04 серпня 2025 рокуСправа №160/17623/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивачка просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 №12687/03-16, яким відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до статті 36 Закону №1058.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про переведення (призначення) пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду у рішенні суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести пенсію ОСОБА_1 за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 14.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно відмовило у переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не підтверджено факт перебування на утриманні померлого годувальника у зв'язку з різними місцями реєстрації. Позивачка не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та зазначає, що ч.1 ст.36 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за якою пенсія у зв'язку з втратою годувальника пенсіонера призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні. Всі необхідні документи для підтвердження наявності зазначених обставин були надані пенсійному органу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
08 липня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну у кому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви. Вказує, що своїм рішенням від 22.05.2025 року № 12687/03-16 було відмовлено позивачці у перерахунку пенсії до матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів не підтверджено факт перебування на утримані на день смерті годувальника.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19.12.2009 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2
ОСОБА_2 чоловік позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 01.05.2025 року Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі, Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до Акту від 08.05.2025 року про фактичне місце проживання мешканців, складеного ЖБК «Жовтень-13», ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_1 фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 по 01.05.2025 року , тобто по день смерті (а.с. 15).
Актом від 12.05.2025 року мешканців будинку АДРЕСА_2 , складеного ТОВ «УЮТ-2011» зазначено, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації за адресою АДРЕСА_3 з 2002 року по день смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживав (а.с. 14).
Довідкою від 30.05.2025 ЖБК «Жовтень-13» виданій ОСОБА_1 підтверджено, що чоловік позивачки, ОСОБА_2 , з 02.04.2002 по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 з позивачкою, вів спільне господарство. ОСОБА_2 був фактичним платником комунальних послуг по ЖБК «Жовтень-13» за вказаною адресою.
У лікарському свідоцтві про смерть від 01.05.2025 року, зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала за адресою: АДРЕСА_1 .
04.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, який рішенням № 12687/03-16 від 22.05.2025 року відмовив у призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_3 згідно зі ст. 36 Закону №1058 через не підтвердження факту перебування на утриманні померлого годувальника.
Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, позивачка звернулась за захистом свої порушених прав і інтересів з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
За приписами частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-IV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, з огляду на системний аналіз наведених норм, юридичне значення для призначення пенсії у разі втрати годувальника має встановлення факту перебування особи на утриманні.
При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Пунктом 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV також передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також, надаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;
7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
8) відомості про місце проживання;
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).
Згідно з п. 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Матеріали справи свідчать, що згідно з паспортними даними позивачки, вона зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . В свою чергу, адреса реєстрації померлого годувальника (дружини позивача) на день смерті АДРЕСА_3 .
Водночас, на підтвердження факту проживання разом з годувальником за однією адресою, а отже й перебування на його утриманні, позивачка надала до територіального органу ПФУ Акт від 08.05.2025 року про фактичне місце проживання мешканців, де вказано, що ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_1 фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 по 01.05.2025 року, тобто по день смерті. З переліку доданих до заяви документів не вбачається подання до пенсійного органу акту від 12.05.2025 року та Довідки від 30.05.2025 року, які були надані позивачкою до суду разом з позовною заявою.
Однак, суд зауважує, що поданий разом із заявою документ відноситься до визначених у п. 2.11 Порядку №22-1 інших документів, що підтверджують факт проживання разом з годувальником за однією адресою.
Крім того, чинне законодавство в даному випадку не обмежує особу підтвердити факт перебування на утриманні якимось певним документом, надаючи їй право самостійно обирати яким саме документом підтвердити цей факт.
Отже, наданими позивачем документами підтверджено факт її перебування на утриманні померлого чоловіка. Будь-яких інших зауважень до поданих документів у пенсійного органу не виникло.
Враховуючи вказане, оскільки позивачка є дружиною померлого годувальника, перебувала на його утриманні та отримує пенсію за віком, відтак має право на переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Зазначене дає підстави констатувати, що право позивачки на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника порушено, а рішення відповідача від 22.05.2025 року № 12687/03-16 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
У постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 , від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21, Верховний Суд сформулював такий висновок, за яким у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Судом встановлено, що відмова відповідача у перерахунку позивачці пенсії у зв'язку з втратою годувальника була безпідставною.
Відповідачем, як органом, що призначає пенсії, не було здійснено повний, всебічний, об'єктивний та неупереджений розгляд заяви та поданих до неї документів позивачки.
Тобто, позивачкою, як суб'єктом звернення, було дотримано всіх визначених законом умов для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 14.05.2025 року, з моменту звернення.
Вказане узгоджується також з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 480/4288/21.
Враховуючи належний спосіб захисту права позивачки у вигляді зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, вимога позивача про повторний розгляд заяви про перерахунок пенсії не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
З огляду на те, що відповідачем в ході розгляду справи не було доведено правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Водночас, суд з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 14.05.2025р.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього слідує, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню у визначений судом спосіб.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні з позовною заявою до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією № 1329-5419-3187-8769 від 16.06.2025 року.
З урахуванням наведеного, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 968,96 грн.
Відповідно до ч.5ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. у щорічній відпустці, судове рішення по справі ухвалене у перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 №12687/03-16, яким відмовлено в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 14.05.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев