Справа № 451/521/25 Головуючий у 1 інстанції: Куцик-Трускавецька О. Б.
Провадження № 22-ц/811/1244/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
04 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Підлужного В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Крета Олега Ігоровича, представника ОСОБА_1 , на ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 07 квітня 2025 року,
Оскаржуваною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Квартирно-експлуаційного відділу м. Львова про визнання бездіяльності неправомірною, визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії: з підстав, що передбачені пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки заявлені вимоги не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (а.с. 93-94).
Дану ухвалу оскаржив представник позивача.
Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду до Радехівського районного суду Львівської області, покликаючись на порушення норм процесуального права.
Вважає помилковим висновок суду про те, що «поданий на розгляд суду в порядку вимог ЦПК України спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду», оскільки «виходячи з того що правовідносини є житловими та з метою реалізації права на приватизацію квартири дана справа повинна розглядатися за правилами ЦПК, а не КАСУ» (а.с 97-105).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
ЦПК України встановлено, що:
- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4);
- суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19);
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відносини, пов'язані з реалізацією особою права на приватизацію житла регулюються, зокрема, Житловим кодексом Української РСР, Законом України від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ«Про приватизацію державного житлового фонду», якими унормовано, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частина третя статті 9 цього Кодексу та частина одинадцята статті 8 зазначеного Закону).
Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала свої міркування з окресленого питання та погодилася з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6?2139цс15) та 2 березня 2016 року (справа № 6-14цс16), згідно з яким у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № К/9901/12678/18 (провадження № 11-124апп18)).
Таким чином не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, оскільки за своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, установлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у її правомірному користуванні.
У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватноправових відносинах.
Тому справи за позовами про визнання права та зобов'язання вчинити дії, спрямовані на приватизацію житла, розглядаються у порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 (провадження № 11-166апп18), від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 3 жовтня 2018 року у справі №757/37024/15-а (провадження № 11?760апп18), від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а (провадження № 11-794апп18), від 9 жовтня 2019 року у справі №750/2176/17.
Оскільки позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Квартирно-експлуаційного відділу м. Львова про визнання бездіяльності неправомірною, визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії направлено на визнання та реалізацію прав згаданих позивачів у сфері житлових відносин, то цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
З урахуванням вище наведеного оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для повторного вирішення питання відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.6, 379 п.п. 3, 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 ,задовольнити.
Ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 07 квітня 2025 року скасувати і направити справу до згаданого суду першої інстанції для повторного вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.