01 серпня 2025 року Справа № 280/4191/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012),
третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 164450005421 від 15 травня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2025 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 27 березня 2025 року, тобто з дня досягнення пенсійного віку, на підставі пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що звернулась за призначенням пенсії за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, оскільки досягла відповідного пенсійного віку та мала необхідний страховий та пільговий стаж. Вказує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 164450005421 від 15 травня 2025 року у призначенні пенсії позивачу було відмовлено. Вважає оскаржуване рішення таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов'язанням призначити позивачу пенсію. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач позов не визнав. У письмовому відзиві від 19.06.2025 вх. №30803 вказав, що за результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що страховий стаж становить 42 роки 03 місяці 10 днів, пільговий стаж становить 17 років 03 місяці 18 днів. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017 року. Зазначає, що станом на 11.10.2017 позивач, досягла 45 років, що є недостатнім. Пенсійний вік встановленого абзацом “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та складає 50 років. З огляду на вищезазначене, вважає, що відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1) зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вважає Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Пояснення третьої особи надійшли до суду 16.06.2025 за вх. №29996. Зазначає, що заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення № 164450005421 від 15.05.2025. Вважає таке рішення обґрунтованим та таким, що прийнято за урахуванням норм чинного законодавства.
Ухвалою суду від 27.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 02.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4191/25 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 06.05.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення від 15.05.2025 № 164450005421, яким у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 відмовлено з посиланням на недосягнення заявницею на момент звернення за призначенням пенсії пенсійного віку 50 років, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Не погодившись з рішенням відповідача та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положення Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. а ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Надалі, згідно з п. а ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015), було визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Тобто, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт а ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів в - е та ж статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 8 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б- г статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а)працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом “а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021року.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, позивачці виповнилось 45 років, її страховий стаж складає 42 роки 08 місяців 10 днів, в тому числі спеціальний стаж на посадах передбачених Списком №1 становить 17 років 03 місяці 18 днів, що констатовано також у спірному рішенні та є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.05.2025 №164450005421 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із чим його належить скасувати.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що найбільш ефективним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як орган що за принципом екстериторіальності розглядав заяву про призначення пенсії, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 06.05.2025.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо правової допомоги, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 20.05.2025 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Пилипчуком Сергієм Валерійовичем, предметом якого є надання правничої допомоги.
Згідно з умовами п. 2 Додаткової угоди № 1 від 20.05.2025 р. до Договору від 20.05.2025 Сторони дійшли попередньої згоди встановити «вартість надання юридичних послуг, визначених у п. 1 цієї Додаткової угоди у фіксованому розмірі 20 000,00 грн.».
Відповідно до зазначених умов Договору та Додаткової угоди Виконавцем виставлено Замовнику рахунок від 20.05.2025 р. на оплату наданих юридичних послуг у розмірі 20 000,00 грн.
Згідно акту прийому-передачі від 22.05.2025 адвокатом надано наступні послуги:
- консультування Замовника з питань наявності підстав для призначення Замовнику пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та необхідного пакету документів для підтвердження загального трудового стажу та пільгового трудового стажу Замовника;
- збір та аналіз первинної документації щодо правовідносин, які склались між Замовником та її Роботодавцями, документації щодо підтвердження загального трудового стажу та пільгового трудового стажу Замовника, а також рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 164450005421 від 15.05.2025 року про відмову в призначенні Замовнику пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- опрацювання нормативно-правових актів, що регулюють спірні відносини; формування попередньої правової позиції у справі;
- вивчення судової практики в правовідносинах, подібних до тих, що склались між Замовником та Пенсійним фондом України щодо відмови Пенсійним фондом України у призначенні Замовнику пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- складання процесуальних документів по справі: позовної заяви про визнання неправомірними дій Пенсійного фонду України щодо відмови в призначенні Замовнику пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 164450005421 від 15.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії) та зобов'язання Пенсійного фонду України вчинити певні дії;
- узгодження із Замовником пакету отриманих документів та підготовлених процесуальних документів;
- формування пакету документів для його подальшої подачі до суду;
- подання/направлення (засобами поштового зв'язку або через Електронний кабінет у
підсистемі Електронного суду ЄСІТС) позову до Донецького окружного адміністративного суду;
- моніторинг та супровід розгляду судової справи.
До матеріалів позовної заяви надано платіжні інструкції №P24A4349045171D5160 від 20.05.2025, №P24A4356170231D2293 від 22.05.2025 у сумі 20000 грн.
Відповідач проти розміру витрат на правничу допомогу заперечив, вважає, що адвокатом не надано детального розрахунку вартості наданих правничих послуг, а також останні є неспівмірними.
Суд зауважує, що у тексті додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, Велика Палата Верховного Суду указала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тож, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Такі критерії також застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Такий висновок неодноразово підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 21 червня 2022 року у справі №826/11302/18, а також у додатковій постанові від 10 березня 2023 року у справі №520/2325/21.
Суд зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, не характеризується значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Сама справа є досить поширеною, а відповідно витрати, не потребували значного часу та надмірних зусиль адвоката, що свідчить про завищення адвокатом вартості надання послуг щодо складення позовної заяви у цій справі.
Тож, перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 968,96 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.05.2025 № 164450005421 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 06.05.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судового збору та 5000 (п'ять тисяч) грн.00 коп. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01.08.2025.
Суддя Л.Я. Максименко