01 серпня 2025 рокусправа № 380/5637/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10, код ЄДРПОУ 1381488), в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26.02.2024;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 26.02.2021 до 25.02.2024, з яких виплату частини недоотриманої пенсії за 12 місяців здійснити одночасно;
-встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що є громадянкою України, якій у 2010році була призначена пенсія відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку вона отримувала на території України в АР Крим до березня 2014 року. Однак з квітня 2014 року виплата пенсії органами Пенсійного фонду України було припинено через окупацію Автономної Республіки Крим. Після окупації вона продовжувала проживати в АР Крим і можливості виїжджати для отримання пенсійних виплат на материкову частину України не мала. У листопаді 2019року позивачка виїхала з АР Крим. 07.02.2022 її зареєстровано як внутрішньо переміщену особу, яка наразі проживає в м.Львові. Позивачка звернулася до відповідача 26.02.2024 із заявою про поновлення виплати призначеної пенсії за віком відповідно до положень ч. 2 ст. 49 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак отримала відмову.Не погодившись з відмовою у поновленні виплати пенсії, позивача звернулась із позовом до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №380/7656/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 26.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. На виконання вказаного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву позивачки про поновлення виплати пенсії за віком та прийнято рішення від 27.02.2024 про відмову у призначенні пенсії. Наведене і зумовило позивачку звернутись до суду з цимпозовом. Просить позов задовольнити повністю.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на обліку як одержувач пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області не перебуває. Відтак, з огляду на відсутність пенсійної справи ОСОБА_1 , а також довідки атестату про дату припинення виплати пенсії , законні підстави для поновлення виплати пенсії позивачці, - відсутні. Отже враховуючи, що згідно довідки від 07.09.2022 №1309-7001489005 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивачка фактично проживає на підконтрольній Україні території, відповідно ОСОБА_1 необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та усіма необхідними документами, як це визначено Порядком № 22-1.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзиви де зазначив, що відповідачі не подали будь - яких доказів на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, якій призначена пенсія за віком.
З 27.09.2003 позивачка мала зареєстроване місце проживання у смт. Кореїз Автономної Республіки Крим, про що свідчить відповідний штамп у паспорті.
Згідно з довідкою від 07.09.2022 № 1309-7001489005 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої - АДРЕСА_2 .
Позивачка звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.
Розглянувши заяву позивача від 26.02.2024 щодо поновлення виплати пенсії, Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області у листі, копія якого міститься в матеріалах справи, відмовило позивачу у поновленні виплати пенсії.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду з позовом.
Вказані обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №380/7656/24, яке набрало законної сили, відтак такі відповідно до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №380/7656/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 26.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання рішенням від 30.08.2024 у справі №380/7656/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії 27.02.2025.
Відповідно до рішення від 27.02.2025 Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області запропоновано ОСОБА_1 для прийняття рішення про призначення чи відмови в призначенні пенсії, звернутись із заявою та усіма необхідними документами відповідно до Порядку №22-1.
Позивачка, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Стаття 1 Закону № 1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV встановлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя.
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-IV (надалі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 1.6 розділу І Порядку № 22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234.
Відповідно до Порядку № 234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Як вже зазначено раніше, позивачка є внутрішньо переміщеною особою.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі Закон № 1706-VII).
Відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 2 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Відповідно до положень статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 14 Закону №1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Внутрішньо переміщені особи реалізуючи право на пенсійне забезпечення подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова № 637).
Відповідно до Постанови № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики (абзац четвертий пункту 1 Постанови №637).
Відповідач фактично відмовив позивачу у поновленні пенсії у зв'язку з відсутністю оригіналу пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії та неможливістю через встановлення воєнного стану в Україні у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області отримати документи, необхідні для поновлення пенсії позивача.
Проте позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як встановлення воєнного стану та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду рф.
Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Враховуючи вище викладене суд вважає, що позивач має право на поновлення та виплату пенсії за віком, що призначена їй в 2010році.
Також, суд зазначає, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).
Таким чином, приписами чинного законодавства встановлено, що поновлення пенсії здійснюється за рішенням.
Судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №380/7656/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.02.2025.
Відповідно до рішення від 27.02.2025, за доданими документами заявниця не має право на пенсійну виплату, оскільки документи подані в копіях не посвідчено нотаріально та не відповідають Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджено Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005.
При цьому, у відзиві на позовну заяву, представник відповідача зазначив, що поновлення виплати пенсії здійснюється тільки після надходження пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії за місцем попереднього отримання пенсії.
Проте, з огляду на дію на території України воєнного стану, надіслати запит щодо витребування пенсійної справи до російської федерації наразі немає можливості у зв'язку з відсутністю поштового з'єднання з країною-агресором, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною другою статті 20 Закону №389 встановлено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м.Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №234 від 02.06.2014 (далі - Порядок №234).
Відповідно до пункту 3 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Пунктом 4 Порядку №234 визначено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Отже, з вищенаведених положень Порядку №234 видно, що необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
Проте, з матеріалів цієї справи видно, що позивачка з 07.09.2022 фактично проживає в м. Львові.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що покликання відповідача на необхідність витребування пенсійної справи позивачки у пенсійних органів російської федерації для поновлення виплати їй пенсії, є безпідставними та необґрунтованими.
Суд зазначає, що умова щодо отримання пенсійної справи від органів російської федерації покладає на громадян України надмірний та необґрунтований тягар, що позбавляє права на пенсійні виплати. Враховуючи факт розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення фізичних осіб або ж навіть органів ПФ України до органів російської федерації для витребування пенсійної справи та інших документів, є фактично неможливим, що загалом позбавляє частину громадян України можливості отримувати пенсію, відтак порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.
Крім того, суд зазначає, що відсутність пенсійної справи у паперовій формі не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії або у її призначенні, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачці у виплаті пенсії.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії, починаючи з 26.02.2024, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що відповідач неправомірно відмови позивачці у поновлені виплати пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити позивачу виплату пенсії за віком з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 25.02.2025.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити недоотриману пенсію за період з 26.02.2021 по 25.02.2024, з яких виплату частини недоотриманої пенсії за 12 місяців здійснити одночасно, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що прийняте у цій справі рішення носить зобов'язальний характер та не є судовим рішенням про стягнення суми пенсії, відсутні підстави для висновку про його негайне, чи як зазначає позивач невідкладне, виконання.
Надаючи оцінку запропонованому позивачем способу виконання судового рішення (здійснення виплати однією сумою) суд не знаходить підстав для його встановлення, оскільки при вирішенні цього спору, обраний судом спосіб захисту порушених прав позивача визначається із урахуванням норм п. 4 ч. 1 ст. 5 та п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України. Беручи до уваги втрату чинності норм п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, для повного захисту порушених прав позивача достатнім є обраний судом спосіб, який не потребує конкретизації вказівкою на кількість сум здійснення виплат перерахованої пенсії.
Окремо суд визначається щодо вимоги позивача встановити судовий контроль.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 2 статті 382 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Правові норми, закріплені у ч. 1 ст. 382 КАС України, кореспондують з положеннями, зокрема, п.1 ч.6 ст.246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
З аналізу наведених норм слідує, що судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Такі ж висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
З аналізу ст. 382 КАС України також слідує, що подання такої заяви може бути ініційовано позивачем в процесі виконання судового рішення, оскільки зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є заходом превентивного впливу на відповідача у справі, з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Тобто правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, аби застосувати спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення.
Зазначена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 09.07.2019 у справі № 826/17587/18, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17, від 22.12.2020 у справу № 440/1810/19, від 25.02.2021 у справі № 640/13599/20, від 30.03.2021 у справі № 580/3376/20, від 27.04.2021 у справі № 460/418/20, від 13.09.2021 у справі № 20/3888/21, від 02.12.2021 у справі № 808/1156/18.
Оскільки позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного ст. 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у справі, а тому заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, у зв'язку з чим суд не стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Андрея Митрополита, 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 25.02.2025.
У задоволенні позову в частині інших позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.