04 серпня 2025 рокуСправа №160/12878/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
05 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому позивач просить суд:
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1- 5/2018(746/15) викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 24.01.2025 року № 046350018429 протиправними та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 24.01.2025 року № 046350018429.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року та з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 17.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15). Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке за принципом екстериторіальності розглядало заяву позивачки, рішення від 24.01.2025 року № 046350018429 відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відмова мотивована тим, у позивачки пільговий стаж роботи за Списком № 2 відсутній. До пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано періоди роботи: з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року відповідно до довідки від 13.01.2025 року № 5, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», оскільки зазначені в довідці посади не відповідають позиціям Списків робіт, професій та посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах; з 28.09.1992 року по 18.01.1998 року відповідно до довідки від 15.01.2025 року № 33, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ВСП «Шахтоуправління Тернівське», оскільки зазначений період не відповідає періоду роботи зазначеному у трудовій книжці від 26.05.1986 року. Позивачка не погоджується з таким рішення тому за захистом свої прав звернулася до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
13 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач-1 вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало заяву Позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. Просить відмовити у задоволення позову з огляду на те, що у позивачки відсутній пільговий стаж роботи за Списком № 2, до якого правомірно не зараховані періоди роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року та з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року. Вказує, що зазначені у довідці № 5 від 13.01.2025 року посади не відповідають позиціям Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Відповідно до Акту перевірки від 12.02.2025 № 0400-011005-1/3397, період з 28.09.1992 по 18.01.1998 не можливо зарахувати, оскільки встановлено розбіжності з даними первинних документів. В довідці помилково зазначено дату призначення на посаду 28.09.1992, відповідно до наказу від 28.12.1992 року № 822-к - 29.12.1992.
16 травня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, якій позивачка заперечує проти викладеного у відзиві відповідача-1 та просить задовольнити її вимоги в повному обсязі.
27 травня 2025 року судом отримано відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову вказуючи аналогічні підстави, що викладені у відзиві відповідача-1. Окрім того вказує, що відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_2 Головне управління керувалося Законом №1058, в редакції Закону №2148, який на той час був чинним і регулював спірні правовідносини. Відтак вважає, що діяв в рамках закону.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_2 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою від 17.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15).
Заява від 17.01.2025 року та додані до неї документи розглядались за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24.01.2025 року № 046350018429 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного віку та відсутності пільгового стажу. Вказано, що позивачка має вік для призначення пенсії повні 56 роки, має необхідний страховий стаж 40 років 11 місяців 24 дні, пільговий стаж роботи за Списком № 2 відсутній..
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року відповідно до довідки від 13.01.2025 року № 5, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», оскільки зазначені в довідці посади не відповідають позиціям Списків робіт, професій та посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах;
- з 28.09.1992 року по 18.01.1998 року відповідно до довідки від 15.01.2025 року № 33, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ВСП «Шахтоуправління Тернівське», оскільки зазначений період не відповідає періоду роботи зазначеному у трудовій книжці від 26.05.1986 року.
Позивачка оскаржує рішення головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.01.2025 року № 046350018429 та просить суд зарахувати до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року та з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено позивачу в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2 з підстав недосягнення нею пенсійного віку.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.01.2025 року № 046350018429 про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року та з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення від 24.01.2025 року № 046350018429 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області період роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року не зарахований до пільгового стажу за Списком № 2, оскільки зазначені в довідці від 13.01.2025 року № 5, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посади не відповідають позиціям Списків робіт, професій та посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
З матеріалі справи вбачається, що позивачка в період з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року працювала повний робочий день в Філії «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується записами трудової книжки позивачки № НОМЕР_1 .
Так, Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Оскільки дані трудової книжки позивачки, яка надавалась до органу Пенсійного фонду України, підтверджують її роботу з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року зі шкідливими умовами праці, суд дійшов висновку, що позивачка має право на зарахування цього стажу роботи до пільгового стажу за Списком №2.
Що стосуються періоду з 28.09.1992 року по 18.01.1998 року, то згідно з рішенням від 24.01.2025 року № 046350018429, він не зарахований до пільгового, оскільки період відповідно до довідки від 15.01.2025 року № 33, виданої ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ВСП «Шахтоуправління Тернівське», не відповідає періоду роботи зазначеному у трудовій книжці від 26.05.1986 року.
З цього приводу суд зазначає, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 р. №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив відповідний Порядок (Порядок №637).
Згідно пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, відомості про наявність у позивачки стажу роботи за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Згідно записів № 12-15 трудової книжки позивачки № НОМЕР_1 вона з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року працювала на шахті «Самарська» Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля на посадах «учень стовбурного на поверхні» та «бухгалтер робочого відділу».
Актом від 12.02.2025 року № 0400-011005-1/3397 щодо перевірки довідки про підтвердження наявності стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 15.01.2025 року № 33 для призначення пенсії встановлено, що у вищевказаній довідці помилково зазначену дату призначення на посаду 28.09.1992 року, відповідно до наказу від 28.12.1992 року №822-к: 29.12.1992 року. Вказаний висновок відповідає записам трудової книжки позивачки № НОМЕР_1 .
Таким чином, суд констатує, що період роботи позивачки з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року відповідає записам у трудовій книжці та має зараховуватись до пільгового стажу за Списком № 2.
Суд, зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не відмовляло у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , а лише прийняв заяву позивачки від 17.01.2025 року, не приймаючи за нею будь-яких рішень.
Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до приписів Порядку № 22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачці пенсії, а відтак вимоги в цій частині до нього не підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок викладено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 340/9245/21, від 08 березня 2023 у справі № 160/11878/22, від 05 квітня 2023 року у справі 160/11235/22, від 05 квітня 2023 року у справі 340/3832/22.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 04.05.2025 року.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн, належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оскільки основна вимога позивачка задоволена.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. у щорічній відпустці, судове рішення по справі ухвалене у перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) від 24.01.2025 року № 046350018429 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.04.1988 року по 28.03.1990 року та з 19.10.1992 року по 18.01.1998 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 17.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев