30 липня 2025 року м. Київ справа №320/27022/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради та просить суд:
визнати протиправною відмову Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03190797) у встановленні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;
зобов'язати Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03190797) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), статус інваліда війни та видати посвідчення відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України № 3551 від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, безпосередній учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, а також є інвалідом другої групи, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивач зазначає, що звернувся із заявою до відповідача, в якій просив видати посвідчення інваліда війни, проте відповідач відмовив позивачу у видачі вищезазначеного посвідчення, у зв'язку з тим, що позивачем не надано підтверджуючих документів про залучення її до формувань Цивільної оборони та не визначено чіткий механізм реалізації положень п.9 ч. 2 ст.7 Закону України № 3551 від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551).
Позивач вважає, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до трудової книжки позивач у період з 24.06.1985 по 02.08.2005 працював у Бориспільському АТП 31017.
Зі змісту довідки № 01-08/12 від 10.01.2008 виданої Управлінням з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації, вбачається, що автотранспортні підприємства Київської області, в тому числі Бориспільське АТП 31017, відповідно до вимог розпоряджень начальника Цивільної оборни Київської області від 26.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 2, від 02.05.1986 № 9, від 03.05.1986 № 16 та інших були залучені до проведення евакуаційних заходів із населених пунктів Чорнобильського району, в тому числі - міст Прип'ять та Чорнобиль, а також інших заходів Цивільної оборони.
Також, факт участі позивача в ліквідації наслідків ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони підтверджується списком особового складу Цивільної оборони Бориспільського АТП 31017 Київського управління пасажирського атотранспорту, який відповідно до вимог розпоряджень начальника Цивільної оборони Київської області від 26.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 2, від 02.05.1986 № 9, від 03.05.1986 № 16 та інших були залучені до проведення евакуаційних заходів із населених пунктів Чорнобильського району, в тому числі міст Прип'ять та Чорнобиль, а також, інших заходів в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 в даному списку зазначений перелік осіб в якому зазначений і позивач.
Відповідно до копії маршрутного листа позивач на посаді водія виконував роботи на маршруті Чорнобиль - Копачі - Зелений Мис - Чорнобиль по ліквідації наслідків аварії з 13.08.1986 по 28.08.1986.
Також згідно наказу № 136-к від 12.08.1986 позивач був відряджений в м. Чорнобиль, Київської області для виконання заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС строком на 16 днів з 13.08.1986 по 28.08.1986.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ № 1088371 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС.
Згідно з Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 01.07.2022 № 12191 експертна комісія на засіданні № 98 від 28.06.2022 розглянула звернення позивача і надану документацію на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та дійшла висновку, що захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
17.08.2022 Київська обласна державна адміністрація видала позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1) серії НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Відповідач, листом відмовив позивачу у такій виплаті, з посиланням на те, що зазначена виплата була перерахована і сплачена позивачу у належному розмірі.
Не погоджуючись із зазначеними виплатами позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551).
Відповідно до ст.1 Закону № 3551 цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону № 3551 визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України № 796 від 28.02.1991 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни.
Отже, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 суд констатує, що даний Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони, так само не визначає Закон і видів формувань Цивільної оборони, залучення у складі яких дає підстави для присвоєння вказаного статусу особі.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення № 302, яке було чинний на момент виникнення спірних відносин).
Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Згідно з абз. 2 п. 7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п. 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження Цивільної оборони СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
В силу положень ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 у справі Серков проти України позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення.
При цьому, посилання відповідача на відсутність розпорядчих документів, що підтверджують залучення підприємств та осіб, які стала інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, до складу формування Цивільної оборони, як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни, не ґрунтуються на вимогах закону.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно із ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
При цьому суд акцентує особливу увагу на тому, що доводи відповідача, який стверджує про відсутність у наданих позивачем документах документального підтвердження залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони згідно з розпорядчим документом, є непереконливими з огляду на таке.
Суд вважає, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, отже на позивача не може бути покладений обов'язок доводити те, що від нього не залежить.
Натомість відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи та доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, попри це відповідач перекладає на позивача обов'язок доказування, який лежить на самому відповідачеві.
Отже, чинне на момент аварії на Чорнобильській катастрофі законодавство визначало порядок організації за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства формувань цивільної оборони, до складу невоєнізованих формувань якої зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Суд повторює, що жоден нормативно-правовий акт з питань цивільної оборони станом на момент аварії на ЧАЕС не містив однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, а всі доводи у листі щодо не підтвердження такої участі не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, отже втручання у права позивача не було здійснено згідно з законом і саме втручання не відповідало законній (легітимній) меті через невизначеність законодавством чіткого порядку залучення працівників підприємств до складу формувань Цивільної оборони, що свідчить про те, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві.
З урахуванням вищевикладеного, позовна вимога підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача, у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати відповідне посвідчення, суд зазначає таке.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 02.01.1995 № 1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302".
Так, згідно приписів абз. 2 п. 7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п. 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно абзацу 2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована в постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.
Суд вважає, що у даній справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі №816/303/16.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення їй статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача видати відповідне посвідчення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають повному задоволеню.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03190797) у встановленні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03190797) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), статус інваліда війни та видати посвідчення відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України № 3551 від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.