м. Вінниця
04 серпня 2025 р. Справа № 120/2909/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду рішення щодо відмови у поновленні виплати пенсії за її місцем проживання. Зокрема, позивачка зауважує, що окупація Криму не є підставою позбавлення її права на соціальне забезпечення як громадянина України.
Від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якому представник заперечує проти задоволення позову. Зокрема, зауважує, що підстави для призначення пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
До суду від представника головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову. Серед іншого, акцентує увагу на тому, що цей територіальний орган не є суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивачка є внутрішньо переміщеною особою з АР Крим, що підтверджується довідкою про взяття на облік від 24.01.2025 року № 3010-7002191844.
Позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про переведення її на пенсійний облік до цього територіального управління.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області.
За результатами розгляду цієї заяви головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 263040016955 від 14.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку із відсутністю інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
За змістом ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивачка є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Доказів зміни громадянства матеріали справи не містять.
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №243/5451/17.
Частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Так, ч.1 ст.1 Закону №1706-VII зазначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Так, позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання у м. Києві.
Відповідно до доводів позивачки їй була призначена пенсія за віком у АР Крим. Вказане не заперечується відповідачами.
Зі змісту матеріалів справи судом встановлено, що з метою поставновлення на пенсійний облік та фактичного поновлення виплати пенсії за місцем проживання, позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із відповідною заявою, проте головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю інформації щодо виплати пенсій іншою державою.
Суд наголошує, що відповідно до п. 14-4 Розділу XV Закону №1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Таким чином, право пенсіонера на отримання пенсії не залежить від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі №580/3576/22 взяв до уваги, що в Україні введено воєнний стан. Акціонерне товариство "Укрпошта" з 24 лютого 2022 року припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати в підтвердження інші відомості.
Окрім того, суд вважає за доречне зауважити, що у випадку, якщо у матеріалах заяви відсутні інші відомості або особою не написано підтвердної заяви, що унеможливлюють призначння/поновлення пенсії орган Пенсійного фонду у силу положень п. 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Тобто, орган Пенсійного фонду зобов'язаний надати особі певний проміжок часу для надання відповідних документів/матеріалів.
15.04.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1207-VII сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 7 Закону №1207-VII для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Таким чином, призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмова у поновленні пенсії з наведених відповідачем підстав порушує право на соціальний захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, у зв'язку з чим є протиправною.
Окрім того, суд зауважує, що вказана заява розглянута органом Пенсійного фонду України у Вінницькій області як заява про призначення пенсії, без урахування того, що пенсія позивачці призначена ще у період, коли Крим був підконтрольний Україні, тобто без аналізу відомостей електронної пенсійної справи.
Вказане, у свою чергу, свідчить про надмірний формалізм при розгляді заяви позивачки.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснювати виплату пенсії за місцем реєстрації, суд зауважує таке.
Суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є територіальні органи Пенсійного фонду України, до компетенції яких і входить розгляд документів, у тому числі і нових.
У свою чергу, як уже було зазначено судом, заяву позивачки відповідачем розглянуто як заяву про призначення пенсії.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Єрузалем проти Австрії", в яких суд зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
З урахуванням вищевикладеного, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивачки, з урахуванням вищенаведених правових висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на встановлену протиправність рішення, прийнятого головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок цього територіального органу.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368), головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 263040016955 від 14.01.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025 року про поновлення виплати пенсії.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович