01 серпня 2025 року Справа № 280/3767/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Міжрегіональне управління, відповідач), в якому позивач просить суд:
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року у розмірі 273948,48 грн;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої заробітної плати за період з 16 лютого 2021 року по день фактичної виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає про те, що з 28.11.2019 по 15.02.2021 перебувала в трудових відносинах із Головним територіальним управлінням юстиції у Запорізькій області (правонаступником якого є Міжрегіональне управління) на посаді старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби. Стверджує, що після її звільнення з роботи відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме не виплачена заробітна плата за період з 28.11.2019 по 15.02.2021, виходячи з розміру відповідної надбавки за ранг державного службовця. Пояснює, що 12.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі №280/10725/23, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024, відповідачем виплачені належні позивачу кошти. Враховуючи те, що вказані суми не були виплачені позивачу в день звільнення, із посиланням на норми ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 273948,48 грн, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої заробітної плати.
Ухвалою суду від 14.05.2025 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою судді від 20.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 03.06.2025 у задоволенні клопотання представника Міжрегіонального управління про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.
Відповідач позов не визнав, 04.06.2025 через систему «Електронний суд» надіслав до суду відзив на адміністративний позов (вх. № 218050), у якому звертає увагу суду, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати була нарахована та виплачена ОСОБА_1 12.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2024, отже позовна вимога щодо зобов'язання Міжрегіонального управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є абсолютно необґрунтованою та безпідставною. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує, що за рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 280/10725/23 ОСОБА_1 було донарахована загальна сума заробітної плати з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 3717,51 грн, натомість, наразі ОСОБА_1 заявлена позовна вимога про стягнення 273948,48 грн, що є неспіврозмірною сумою. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. На підставі наведених вище обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
10.06.2025 позивачем через систему «Електронний суд» надіслано відповідь на відзив (вх. №28917), у якій додатково стверджує, що в даному випадку позивача звільнено з державної служби 15 лютого 2021 року. За таких обставин спірний період з 28 листопада 2019 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, тоді як період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями. Зауважує, що під час розгляду первісного позову про визнання протиправними дії відповідача щодо неприсвоєння відповідного рангу державного службовця та виплати заробітної плати, виходячи з розміру відповідної надбавки за ранг, Запорізьким окружним адміністративним судом було всебічно та повно досліджено всі обставини справи і строки звернення, порушень з боку Позивача виявлено не було. Судом апеляційної інстанції також порушень не було виявлено, рішення залишено без змін, отже, позивач діяла в межах встановлених процесуальних строків і цілком законним способом. Натомість, відповідач самостійно не виконав свого саме обов'язку, а не права, щодо сплати фінансової санкції за затримку розрахунку при звільненні, що передбачена ст.117 КЗпП, тому позивач вимушена повторно звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, витрачати час, фінанси та нерви.
Ухвалою суду від 21.07.2025 витребувано від Міжрегіонального управління довідку про розмір заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням (15.02.2021).
30.07.2025 до матеріалів справи через систему «Електронний суд» відповідачем долучено витребувані докази (вх. №38276), зокрема довідку від 29.07.2025 №218/14.5.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) №911/07-12 від 26.11.2019 ОСОБА_1 було призначено з 28.11.2019 на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з посадовим окладом 3810 грн, з присвоєнням 9 рангу державного службовця у межах категорії «В» посад державної служби, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір. Призначено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 33% посадового окладу державного службовця, стаж якого на день призначення становить 11 років 08 місяців 19 днів.
З 28.11.2019 по 15.02.2021 позивач працювала на посаді старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міжрегіонального управління щодо присвоєння 7 рангу державного службовця у межах категорії «В», ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до суду.
Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі №280/10725/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд, визнав протиправними дії Міжрегіонального управління, які полягають у присвоєнні позивачу 9 рангу державного службовця у межах категорії «В» з при призначенні її на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя 28.11.2019.
Зобов'язав Міжрегіональне управління вирішити питання щодо присвоєння позивачу відповідного рангу державного службовця та внести зміни до електронної трудової книжки позивача з 28.11.2019, з урахуванням стажу державної служби 11 років 08 місяців 19 днів.
Зобов'язав Міжрегіональне управління донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 28.11.2019 по 15.02.2021, виходячи з розміру відповідної надбавки за ранг державного службовця, визначеного на виконання вказаного рішення суду, з індексацією, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», та компенсацією, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як свідчать платіжні інструкції від 05.03.2025 №60, №61, №62, на виконання вказаного судового рішення Міжрегіональним управлінням 12 березня 2025 року були нараховані кошти на банківський рахунок позивача у загальній сумі 3717,51 грн.
Вважаючи, що відповідач повинен також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 273948,48 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ - набрала чинності 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 16.07.2020 у справі № 812/1259/17, від 16.07.2020 у справі № 825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як, зокрема, індексація грошового забезпечення та компенсації за роботу в нічний час, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Суд зазначає, що позивач набув право на отримання всіх належних йому сум при звільненні в 2021 році. Тобто ОСОБА_1 набула право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні до 19.07.2022 - набрання чинності статтею 117 КЗпП України у редакції, що обмежує виплату компенсації терміном в шість місяців, таким чином і відповідні виплати повинні бути проведені на його користь без обмежень за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022.
З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.12.2020 у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 в адміністративній справі №806/2473/18 зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Судом враховано, що в цій справі наявні визначені Верховним Судом критерії для умов зменшення розміру середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, оскільки між сторонами існував спір про суму виплат, після прийняття рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідач провів із останньою фактичний розрахунок.
Крім того, при ухваленні рішення судом враховано, що позивач був звільнений з роботи з 15.02.2021, при цьому, за вирішенням трудового спору звернувся до суду лише у грудні 2023 року, тобто майже через 3 роки після звільнення.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду у справі №280/10725/23, відповідно до банківської виписки з рахунку за 12.03.2025, яка містяться у матеріалах справи, відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 3717,51 грн, у т.ч. нараховано надбавку за ранг у сумі 3507,79 грн згідно з розрахунком та 209,72 грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто, фактичний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся 12.03.2025.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Абзацом 3 п. 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з роботи з 15.02.2021, а виплата належних сум заробітної плати відбулася 12.03.2025, відповідно строк затримки розрахунку складає 1016 робочих днів.
Відповідно до довідки Міжрегіонального управління середньоденний від 29.07.2025 №218/14.5 розмір заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням становить 510,51 грн.
З врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, розмір істотної частки заборгованості визначається наступним чином: 3507,79 грн / (510,51 грн х 1016 днів (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 0,676%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 510,51 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,676% * 1016 (дні затримки розрахунку) = 3506,26 грн.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 3506,26 грн.
Щодо вимог позову про нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає про таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Законом № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2,3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
У пункті 4 цього Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/3 79/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Як встановлено судом вище, на виконання рішення суду у справі №280/10725/23, відповідно до платіжних інструкцій від 05.03.2025 №60, №61, №62, які містяться у матеріалах справи, відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 3717,51 грн, у т.ч. нараховано надбавку за ранг у сумі 3507,79 грн згідно з розрахунком та 209,72 грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Жодної незгоди із розрахунком компенсації позивачем не наведено, власний контррозрахунок до суду не надано.
За таких обставин, підстави для повторного нарахування відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої заробітної плати за період з 16 лютого 2021 року по день фактичної виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Закону №2050-ІІІ відсутні, а тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. .1 ст. 143 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 997,01 грн (968,96 грн за вимогу немайнового характеру та 28,05 за вимогу майнового характеру) за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального управління, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37, код ЄДРПОУ 43315529) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3506,26 грн за період з 15.02.2021 по 12.03.2025.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 997,01 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак