Справа № 553/4695/24 Номер провадження 11-кп/814/1306/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
30 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 грудня 2024 року за №12024170460000690, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 26 лютого 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтава, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого
28 червня 2024 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень,
визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.309 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передачені ст.76 КК України.
У порядку ч.3 ст.72 КК України вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 грудня 2024 року приблизно о 22 годині біля залізничної станції «Полтава-Південна», що за адресою: пл. Слави, 1 м. Полтава, будучи особою, яка протягом цього року засуджувалась за ч.1 ст.309 КК України, діючи умисно, знайшов і помістив до правої кишені штанів зіп-пакет, всередині з особливо небезпечною психотропною речовиною - «PVP», масою 0, 564 г, тим самим незаконно придбав і зберігав при собі цю заборонену речовину, без мети збуту для власного вживання до моменту її виявлення в нього поліцією 11 грудня 2024 року приблизно о 13 годині 30 хвилин по вул. Князя Ігоря-Святославовича за географічними координатами місцевості: 49.5656264, 34.60222474.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 26 лютого 2025 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.ст.75, 76 КК України та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України за сукупністю нового вироку апеляційного суду та вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року повністю приєднати невідбуту частину покарання, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 1 року позбавлення волі та штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, відповідно до ч.3 ст.72 КК України покарання у вигляді штрафу виконувати самостійно, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд безпідставно не призначив покарання за сукупністю вироків обвинуваченому, який вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.309 КК України, під час невідбутого покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року, та, оскільки за попереднім вироком ОСОБА_7 було призначено штраф, до якого не застосовуються приписи ст.75 КК України та який слід виконувати реально, то під час ухвалення нового вироку із застосуванням положень ст.71 КК України суд першої інстанції не мав звільняти обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.
У судовому засіданні апеляційної інстанції:
прокурор ОСОБА_6 частково підтримала апеляційну скаргу та, посилаючись на те, що покарання у вигляді штрафу за попереднім вироком було виконано, просила оскаржуваний вирок змінити та виключити з нього посилання на самостійне виконання попереднього вироку;
обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував проти доводів, наведених прокурором у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, позиції учасників судового провадження, дослідила й перевірила матеріали справи, обговорила доводи апелянта та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Аналізуючи доводи сторони обвинувачення, колегія суддів виходить із наступного.
За змістом ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.408 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції апеляційний суд змінює вирок у разі, якщо це не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з правовим висновком, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа №243/7758/20, провадження №51-113кмо21), для застосування закріплених у ч.1 ст.71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
- перша умова стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим «після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга умова полягає в наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних вище умов виключає можливість застосування положень ч.1 ст.71 КК Укаїни під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Якщо на момент вчинення особою нового кримінального правопорушення невідбутою частиною покарання за попереднім вироком було основне покарання у виді штрафу (ст.53 КК України), яке на час ухвалення нового вироку вже відбуте, порядок та правила призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, визначені положеннями ч.1 ст.71, ч.3 ст.72 КК України, не застосовуються.
При цьому, в зазначеній вище постанові об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду при аналізі обставин кримінального провадження, що перебувало на її розгляді, констатувала, що у випадку, коли за вироком суду першої інстанції на підставі ч.1 ст.71, ч.3 ст.72 КК України обвинуваченому було призначено до самостійного виконання штраф як невідбуту ним частину покарання за попереднім вироком, то та обставина, що на момент апеляційного розгляду обвинувачений сплатив цей штраф, не вказує на наявність підстав для зміни порядку призначення йому покарання за сукупністю вироків.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 28 червня 2024 року Полтавським районним судом Полтавської області ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень (а.п.42-43).
Станом на момент вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України (в період часу з 10 до 11 грудня 2024 року), в кримінальному провадженні, що є предметом апеляційного розгляду, та ухвалення місцевим судом оскаржуваного вироку (26 лютого 2025 року) штраф сплачений не був.
Разом з тим, як установлено під час провадження в суді апеляційної інстанції, 22 липня 2025 року ОСОБА_7 знято з обліку Шевченківського районного відділу Філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області у зв'язку зі сплатою ним штрафу в розмірі 17 000 гривень, призначеного йому за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року, що підтверджується даними повідомлення цього органу пробації №4536/25/29-25 від 22 липня 2025 року.
Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу за попереднім вироком є виконаним.
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що хоча на час ухвалення оскарженого вироку судом першої інстанції було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність у зв'язку з тим, що обвинувачений не виконав покарання у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень, призначеного за попереднім вироком, а тому місцевий суд мав застосувати приписи ст.71 КК України та вказати на самостійне виконання попереднього вироку, проте це порушення втратило свою актуальність, оскільки наразі жодне невідбуте ОСОБА_7 покарання, що підлягало би приєднанню до покарання, призначеного за ч.2 ст.309 КК України, за сукупністю вироків, відсутнє і та обставина, що обвинувачений у повному обсязі сплатив призначений йому штраф свідчить про відсутність підстав для обрання йому заходу примусу із застосуванням ст.71 КК України.
Натомість, у цьому випадку скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового вироку з призначенням ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю вироків з приєднанням до покарання за новим вироком штрафу, призначеного обвинуваченому за попереднім вироком, призведе до повторного призначення штрафу, який вже був сплачений під час апеляційного розгляду.
Іншими словами, сплатою в повному розмірі штрафу, призначеного за попереднім вироком, до ухвалення нового вироку вже повністю вичерпується виконання цього кримінального покарання як відповідна стадія реалізації кримінальної відповідальності. А тому повторне його призначення за правилами ст.71 КК України суперечитиме не лише загальним засадам призначення покарання (ст.65 КК України), але й положенням ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.19 КПК України, якими гарантовано право особи не бути покараним двічі за одне і те саме правопорушення.
Разом з тим, твердження прокурора в судовому засіданні апеляційної інстанції про необхідність зміни оскаржуваного вироку є обгрунтованими.
Оскільки призначене ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу за попереднім вироком виконано в повному обсязі, то відсутні підстави для рішення про самостійне виконання цього вироку.
За таких обставин, оскаржуваний вирок належить змінити, виключивши з нього рішення про самостійне виконання вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 .
При цьому, колегія суддів зауважує, що безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання прокурором в апеляційній скарзі обгрунтовувалось виключно тим, що воно було наслідком незастосування приписів ст.71 КК України. Але підстав для призначення апеляційним судом ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків (із застосуванням ст.71 КК України) не встановлено. Інших доводів щодо неправильного застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, які би підлягали перевірці в апеляційному порядку, апеляційна скарга не містить.
Отже, зважаючи на викладені вище обставини необхідності виключення із оскаржуваного вироку рішення про самостійне виконання попереднього вироку, апеляційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 26 лютого 2025 року в частині призначення ОСОБА_7 покарання змінити:
виключити із оскаржуваного вироку рішення про самостійне виконання вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 .
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4