04.08.25
22-ц/812/1039/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/9459/24
Номер провадження: 22-ц/812/1039/25 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
04 серпня 2025 року м. Миколаїв Справа №490/9459/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Іваночко Юрієм Антоновичем, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2025 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов'язання,-
установив:
23 жовтня 2024 року ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.
В обґрунтовування своїх позовних вимог зазначало, що 24 січня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №05/01/2006/840-К384, на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 16 325,00 доларів США.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач у разі невиконання позичальником умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке йому належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року стягнуто в солідарному поряду з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11842,65 дол. США, еквівалент 94806,32 грн.
Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», право вимоги за вказаним кредитним договором та всіма іншими похідними договорами перейшло до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами цього договору позивач набув право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором №05/01/2006/840-К384, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2022 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на нього, ТОВ «Брайт Інвестмент», як його правонаступника.
Вказувало, що на сьогодні відповідачі не виконали рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року та не вчинили жодних дій, щодо погашення кредитної заборгованості.
Таким чином, зазначало, що відповідачі судове рішення не виконали, кошти не повернули, та це не припиняє правовідносини між сторонами цього договору, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Внаслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості за кредитним договором 05/01/2006/840-К384 від 24 січня 2006 року, ним понесені витрати у вигляді 3% річних, що відповідно розрахунку становить: 1 712, 16 доларів США за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в доларах США, що становить 1 712,16 доларів США, а також судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2025 року позов ТОВ «Брайт Інвестмент» задоволено.
Стягнуто на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 1 712,16 доларів США - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнуто на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1211 грн 20 коп. судового збору з кожного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що із поданих позивачем доказів та доводів встановлено достатність підстав вважати, що внаслідок невиконання рішення суду від 28 жовтня 2010 року відповідачі мають боргове зобов'язання перед позивачем, а тому мають відшкодовувати 3% річних, які обраховано позивачем у межах строку позовної давності.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Іваночко Ю.А., подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність чинного/діючого простроченого виконання, звернула увагу апеляційного суду на те, що ухвалою від 18 жовтня 2024 року Центрального районного суду м. Миколаєва у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про поновлення строку звернення виконавчого листа, виданого у справі № 2-12-2783/10 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та видачу його дублікату - відмовлено. На думку заявника, суд першої інстанції безпідставно та незаконно зазначив, щодо триваючого виконання. Також звертав увагу на те, що судом невірно визначений розмір та період нарахованих 3% річних.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що підстави, період та розмір стягнення 3% річних, визначені судом правильно.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/01/2006/840-К384 від 24 січня 2006 року в сумі 11842,65 доларів США, еквівалентних 94806,32 грн з яких: заборгованість за кредитом в сумі 9977,10 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1151,56 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 22,77 дол. США, а також судові витрати у розмірі по 552 грн 03 коп. з кожного.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2012 року у задоволенні заяви представника відповідачки про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року залишено без задоволення.
Виконавче провадження з виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва про стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 було відкрито 08 листопада 2010 року, за результатами здійснення якого виконавчий лист 29 жовтня 2013 року було повернуто згідно пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Вдруге виконавчий лист Центрального районного суду м. Миколаєва про стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 звернуто до примусового виконання 28 серпня 2014 року, за результатами здійснення якого виконавчий лист 06 серпня 2015 року було повернуто згідно п. 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», право вимоги за вказаним кредитним договором та всіма іншими похідними договорами перейшло до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами цього договору позивач набув право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором №05/01/2006/840-К384, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2024 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент».
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про поновлення строку звернення виконавчого листа, виданого у справі № 2-12-2783/10 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та видачу його дублікату - відмовлено.
Судом установлено, що востаннє виконавчий лист про стягнення з відповідача ОСОБА_1 був повернутий без виконання 06 серпня 2015 року. Отже, з 07 серпня 2015 року почав перебіг строку пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання, передбачений ч. 1ст. 12 Законом України «Про виконавче провадження». Остання дата строку, визначеного для пред'явлення виконавчого листа 07 серпня 2018 року. Як свідчать матеріали справи, у період з 07 серпня 2015 року до 07 серпня 2018 року виконавчий лист про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 до примусового виконання не пред'являвся. Із заявами про видачу дублікату виконавчого листа у зазначений період стягувач до суду не звертався. Отже строк пред'явлення виконавчого листа пропущено на майже на п'ять років.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Установивши, що рішення суду відповідачі не виконали, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Суд першої інстанції правильно для розрахунку 3 % річних взяв всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням, та обґрунтовано врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23) за позовом ТОВ «Вест Транс» до ОСОБА_1 , про стягнення 3 % річних і інфляційних втрат.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що 3 % річних, зокрема на суму пені, яка стягнена судовим рішенням, не нараховуються, є помилковим.
У постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведене врахував, а тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Позивач визначив цей строк з 01 серпня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
З урахуванням змісту пунктів 12, 18, 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України про застосування позовної давності під час дії карантину та воєнного стану, а також звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, у період дії в Україні воєнного стану вказаний позивачем строк порушення грошового зобов'язання є обґрунтованим.
Розрахунок сум за порушення грошового зобов'язання позивачем обчислено правильно.
За такого колегія суддів вважає, що позивач має право на відшкодування йому відповідачами за період з 01 серпня 2017 року до 23 лютого 2022 року 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, вираженого в іноземній валюті , у сумі 1 712,16 доларів США.
При цьому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати зобов'язання боржників за кредитним договором натуральним зобов'язанням, оскільки рішенням від 28 жовтня 2010 року стягнено солідарно з боржників на користь банку заборгованість за кредитним договором, тобто вимога банку про стягнення захищена у судовому (примусовому) порядку.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що банком пропущено строк для пред'явлення виконавчого листа у справі до виконання, оскільки вказана обставина не має правового значення.
Тож, якщо кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум передбачених статтею 625 ЦК України, у тому числі, за останні три роки до моменту пред'явлення позову.
Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 602/140/23, провадження № 61-13364 св 24, оскільки у наведений справі позивачем не отримано судовий захист, натомість у справі, яка переглядається, кредитором отримано судовий захист порушеного права на погашення заборгованості.
За таких обставин доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Іваночко Юрієм Антоновичем, залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повну постанову складено 04 серпня 2025 року.