Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/827/25
Провадження № 2/499/583/25
Іменем України
"04" серпня 2025 р. селище Іванівка
Суддя Іванівського районного суду Одеської області Тимчук Р.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дружини та дитини,-
Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дружини та дитини.
Зазначена справа відповідно до автоматизованого розподілу судових справ від 31.07.2025 року передана в провадження судді Тимчука Р.М.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві повинні бути зазначені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують ці обставини.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Позивачем не зазначено доказів щодо таких обставин: щодо проживання дитини ОСОБА_4 , 2025 року народження разом з позивачкою, за адресою АДРЕСА_1 та перебування на утримані матері.
Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу (частина 1 статті 177 ЦПК).
Частиною сьомою статті 43 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Дана позовна заява подана до суду в електронній формі, та містить відмітку, що документ сформовано в системі Електронний суд. Однак, сторона позивача не додала докази надсилання у паперовій формі листом з описом вкладення учасникам справи копій поданих до суду документів.
Отже стороною позивача не дотримано вимоги частина 1 статті 177 ЦПК України.
При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви усі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Як вбачається стороною позивача не надано доказів, що підтверджують обставину на яку посилається позивачка, щодо спільного проживання з дитиною.
У зв'язку із наведеним вище, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у даній справі.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява не може вважатися такою, що відповідає вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства, які ставляться до її форми та змісту.
Поряд з цим, ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, з наведених норм вбачається, що позивач, звертаючись до суду з відповідною позовною заявою, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, зобов'язана оформити таку у відповідності до вимог цивільного-процесуального кодексу, що сприятиме її своєчасному розгляду і вирішенню.
При цьому враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 (провадження № 11-490сап19), згідно з яким відкриття провадження у справі за заявою, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, є свідченням надання заявнику привілеїв, не передбачених законом.
У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст.175, 185 ЦПК України, суддя
Постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дружини та дитини - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити вищевказані недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня отримання ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги ухвали суду будуть виконані, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання, а інакше заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяР. М. Тимчук