Справа №760/7243/23 2/760/1772/25
21 березня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Воловічено Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,
У березні 2023 року Керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389).
Свої вимоги обґрунтовує тим, що Київською міською радою прийнято рішення від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», відповідно до якого передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (пункт 817 додатку № 1).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316.
Водночас, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, у справі № 760/16847/13-ц визнано незаконним і скасовано пункт 817 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18 грудня 2008 року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, а також, визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316 на право власності на зазначену земельну ділянку. У касаційному порядку вказані судові рішення не переглядались.
Отже, незаконність відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , а також недійсність правовстановлюючого документу на право власності на землю встановлено рішенням суду, тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 29 листопада 2022 року, після скасування пункту 817 додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року, Київська міська рада інших рішень про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091 фізичним або юридичним особам (в тому числі ОСОБА_2 ) не приймала.
Разом з тим, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Адамської О. М. від 06 березня 2018 року № 40026108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389) на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2018 року № 282., відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
Згідно реєстраційної справи та пункту 2 договору, документом, що надано для підтвердження права власності продавця на земельну ділянку, є державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року ЯЖ № 906316.
Отже, правочин вчинено на підставі правовстановлюючого документу, який визнано недійсним у судовому порядку, що свідчить про відсутність у ОСОБА_2 , на момент укладення договору купівлі-продажу, права на відчуження земельної ділянки за таким договором.
Таким чином, на 06 березня 2018 року (дата укладення договору купівлі-продажу) земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, в силу положень чинного законодавста, перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва та не могла бути відчужена ОСОБА_2 ( про що він достовірно знав як учасник судового провадження у справі 760/16847/13-ц).
Крім того,спірну земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальних справах № 1601, № 1663 та накладено на неї арешт постановами Головного слідчого управління Служби безпеки України від 23 липня 2010 року № 37499, від 03 вересня 2010 року № 16010-6 та від 15 листопада 2012 року № 54854.
Станом на 06 березня 2018 року (дата укладання договору купівлі-продажу) заходи забезпечення кримінального провадження не скасовано.
З огляду на вищевикладене, вказані обставини свідчать про незаконне вибуття з володіння територіальної громади міста Києва, поза її волею, земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:541:0091.
У свою чергу, ОСОБА_2 створюючи видимість законної поведінки, достовірно знаючи, що у законодавчо встановленому порядку право власності на спірну земельну ділянку не набув, оскільки незаконність відведення земельної ділянки встановлена у судовому порядку, а правовстановлюючий документ на землю визнано недійсним, безпідставно відчужив її шляхом укладення договору купівлі-продажу, не маючи на те законних підстав.
При цьому, ОСОБА_2 продав земельну ділянку ОСОБА_1 , який на момент укладення угоди являвся чоловіком його дочки, тому останній не міг не знати про відсутність правових підстав для відчуження земельної ділянки.
Вищенаведене свідчить про порушення прав територіальної громади міста Києва, однак Київською міською радою та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що є структурним підрозділом Київради, незважаючи на обізнаність про даний факт зі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року, залучення представника в якості представника потерпілого у кримінальному провадженні у грудні 2022 року, листів прокуратури від 10 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року, жодних заходів на захист інтересів держави, у тому числі позовного характеру, не вжито.
Крім того, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року на адресу Київської міської ради та вказаного Департаменту неодноразово скеровувалися запити про надання інформації щодо реєстрації спірної земельної ділянки.
У відповідь на листи окружної прокуратури від 10 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року отримано лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 лютого 2023 року, в якому останній обмежився лише тим, що повідомив прокуратуру про відсутність інформації про вжиття заходів цивільно-правового характеру з порушених питань, водночас не заперечує проти звернення прокуратури до суду за захистом порушених інтересів та сприятиме у наданні наявної і необхідної інформації.
Вказане свідчить про самоусунення органу місцевого самоврядування столиці від дієвого захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва та невиконання Київською міською радою, як уповноваженим органом, покладених на неї функцій по захисту інтересів держави.
Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених прав та інтересів.
Проте, Київська міська рада з позовом про витребування земельної ділянки не звернулась, що свідчить про не здійснення органом своїх повноважень по захисту державних інтересів.
З огляду на вищевикладене, враховуючи порушення інтересів держави та бездіяльність органу, який наділений повноваженнями по захисту державних інтересів, даний позов подається до суду прокурором.
Щодо позовної давності, то позивач зазначає, що ні Київська міська рада, ні Солом'янська окружна прокуратура міста Києва не були учасниками правовідносин щодо укладення правочину та реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим, останні не могли самостійно дізнатися про укладення відповідного договору купівлі-продажу та вчинення незаконних реєстраційних дій саме 06 березня 2018 року.
Київській міській раді стало відомо про порушення її прав зі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року, про що повідомлено представником Київради під час допиту в якості представника потерпілого від 23 грудня 2022 року та в інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20 березня 2023 року.
Солом'янській окружній прокуратурі міста Києва стало відомо про порушення інтересів територіальної громади на спірну земельну ділянку під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року.
Також, враховуючи наявність чинного арешту на спірну земельну ділянку, у Київської міської ради не могло виникнути сумніву/побоювання щодо вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності.
Таким чином, строк позовної давності на час звернення з позовом до суду не закінчився, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Крім того, строк позовної давності є продовженим, в силу імперативних норм законодавства, на строк дії карантину та військового стану в Україні.
Беручи до уваги вищезазначене, позивач звернувся до суду з цим позовом для захисту та відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2023 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2023 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
04 вересня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення Київської міської ради, в яких представник зазначає, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.
Прокуратурою встановлено, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Адамської О. М. від 06 березня 2018 року № 40026108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору ркупівлі-продажу від 06 березня 2018 № 282, відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, підтвердивши своє право власності на неї державним актом на право власності на земельну ділянку від 04 листопала 2009 року ЯЖ № 906316, що був визнаний недійсним у судовому порядку.
Беручи до уваги, що після визнання державного акту на право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 недійсним, у законний спосіб земельна ділянка останньому не передавалась, він не мав права відчужувати її шляхом укладення договору купівлі-продажу. Такий правочин є нікчемним, оскільки спрямований на незаконне заволодіння комунальною земельною ділянкою.
Спірна земельна ділянка відчужена особою, яка не мала права її відчужувати та на підставі договору купівлі-продажу, учасником та стороною яких дійсний власник не був, отже, відчужуване спірне майно слід вважати таким, що вибуло з володіння дійсного власника, а саме територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, поза його волею.
Отже, враховуючи те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:091 вибула з володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза волею останньої, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є витребування земельної ділянки від останнього набувача - ОСОБА_1 , тому просив позов задовольнити.
13 вересня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому представник заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки. Зазначає, що згідно з інформацією, що відображена у позовній заяві, та згідно з інформацією, що надана ОСОБА_2 на адвокатський запит, продавцем спірної земельної ділянки, Київською міською радою прийнято рішення від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для введення садівництва у мікрорайоні Жуляни,у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва». Згідно з рішенням ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку загальною площею 0,1000 га у АДРЕСА_1 .
04 листопада 2009 року Київською міською радою на підставі рішення від 18 грудня 2008 року № 922/922 ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га у АДРЕСА_1 .
Акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-04435.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 березня 2018 року за № НВ-0001328042018 право власності станом на 05 березня 2018 року було зареєстровано за продавцем - ОСОБА_2 .
Так, 06 березня 2018 року між відповідачем та ОСОБА_2 (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки.
На дату укладення договору купівлі-продажу спірна земельна ділянка належала ОСОБА_2 та жодних відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки зареєстровано не було.
Також, нотаріусом встановлено та відображено у договорі, що у державному реєстрі обтяжень нерухомого майна про податкові застави, інформація про перебування майна продавця під податковою заставою відсутня, під забороною (арештом) земельна ділянка, що відчужується, не перебуває.
Отже, до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 березня 2018 року нотаріус Адамська О. М. перевірила законність укладення договору і не встановила жодних обмежень, заборон, арештів тощо для продажу спірної земельної ділянки.
На момент розгляду даної справи договір купівлі-продажу від 06 березня 2018 року не визнаний недійсним, не скасований та жодним рішенням суду не встановлено, що відповідач набув право власності на вказану земельну ділянку незаконно.
Таким чином, у 2008 році земельна ділянка вибула із власності позивача на підставі вищевказаного рішення від 18 грудня 2008 року про передачу громадянам земельних ділянок, тобто з його волі, відповідач набув право власності на законній підставі - відплатному договору купівлі-продажу від 06 березня 2018 року, при цьому, під час і після укладення договору купівлі-продажу від 06 березня 2018 року ОСОБА_2 не повідомляв відповідача про судові рішення, на які посилається прокурор у позовній заяві, тому останній є добросовісним набувачем, а підстави для витребування земельної ділянки відсутні.
Враховуючи вищевикладене, просив відмовити у задоволенні позову.
Крім того, 13 вересня 2023 року представник позивача надіслав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності при вирішенні цього спору, в якій зазначив, що у 2010 році Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів подав позов до Окружного адміністративного суду м. Києва до Київської міської ради, треті особи: Члени Громадської організації «Громадське об'єднання забудовників мікрорайону «Жуляни», про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року. № 922/922.
За результатами розгляду вказаної справи Окружним адміністративним судом м. Києва 23 грудня 2010 року було винесено постанову про відмову у задоволенні позову, яку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року залишено без змін.
Таким чином, органами прокуратури ще у 2010-2013 роках вживалися заходи щодо оскарження рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, що свідчить про те, що у 2010 році в органів прокуратури були сумніви у законності рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922.
Разом з тим, згідно тверджень прокурора, Солом'янська окружна прокуратура м. Києва дізналася про порушення інтересів територіальної громади під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року.
Водночас, Київська міська рада дізналася раніше про порушення інтересів територіальної громади, аніж Солом'янська окружна прокуратура, оскільки знала про вибуття спірної земельної ділянки з свого володіння фактично з 18 грудня 2008 року, з дня винесення рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни, у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» № 922/922.
Крім того, у 2013 році ОСОБА_3 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (справа №760/16847/13-ц), з вимогами, зокрема про: визнання частково протиправним та скасування рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни, у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» від 18 грудня 2008 року №922/922 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.10 га (адреса: АДРЕСА_1 ); визнання недійним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданого на ім'я ОСОБА_2 ; зобов'язання Київської міської ради подати до Державної реєстраційної служби документи для скасування у встановленому порядку державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 760/16847/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, визнано частково протиправним та скасовано рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни, у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» від 18 грудня 2008 року № 922/922 в частині надання для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.10 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:091 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серійний номер ЯЖ 3 906316 виданий 04 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0.10 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:091 за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року набрало законної сили 18 лютого 2014 року.
Київська міська рада була відповідачем у справі №760/16847/13-ц, що свідчить про те, що остання була обізнана про визнання частково протиправним та скасування рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни, у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва» від 18 грудня 2008 року № 922/922, а також про визнання недійсним Державного акта про право власності на земельну ділянку серійний номер ЯЖ 3 906316, виданого 04 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0.10 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:091 за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, з 18 лютого 2014 року Київська міська рада беззаперечно знала про перебування належної їй земельної ділянки у володінні, користуванні іншої особи, але жодних дій щодо витребування земельної ділянки не вживала.
Крім того, ОСОБА_2 на адвокатський запит надав лист від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 27 травня 2014 року № 057029-08/Р-767-2031, в якому останньому повідомлено на його повторну заяву про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, що земельна ділянка (кадастровий номер 8 000000000:72:541:0091) по АДРЕСА_1 вже передана йому у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року №922/922. Державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року № 06-7-04435.
Отже, Департамент земельних ресурсів, який за дорученням Київської міської ради розглядав звернення ОСОБА_2 , повідомив останнього, що станом на 27 травня 2014 року ОСОБА_2 є власником спірної земельної ділянки та відсутні підстави для повторної передачі земельної ділянки ОСОБА_2 . З 2014 року останній продовжував володіти та користуватися вказаною земельною ділянкою.
Враховуючи вищевикладене, позивач знав про перебування спірної земельної ділянки в користуванні, володінні іншої особи принаймні з 18 лютого 2014 року, з дня набрання законної сили рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 760/16847/13-ц, в якій останній був відповідачем і відповідно під час розгляду якої довідався про порушення свого права. Однак з 2014 року позивач не реалізував своє право на захист, не звертався до суду та не вживав жодних заходів (не вчиняв жодних дій) задля захисту свого права.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах позивача лише 31 березня 2023 року, що свідчить про пропущення строку позовної давності, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.
30 листопада 2023 року позивачем подано заперечення на заяву представника відповідача про застосування позовної давності, в яких представник зазначив, що доводи представника відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 760/16847/13-ц, яким скасовані рішення та правовстановлюючий документ, на підставі яких земля вибула з комунальної власності, поновлено порушене право територіальної громади, у зв'язку з чим, дата набрання вказаним рішенням законної сили не може вважатись початком відліку позовної давності.
Крім того, враховуючи наявність арешту на спірну земельну ділянку, накладеного у межах кримінального провадження, у Київської міської ради не могло виникнути сумніву/побоювання щодо її вибуття з комунальної власності.
Київській міський раді стало відомо про порушення її прав зі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року, про що повідомлено представником Київради під час допиту в якості представника потерпілого від 23 грудня 2022 року та відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( КМДА) від 20 лютого 2023 року.
У матеріалах справи відсутні докази того, що Київська міська рада як розпорядник майна територіальної громади столиці, довідалась про порушення своїх прав про вибуття земельної ділянки на підставі угоди від 06 березня 2018 року раніше.
Органам прокуратури про вибуття з комунальної власності спірної квартири стало відомо під час здійснення нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року.
При цьому, про обставини вибуття, його незаконність та недобросовісність набувача стало відомо лише після отримання сукупності матеріалів, зокрема, копії матеріалів справи № 02-02 до договору купівлі-продажу ( супровідний лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Адамської О.М. від 11 січня 2023 року, інформації Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаській області від 14 лютого 2023 року, допитів ОСОБА_1 (протокол допиту від 14 лютого 2023 року) та ОСОБА_2 (протоколи допиту від 23 лютого 2023 року, 28 лютого 2023 року).
Так, під час допиту ОСОБА_2 повідомив, що рішенням суду у 2013 році було скасовано рішення Київради, яким надано йому земельну ділянку, а державний акт визнано недійсним. У 2018 році вирішив подарувати дану земельну ділянку своїй дочці і звернувся з даного приводу до приватного нотаріуса. Надалі підписав договір з зятем ОСОБА_1 , хоча ні зять, ні дочка будь-яких коштів не сплачували, був обраний договір купівлі-продажу, щоб земля була спільним майном подружжя. Також, надав копії документів, серед яких наявна інформація про наявність та чинність арешту щодо спірної земельної ділянки, які датовані 2015-2016 роками, що підтвердили обізнаність останнього про обтяження.
ОСОБА_1 під час допиту повідомив, що тесть запропонував подарувати земельну ділянку, на що він з дружиною погодились. Будь-яких дій, крім підписання договору не вчиняв, державні податки, пов'язані з укладення угоди не сплачував, будь-які грошові кошти ні він, ні дружина за угодою не передавали, земельною ділянкою не користується та її бачив лише раз.
Таким чином, лише після отримання вказаних відомостей установлено обставини вибуття майна та його незаконність, здобуто докази недобросовісності відповідача.
Отже, вихідною точкою для початку перебігу позовної давності на звернення до суду з даним позовом є лютий 2023 року, коли достатніми доказами було підтверджено незаконність відчуження земельної ділянки та порушення прав позивача.
При цьому, окружною прокуратурою надано Київраді можливість самостійно вжити заходи реагування в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Лише після встановлення факту бездіяльності Київради, окружною прокуратурою 30 березня 2023 року подано позов.
Відповідач не надав доказів того, що прокурору було відомо чи могло бути відомо про усі обставини незаконного відчуження спільного нерухомого майна раніше.
Крім того, самі по собі обставини реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем не свідчать про незаконність його відчуження. Для встановлення факту відчуження нерухомого майна з комунальної власності поза волею дійсного власника, без законних підстав, необхідно було отримати підтверджуючі докази.
Таким чином, перебіг позовної давності повинен починатися не з 18 лютого 2014 року, а з часу встановлення належної документальної фіксації порушення майнових прав територіальної громади, зокрема, закріплення цього факту у протоколах допитів сторін угоди та представника потерпілого, і в інших документах, які містяться в матеріалах даної справи.
Окрім того, вищевказані обставини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що перешкоджали прокурору та Київраді звернутись з позовом до суду до 30 березня 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, строк звернення до суду позивачем не пропущений.
01 грудня 2023 року позивачем подано до суду письмові пояснення, в яких представник вказує, що відповідачем не доведена добросовісність набуття спірної земельної ділянки, з огляду на обставини викладені у позовній заяві, а також не спростовано їх у відзиві.
20 грудня 2023 року до суду надійшли письмові заперечення представника відповідача на заперечення позивача на заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в яких він підтримав обставини, викладені у заяві про застосування позовної давності та зазначив, що прокурором не наведено обставин, які були об'єктивними, непереборними і унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, та відповідно не доведено їх існування. Просив застосувати строк позовної давності при вирішенні даного спору.
05 лютого 2024 року до суду надійшли письмові пояснення Київської міської ради, в яких представник зазначила обставини анлогічні тим, що зазначені у запереченнях прокуратури на заяву відповідача про застосування строку позовної давності та підтримала позицію органу прокуратури, просила відмовити у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та позов задовольнити.
15 лютого 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач - представник Солом'янької окружної прокуратури міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Київської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підставих, викладених у позовній заяві та заявах поданих по суті спору, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладені у відзиві та заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник Київської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак у поданих до суду письмових поясненнях просив розглядати справу у відсутність представника.
Вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
За загальним правилом статей15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд установив, що 18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», відповідно до якого передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (пункт 817 додатку № 1 до рішення).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-04435.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, у справі № 760/16847/13-ц визнано частково протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янскьому та Голосіївському районах міста Києва» в частині надання для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:72:541:0091 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906316, виданий 04 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:72:541:0091, за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом касаційної інстанції вказані рішення не переглядались.
06 березня 2018 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091 за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською О. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 282.
Згідно з пунктом 1 договору на умовах, передбачених цим договором продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Документом, що підтверджує право власності продавця на земельну ділянку є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906316, виданий 04 листопада 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06?7?04435 (пункт 2 договору).
З урахуванням викладеного, позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилається на те, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею, ОСОБА_2 розпорядився нерухомим майном без наявної правової підстави, а ОСОБА_1 , будучи родичем ОСОБА_2 , придбавши земельну ділянку не здійснив достатніх дій для перевірки у продавця наявності права на його відчуження та не довів його необізнаності щодо реальної відсутності у продавця такого права, що свідчить про недобросовісність останнього як набувача.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 ЦК України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 80 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Частинами першою-другою статті 116 ЗК України (у редакції чинній на момет виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як вже встановлено судом, 18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», відповідно до якого передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (пункт 817 додатку № 1 до рішення). На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316.
Водночас, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, у справі № 760/16847/13-ц визнано частково протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 в частині надання ОСОБА_2 вищевказаної земельної ділянки та визнано недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906316, виданий 04 листопада 2009 року.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не підлягає доказуванню той факт, що земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 незаконно.
Згідно з частиною другою, п'ятою статті 83 ЗК України (в редакціх чинній на момент виникненя спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Враховуючи вищенаведені норми, Київська міська рада наділена повноваженнями на розпорядження землями комунальної власності, що розташовані в межах міста Києва, та після скасування рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 є такою, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, тобто доведено право власності Київської міської ради на спірну земельну ділянку.
Разом з тим, незважаючи на скасування рішення Київської міської ради 18 грудня 2008 року № 922/922 та, відповідно, припинення правових підстав права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 06 березня 2018 року відчужив земельну ділянку відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, у зв'язку з чим, цього ж дня право власності було зареєстровано за ОСОБА_1 .
При цьому судом установлено, що ОСОБА_1 є чоловіком дочки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01 вересня 2015 року, нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_5 (дружини ОСОБА_1 ) про згоду на придбання майна від 06 березня 2018 року та записом акта про народження ОСОБА_5 № 3 від 17 січня 1992 року.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Відповідно до статті 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Судом установлено, що спірну земельну ділянку було відчужено ОСОБА_2 після ухвалення рішення про скасування акта, на підставі якого він володів указаною земельною ділянкою, та який зазначений у договорі купівлі-продажу як такий, що посвідчує його право власносні, відповідачу, який є чоловіком його дочки.
При цьому, в матеріалах справ наявний протокол допиту ОСОБА_1 в якості свідка у кримінальному провадженні, з якого вбачається, що останнім було повідомлено про те, що будь-яких коштів за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки він не передавав та з часу її купівлі будь-яких робіт на ній не проводив, нею не користувався. ОСОБА_2 запропонував йому та дружині подарувати їм вказану земельну ділянку, однак чому вони підписали саме договір купівлі-продажу пояснити не зміг.
Окрім того, 30 грудня 2022 року до Солом'янської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь ГУ ДПС у М. Києві на запит, з якої вбачається, що станом на 15 грудня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перебувають на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як платники податку на майно в частині платк за заемлю з фізичних осіб за земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Також зі змісту ухвади слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року (справа № 761/28889/18) вбачається, що постановами Головного слідчого управління Служби безпеки України від 23 липня 2010 року № 37499, від 03 вересня 2010 року № 16010-6 та від 15 листопада 2012 року № 54854 у межах кримінального провадження № 22001210000000031 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у скасуванні якого слідчим суддею було відмовлено.
Таким чином, ОСОБА_2 , будучи обізнаним про наявність рішення суду, яким визанано недійсним акт на право власності, здійснив відчуження земельної ділянки за відплатним договором без наявності правової підстави, а ОСОБА_1 міг знати про відсутність у останнього законного права на відчуження такої земельної ділянки, що свідчить про його недобросовісність як набувача.
Крім того, враховуючи викладене, що спірна земельна ділянка, після скасування рішення про її передачу у власність ОСОБА_2 , вважалася такою, що належить до комунальної власності, її відчуження на підставі недійсного акта про право власності, свідчить про вибуття її з володіння Київської міської ради поза її волею.
Разом з тим, посилання сторони відповідача на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу йому не було відомо про наявність рішення про визнання державного акта про право власності недійсним, що станом станом на 05 березня 2018 року право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 , та перед посвідченням договору приватним нотаріусом було перевірено і засвідчено відсутність обтяжень (арешту), податкових зобов'язань щодо спірної земельної ділянки, оцінюються судом критично, оскільки не підтверджені належними доказами та спростовуються вищевикладеними обставинами і доказами, дослідженими судом.
Також, згідно з постановами слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України від 20 липня 2010 року, 03 вересня 2010 року, 15 листопада 2012 року та постанови слідчого відділу прокутаратури міста Києва від 03 жовтня 2012 року спірну земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальних справах №№ 1601, 1663, 50?6217 та накладено на неї арешт, що підтверджується листом Депратаменту земельних ресурсів від 27 травня 2014 року №057029-08/р-767-2031, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу щодо спірної земельної ділянки існували заходи забезпечення кримінального провадження (арешт), що не були скасовані. Переконливих доказів того, що ані продавцю, ані покупцю про їх наявність не було відомо матеріали спраив не містять.
Крім того, статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).
Враховуючи викладене, наявність у державному реєстрі запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 не спростовує відсутності у нього реальних правових підстав на володіння та розпорядження ним.
У свою чергу, ОСОБА_1 , набуваючи право власності на спірну земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2018 року, укладеного з ОСОБА_2 , який не мав права на його відчуження, не проявив розумну обачність та не врахував при укладенні правочину купівлі-продажу викладених вище обставин, переконливих доказів на підтвердження того, що вони не були йому відомі не надав, та не спростував той факт, що ним в межах кримінального провадження було повідомлено про те, що будь-яких грошових коштів за вказаним договором продавцю він не передавав, що свідчить про відсутність законних підстав для реєстрації права власності за ним на майно, що вибуло з володіння позивача поза його волею.
Згідно з вимогами статей76,77,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, відсутність законних підстав перебування майна у володінні відповідача, відчуження майна ОСОБА_2 без наявності у нього такого права, набуття права володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати таке майно, тому наявні підстави для витребування вищевказаного майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21).
Що стосується заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, необхідно зазначити наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше (постанова Верховного Суду постанова Верховного Суду від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20, провадження № 61-2399св21).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Відповідач зазначає, що Київська міська рада мала процесуальний статус відповідача у цивільній справі № 760/16847/13-ц, в якій рішенням суду було скасовано рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 та визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, що набрало законної сили 18 лютого 2014 року, тому вважає, що саме з цієї дати Київській міській раді стало відомо про порушення його прав та з 2014 року вона не реалізувала своє право на звернення до суду, а прокуртара звернулася до суду лише 31 березня 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Крім того, у 2010-2013 роках органами прокуратри вживалися заходи щодо оскарження рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, що свідчить про те, що у 2010 році у органів прокуртаруи виникли сумніви у законності зазначеного рішенняю
Разом з тим, суд не може погодитися з таким твердженням сторони відповідача, оскільки у вищевказаній справі рішенням суду було скасовано рішення та визнано недійсним правовстановлюючий документ, за якими спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності, тобто поновлено право територіальної громади міста Києва.
Зокрема, враховуючи положення ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані на території населеного пункту належать до комунальної власності, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також вищевказані обставини, у Київської міської ради були наявні всі підстави вважати, що спірна земельна ділянка наразі повернута до комунальної власності територіальної громади та порушені права відновлені.
Водночас, 06 березня 2018 року, як вже встановлено судом, спірну земельну ділянку було відчужено без законних на те підстав та зареєстровано право власності за відповідачем.
Отже, до часу реєстрації спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав 06 березня 2018 року, Київська міська рада не могла довідатися про порушення свого цивільного права, доказів протилежного матеріали справи не містять.
У свою чергу, прокурору позовну давність слід обраховувати з дати реєстрації кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, тобто з 07 листопада 2022 року, а посилання на оскарження органами прокуртаруи рішення Київської міської ради у 2010 році судом відхиляються, оскільки за результатами розгляду, судовими рішеннями не було встановлено порушень цивільного права.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 337/1294/23 (провадження № 61-2154св23), від 05 березня 2025 року у справі № № 243/16/23 (провадження № 61-15408 св 24).
Враховуючи вищевикладене, строк позовної давності мав би сплинути 06 березня 2021 року, а прокурор звернувся до суду з цим позовом 31 березня 2023 року, проте цей строк є продовженим, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.
Так, постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позовна давність за всіма вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженою на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відтак, з цим позовом позивач звернувся до суду 31 березня 2023 року, трирічний строк позовної давності після того як Київська міська рада могла довідатися про порушення свого права, закінчився 06 березня 2021 року, однак беручи до уваги вищевикладені вимоги законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущений трирічний строк позовної давності, оскільки його було продовжено в силу імперативної вказівки закону.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не був пропущений трирічний строк звернення до суду.
Таким чином, заява про застосування наслідків пропуску строків звернення до суду задоволенню не підлягає.
Крім того, суд завуважує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Такі дії є очевидно недобросовісними та зловживанням правами, оскільки направлені на недопущення виконання рішення суду. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України представництво інтересів держави у суді покладається на органи прокуратури.
Частиною третьою 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Київська міська рада як розпорядник майна територіальної громади міста Києва.
Разом з цим, прокуратурою встановлено неналежне виконання Київською міською радою повноважень щодо контролю за використанням комунального майна.
Так, Київською міською радою та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що є структурним підрозділом Київради, незважаючи на обізнаність про факт вибуття земельної ділянки з комунальної власності без наявності на те законних підстав, зі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року, жодних заходів на захист інтересів держави, у тому числі позовного характеру, не вжито.
Крім того, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року на адресу Київської міської ради та вказаного Департаменту неодноразово скеровувалися запити про надання інформації щодо реєстрації спірної земельної ділянки.
У відповідь на листи окружної прокуратури від 10 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року отримано лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 лютого 2023 року, в якому останній обмежився лише тим, що повідомив прокуратуру про відсутність інформації про вжиття заходів цивільно-правового характеру з порушених питань, водночас не заперечує проти звернення прокуратури до суду за захистом порушених інтересів та сприятиме у наданні наявної і необхідної інформації., що свідчить про те, що відповідні органи місцевого самоврядування та державної влади міста Києва не здійснюють у повній мірі свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади на спірний об'єкт нерухомого майна.
Вказане свідчить про самоусунення відповідних органів місцевого самоврядування столиці від дієвого захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
З огляду на викладене, суд вважає законним звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування земельної ділянки.
Крім того, частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частини першої 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 6 442,65 грн.
З огляду на викладене, керуючись Земельним Кодексом України, статтями328, 330, 387, 388 ЦК України, статтями2,4,10,12,13,47, 59, 76-81,89,133,141,258,263,264,265,273,354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 6 442,65 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач: Керівник Солом?янської окружної прокуратури міста Києва, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд. 3-А, який діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_2 .
Суддя Л. М. Ішуніна