04 серпня 2025 року Справа № 280/10124/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачці, відповідно до положень статті 117 КЗпП України, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 по день фактичного розрахунку - 04.10.2024 року, але не більш як за шість місяців - за період з 24.03.2021 року по 24.09.2021 року;
стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 69 180 грн. 90 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день її виключення із списків особового складу - 23.03.2021 в/ч НОМЕР_1 не провела з позивачкою повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена - 04.10.2024, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України та п.242 розділу ХІІ Положення №1153/2008. Тому, період з 24.03.2021 по 04.10.2024 позивачка вважає періодом затримки розрахунку з нею при звільненні із військової служби. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 05.11.2024 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене без повідомлення (без виклику) сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Зазначена ухвала направлялась на адресу відповідача, проте повернулась до суду з відміткою поштового відділення: «За закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п.8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
З урахуванням зазначеної норми судова кореспонденція вважається врученою відповідачу належним чином.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням вимог зазначеної норми КАС України розгляд справи здійснюється на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Прапорщик запасу ОСОБА_1 , проходила військову службу в Збройних Силах України, звільнена у запас з посади начальника господарчої частини в/ч НОМЕР_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «к» та виключена зі списків особового складу частини, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 23.03.2021 за №29 (копія витягу з наказу долучена до матеріалів справи).
Позивачка є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 07 квітня 2016 року
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі №280/5309/21, яке набрало законної сили - 07.06.2023, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
В/ч НОМЕР_1 на виконання зазначеного рішення суду позивачці виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 лише - 04.10.2024, що підтверджується випискою AT «Ощадбанк».
В зв'язку з чим, період з 24.03.2021 по 04.10.2024 позивачка вважає періодом затримки розрахунку при звільненні із військової служби.
01.03.2024 позивачка звернулась до відповідача з заявою в якій просила виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України за період з 24.03.2021 по день фактичної виплати індексації.
Листом від 21.03.2024 за №120, в/ч НОМЕР_1 відмовила позивачці у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач зазначив, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі позивачка у зв'язку з порушенням відповідачем її права на належне грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №280/5309/21, просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, в/ч НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачкою щодо виконання рішення №280/5309/21 лише 04.10.2024, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачкою, у зв'язку із звільненням, проведено 04.10.2024, а не при виключенні останньої із списків в/ч НОМЕР_1 - 23.03.2021, то строк затримки розрахунку при виплаті грошового забезпечення складає період з 23.03.2021 по 04.10.2024.
Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 №305 від 23.03.2021, середньоденний розмір грошового утримання позивачки становить 433 грн. 88 коп., який отримано за 2 місяці - січень 2021 і лютий 2021 року: (28200,00 + 2820,00 - посадовий оклад, графа 3 довідки) + (950,00 + 950,00 - оклад за військовим званням, графа 4 довідки) + (1885,00 +1 885,00 - надбавка за вислугу років, графа 5 6 довідки ) = 11310,00 (основні види) + 14288,70 (додаткові види: 7144,35 - січень 2021 року, 7144,35 - лютий 2021 року, графа 17 довідки ) = 25598,70 : 59 календарні дні = 433 грн. 88 коп.
Довідково: в довідці плюсуються основні види (графи 3,4,6) з додатковими видами (графа 17, яка в свою чергу отримується з сум граф 8, 16).
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 79 400 грн. 04 коп. (433 грн. 88 грн. х 183 календарних дні (6 місяців)).
Беручи до уваги, що сума виплаченої позивачці індексації становить 69 180,90 грн., а сума середнього заробітку становить 79 400 грн. 04 коп., що перевищує суму індексації, та з урахуванням принципу співмірності, можна дійти висновку, що за таких обставин наявні підстави для стягнення з в/ч НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 69 180 грн. 90 коп.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №140/2006/19; від 27 травня 2021 року в справі № 340/1146/20; від 30 квітня 2024 року в справі № 400/8493/23.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач відзив не надав правомірність своїх дій (бездіяльності) суду не довів.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що в силу вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору як учасник бойових дій, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 117 КЗпП України, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2021 по день фактичного розрахунку - 04.10.2024 року, але не більш як за шість місяців - за період з 24.03.2021 року по 24.09.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 69 180 грн. 90 коп. (шістдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят гривен 90 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 04 серпня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль