01 серпня 2025 року м. Львівсправа № 380/10401/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (третя особа/ ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 на підставі абзацу (за наявності) - пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від мобілізації ОСОБА_1 на підставі абзацу (за наявності) - пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень) та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що засобами поштового зв'язку він звернувся до відповідача із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (далі - також відстрочка) на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543) у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за батьком, який є особою з інвалідністю другої групи. Інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані його утримувати/доглядати, немає.
Так, рідна сестра позивача - ОСОБА_2 є військовозобов'язаною та, окрім цього, проживає у іншій області. Мати позивача - ОСОБА_3 хворіє ішемічною хворобою серця, кардіосклерозом та стабільною стенокардією, має й інші захворювання, є пенсіонеркою за віком, тож вважається непрацездатною.
До заяви позивач долучив необхідні копії документів на підтвердження наявності підстав для отримання відстрочки. Однак рішенням відповідача, оформленим протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, позивачу відмовлено у наданні відстрочки з підстави подання неповного пакета документів відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).
Позивач уважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки він подав відповідачу усі необхідні документи, що передбачені додатком 5 до Порядку № 560, які додаються до заяви про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543. Вказані документи підтверджують наявність у позивача права на отримання відстрочки відповідно до цієї норми, тож підстави для ненадання позивачу відстрочки згідно з поданою ним заявою від 04 лютого 2025 року у відповідача були відсутні.
Зважаючи на наведене, з метою захисту свого порушеного права на отримання відстрочки позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву, в якій просить всі судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн стягнути в порядку статті 139 КАС України.
29 липня 2025 року позивач подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких вказує, що його мати - ОСОБА_3 є особою, яка не має змоги ні фінансово, ні фізично утримувати свого чоловіка. А відтак не може вважатися особою, яка відповідно до вимог законодавства може замінити сина (позивача) щодо обов'язку по догляду чи утримання. Законодавством не передбачено обов'язку дружини утримувати чоловіка навіть у разі якщо він є особою з інвалідністю. Єдиним суб'єктом, на якого покладено обов'язок утримання непрацездатного батька, є його повнолітній син - позивач. Інших осіб, які б не підлягали мобілізації та були б здатні забезпечити утримання батька позивача, не існує. Отже, відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки на підставі нібито «неповного пакета документів» є формалістичною, безпідставною, не відповідає дійсності та порушує його право як позивача, яке повністю відповідає критеріям для отримання відстрочки відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543.
Відповідач та третя особа, належно повідомлені про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання заяв по суті справи, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 02 червня 2025 року та від 03 червня 2025 року, у встановлений судом строк заяв по суті справи та доказів не подали.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 02 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; залучено ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; витребувано у відповідача належно засвідчену копію протоколу № 7 від 13 лютого 2025 року щодо відмови позивачу у наданні відстрочки.
Витребуваний судом доказ відповідач не подав.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов'язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим у застосунку Резерв+.
Позивач засобами поштового зв'язку звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543 у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за батьком - ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю другої групи.
До цієї заяви позивач додав такі документи: копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 (нот. засвідчені); копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 (нот. засвідчену); копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_4 (нот. засвідчені); копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 697982 (нот. засвідчену); копію пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 ОСОБА_4 (нот. засвідчену); копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 (нот. засвідчену); копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 (нот. засвідчені); копію довідки ЛКК № 181 ОСОБА_3 (нот. засвідчені); копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 (нот. засвідчені); копію військового квитка серії НОМЕР_4 (нот. засвідчену); копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 ОСОБА_6 (нот. засвідчену); заяву (додаток 15 до Порядку № 560) ОСОБА_4 ; довідку про склад сім'ї від 21 листопада 2024 року № 2962.
Листом від 28 березня 2025 року № 3063 ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив представника позивача - адвоката Дмитрука Максима Орестовича у відповідь на його адвокатський запит від 25 березня 2025 року про те, що проколом № 7 від 13 лютого 2025 року комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 вирішено не надати відстрочку від призову під час мобілізації військовозобов'язаному ОСОБА_1 , оскільки ним подано неповний пакет документів.
Позивач, уважаючи дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543 протиправними, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3). Надалі відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжено, такий правовий режим триває й на сьогодні.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести в Україні загальну мобілізацію. Надалі відповідними Указами Президента України строки проведення в Україні загальної мобілізації неодноразово продовжено.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Процедуру надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення визначає Порядок № 560, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з приписами пунктів 56 - 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За змістом абзаців першого, другого пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Згідно з абзацами другим, четвертим пункту 58-1 Порядку № 560 військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Відповідно до положень пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, документами, які підтверджують право військовозобов'язаних на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543, є:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Аналіз наведених норм вказує, що умовами для реалізації військовозобов'язаним права на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543 є: по-перше, наявність одного із батьків з інвалідністю I чи II групи або ж одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи; по-друге, відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю.
Тобто лише сукупність наведених обов'язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас щодо інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю, то їх наявність не може бути перешкодою для оформлення відстрочки виключно у разі якщо такі особи: самі є особами з інвалідністю або потребують постійного догляду, або перебувають під арештом (крім домашнього арешту), або відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
На підтвердження підстав для отримання відстрочки за вказаною вище підставою позивач надав відповідачу, серед інших документів:
- документ, що підтверджує родинні зв'язки, а саме копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 від 27 лютого 1988 року;
- копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 697982, відповідно до якої батько позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є особою з інвалідністю другої групи внаслідок загального захворювання (пожиттєво);
- копію військового квитка серії НОМЕР_7 від 04 березня 2009 року сестри позивача - ОСОБА_2 , відповідно до якого вона є військовозобов'язаною;
- заяву батька позивача - ОСОБА_4 , якою він підтверджує, що із числа військовозобов'язаних членів своєї сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає сина - ОСОБА_1 ;
- довідку № 181 від 15 листопада 2024 року, видану «Центром первинної медико-санітарної допомоги» Кам'янка-Бузької міської ради, про проходження матір'ю позивача - ОСОБА_3 медогляду у лікарів-спеціалістів КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради.
Будь-яких зауважень щодо змісту, форми тощо вказаних вище документів (а також й інших документів, які були надані позивачем разом із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки) відповідач не висловив.
Натомість відповідач відмовив позивачу в наданні відстрочки рішенням, оформленим протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, покликаючись на те, що позивач подав неповний пакет документів.
Констатувавши, водночас, про подання позивачем неповного пакету документів, відповідач не вказав, яких конкретно документів позивач не подав і якими саме нормами законодавства, чинними на час звернення позивача із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки, подання таких документів було передбачене.
Наведене свідчить про неналежний розгляд відповідачем заяви позивача від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки та формальний підхід до вирішення порушеного у ній питання, чого відповідач як суб'єкт владних повноважень допускати не може.
Суд також ураховує, що за змістом абзаців першого, другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Жодних доказів на підтвердження правомірності свого рішення про відмову в наданні відстрочки, оформленого протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, відповідач як суб'єкт владних повноважень не подав.
Не подав відповідач і відзиву на позовну заяву, не пояснив обставин, що стосуються ухвалення ним вказаного вище рішення, не висловив жодних заперечень щодо заявлених позивачем до нього позовних вимог.
Водночас доводи позивача, що стосуються відсутності обов'язку у матері позивача - ОСОБА_3 відповідно до закону утримувати свого чоловіка - ОСОБА_4 суд не оцінює, оскільки відповідні обставини не були підставою для відмови в наданні позивачу відстрочки згідно з поданою ним заявою від 04 лютого 2025 року, тож їх оцінка виходитиме за межі розгляду цієї справи.
Своєю чергою, відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки виражена у формі індивідуального акта суб'єкта владних повноважень - рішення, оформленого протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, а не дій, які позивач просить визнати протиправними.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, яким позивачу відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону 3453, належить визнати протиправним та скасувати.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу відстрочку суд зазначає таке.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, ухвалювати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Пунктом 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання.
Пунктом 60 Порядку № 560 визначено, що на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Отже, саме відповідач в особі відповідної комісії у розглядуваній ситуації має виключну компетенцію в питаннях оформлення відстрочки від мобілізації.
Своєю чергою, як слідує із матеріалів справи, відповідач не оцінював поданих позивачем разом із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки документів, а лише обмежився констатацією факту подання позивачем неповного пакету документів, що суд визнав протиправним. Водночас розгляд та оцінка отриманих документів є дискреційними повноваженнями відповідача, які суд перебирати на себе не може.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543.
Під час повторного розгляду зазначеної заяви відповідачу належить ухвалити обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України), приписам Закону № 3543 та Порядку № 560 (у редакції, чинній на дату звернення позивачем із заявою від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки), з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
За змістом пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з правилами статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у цій справі, підлягає сума судового збору в розмірі 968,96 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн суд зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, становить гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач надав суду такі докази:
1. Договір про надання правничої допомоги № 134/25 від 30 квітня 2025 року, укладений між адвокатом Черниш Іриною Ігорівною (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт).
2. Додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 134/25 від 30 квітня 2025 року, згідно з яким сторони домовилися, що вартість наданої Адвокатом правничої допомоги у суді першої інстанції становить 10000,00 грн.
3. Рахунок № 134-1/25 від 30 квітня 2025 року, відповідно до якого Адвокат надала Клієнту такі послуги (виконала роботи): складання та надсилання заяви на відстрочку до ІНФОРМАЦІЯ_3 - 5000,00 грн; складання та надсилання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду - 5000,00 грн; всього - 10000,00 грн.
4. Акт про прийняття наданих послуг від 23 травня 2025 року.
5. Довідку про отримання оплати за професійну правничу допомогу, згідно з якою відповідно до договору про надання правничої допомоги № 134/25 від 30 квітня 2025 року позивач оплатив суму, встановлену цим договором, а адвокат Черниш Ірина Ігорівна отримала її в розмірі 10000,00 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на його підготовку у розмірі 10000,00 грн є значно завищеною.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а також часткового задоволення заявленого позову суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 7 від 13 лютого 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 968,96 грн сплаченого судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.
В стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 01 серпня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна