду за контрактом, а з 13.05.2011 звільнено із займаної посади відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 №103, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.11.2017 №247 старшого солдата запасу ОСОБА_1 , яка призначена наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.11.2017 №59о/с на посаду відповідального виконавця секції S-3 2-го навчального батальйону, укладено контракт строком на три роки, зараховано в списки особового складу навчального центру, та всі види забезпечення з 01.11.2017.
З наведеного вбачається, що позивачка вже проходила військову службу за контрактом, тому ця вимога задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про виплату підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, суд керується таким.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
На момент виникнення спірних правовідносин (01.11.2017) порядок виплати підйомної допомоги регламентовано інструкцією про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 22.10.2001 року №370.
Пунктом 1 інструкції №370 визначено, що особам офіцерського складу (далі - офіцери), (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 2 інструкції №370 розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги. У разі призначення на посади або передислокації військової частини (підрозділу) в ті місцевості, де чинним законодавством України передбачена виплата підвищених посадових окладів, підйомна допомога виплачується з урахуванням підвищених посадових окладів.
Аналогічні норми містяться і у Порядку виплати військовослужбовцям Національної гвардії України підйомної допомоги, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.11.2019 №951 (далі - порядок № 951).
Відповідно до п. 1 порядку №951 разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та військовослужбовців, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (далі - військові навчальні заклади) та навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить не менше ніж шість місяців, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачуються:
підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;
добові, установлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який переїжджає разом з ним.
Згідно з п. 2 порядку №951 розмір підйомної допомоги визначається з огляду на посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), установлені військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (на дату зарахування на навчання).
У разі якщо дружина і чоловік є військовослужбовцями, підйомна допомога на кожного з них виплачується за новим місцем їх військової служби, а на членів сім'ї - з місячного грошового забезпечення одного з подружжя (за бажанням).
Право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає на дату:
прийняття військовослужбовцем посади - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду;
зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів;
прибуття до місця дислокації, оголошеного наказом командира військової частини,- для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.
За змістом п. 5 порядку №951 підйомна допомога з урахуванням вимог пункту 1 цього Порядку також виплачується військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу за контрактом (за призовом осіб офіцерського складу) і призначеним на посади у військові частини, що дислокується поза пунктом їх постійного проживання до прийняття (призову) на військову службу.
Із аналізу нормативних приписів інструкції №370 вбачається, що військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом і призначені на посаду у військові частини, що дислокуються поза місцем їх постійного проживання до прийняття на військову службу, мають право на виплату підйомної допомоги.
З огляду на те, що позивачка для проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 переїхала в інший населений пункт, що відповідачем не заперечується, у неї виникло право на отримання підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.
У позовній заяві позивачка просить нарахувати та виплатити компенсацію за піднайом житла за період з 01.11.2017 до 31.12.2021 з урахуванням прожиткового мінімуму на відповідний рік. У контексті цього, суд враховує таке.
Постановою Кабінету Міністрів України №450 від 26.06.2013 затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень (далі - порядок № 450).
На момент існування спірних правовідносин, зокрема за період з 01.11.2017 до 31.12.2021 діяв порядок №450 у редакціях від 12.05.2017, 03.01.2019, 08.06.2021.
Відповідно до п. 1 порядку №450 (у редакції чинній до 03.01.2019) цей Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло.
З наведеного нормативного припису вбачається, що однією з підстав для виплати компенсації за піднайом житла за період з 01.11.2017 до 02.01.2019 є перебування військовослужбовця на квартирному обліку. Позивачкою не подано доказів, які б підтверджували цю обставину, а відповідачем цей факт заперечується.
Водночас суд акцентує на тому, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень за правилами п. 1 порядку №450 (у редакції чинній до 03.01.2019) мали особи офіцерського складу. Натомість позивачка згідно з витягом з наказу навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.11.2017 №247 зарахована на посаду відповідального виконавця секції S-3 2-го навчального батальйону.
За змістом п. 1 порядку №450 (у редакції чинній з 03.01.2019 до моменту звільнення позивачки з військової служби) цей Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКА.
Згідно з п. 2 порядку №450 (у редакції чинній з 03.01.2019 до моменту звільнення позивачки з військової служби) особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку (далі - військовослужбовці), грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує: у м. Києві - двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - півтора розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; в інших населених пунктах - одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. При цьому військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри грошової компенсації збільшуються в 1,5 раза.
Відповідно до п. 4 порядку № 450 (у редакції чинній з 03.01.2019 до моменту звільнення позивачки з військової служби) грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Суд звертає увагу, що вимога щодо положення про подання рапорту як підстава для виплати грошової компенсації за піднайом житлових приміщень містилася й у п. 4 порядку №450 у редакції чинній до 03.01.2019.
За правилами п. 5 порядку №450 для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи:
копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім'ї;
копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім'ї;
інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім'ї;
копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу);
копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки;
належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, розвідувальними органами, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження).
Із системного аналізу положень порядку № 450 вбачається, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла виникає у військовослужбовця за умови подання рапорту з документами, перелік яких визначений п. 5 порядку № 450.
Однак матеріалами справи не підтвердженого факт подання позивачкою рапорту (-ів) про виплату грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період проходження військової служби з 01.11.2017 до 31.12.2021.
Ухвалою судді від 23.09.2024 відповідачу запропоновано надати належним чином засвідчені копії рапортів, з якими зверталася ОСОБА_1 , щодо нарахування та виплати грошового забезпечення. Проте суду не надано доказів, які б підтверджували факт звернення позивачки з рапортами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.
Крім того, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивачка не зазначає, що нею подавалися рапорти з метою отримання грошової компенсації за піднайом житлового приміщення.
Тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» за 2017-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР в редакції чинній на момент звільнення), Закон № 2011-ХІІ.
Частиною 8 ст. 10-1 Закон № 2011-XII унормовано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно зі ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Аналогічні нормативні приписи закріплені в ст. 182-1 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення), за змістом якої одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до ч. 5 розділу XXXI «Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення» інструкції №200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Суд установив, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 позивачка є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З наведеного нормативного регулювання суд виснує, що позивачка мала право на отримання додаткової оплачуваної відпустки як мати, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, тривалістю 10 календарних днів щороку упродовж проходження служби.
Відповідачем не доведено факту надання позивачці чи її чоловіку (який також проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 протягом спірного періоду) додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, як і не спростовано факту ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової (соціальної) відпустки за період з 2017-2021 року. У витязі з наказу про виключення позивачки зі списків особового складу від 31.12.2021 №271 відсутні відомості про нарахування, виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки.
За таких обставин суд вважає, що з метою поновлення порушених прав позивачки необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей до 15 років, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону № 504/96-ВР, за 2017-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стосовно вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - порядок №159).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За правилами ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтею 3 Закону №2050-III регламентовано, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами ст. 4 Закону №2050-III унормовано, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вирішуючи питання щодо нарахування та виплату на користь позивачки компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 Верховний Суд зауважив, що «використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».
У постанові від 29.05.2025 в справі №640/12053/21 Верховний Суд наголосив, що «що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших)».
Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати суд доходить висновку, що позивачка має право на таку компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час невиплати грошового забезпечення.
Тому вимога про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по день фактичної виплати, підлягає задоволенню.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини унормовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 в справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Крім того, як зазначалося вище, індексація є складовою частиною грошового забезпечення.
Офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013).
Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 в справі № 460/21394/23, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Оскільки спірні відносини виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, коли право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду є необґрунтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивачки до суду з цим позовом, суд виснував, що його бездіяльність не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на соціальний захист.
За змістом вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову частково.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат вона до суду не подала, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 31.12.2021 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
5. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум.
6. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2021, розрахованої відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
7. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2021, розраховану відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
8. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення.
9. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення.
10. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років, за 2017-2021 роки.
11. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років, за 2017-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
12. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по день фактичної виплати.
13. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
14. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна