Справа № 447/2662/21 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.
Провадження № 22-ц/811/1189/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
01 серпня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання,
в серпні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - ТОВ «Львівгаз збут») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просило стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Львівгаз збут» 14 332 грн 94 коп. основного боргу, 2 207 грн 27 коп. інфляційних втрат та 1 074 грн 38 коп. 3 % річних.
Позов мотивована тим, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року по справі № 447/2371/20 було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення боргу з відповідачки. Остання є споживачем природного газу за місцем проживання та використовує такий для власних побутових потреб. Позивач виконав свої зобов'язання та надав споживачу послуги, однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань та не оплачував повністю вартість спожитого газу. Заборгованість за спожитий природний газ станом на 16 липня 2021 року становить 14 332 грн 92 коп. Відповідач не звертався до ТОВ «Львівгаз збут» із заявами про припинення подачі газу, а фактично користувався послугами з газопостачання, визнаючи таким чином наявність правовідносин, а відтак, взаємних прав і обов'язків, що з таких випливають. При цьому, позивач зазначає, що оскільки обов'язок споживача житлово - комунальних послуг як власника житла ґрунтується не тільки на умовах договору, а й на вимогах закону, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово - комунальних послуг. Зважаючи на те, що по даний час відповідачка не сплачує заборгованості за послуги газопостачання, просили позов задовольнити.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» 14 332 грн 94 коп. основного боргу, 2 207 грн 27 коп. інфляційних втрат та 1 074 грн 38 коп. відсотків річних. Всього стягнуто 17 614 грн 59 коп.
Стягнуто ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» сплачений позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір в розмірі 2 270 грн 00 коп.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року, постановити нове, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу з порушення правил підсудності, адже відповідачка має зареєстроване місце проживання в м. Львові, а позивач також знаходиться у м. Львові. Тому, Миколаївський районний суд Львівської області не мав права розглядати цю справи, незважаючи на те, що відповідачка є співвласником майна, яке після децентралізації знаходиться на території Стрийського району Львівської області, а не Миколаївського району області. Під час ухвалення рішення судом порушено права особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки в таке рішення внесено завідомо недостовірні дані такої особи. Оскаржене рішення не містить жодних розрахунків щодо суми стягнуто боргу, розмір якого для багатодітної родини відповідачки є безпрецедентним. З цього рішення неможливо встановити за який період сформовано цей борг, на який проведено нарахування інфляційних втрат та відсотків річних. Наголошує на тому, що починаючи з 01 травня 2022 року усі споживачі забезпечуються газом ГК «Нафтогаз», а не позивачем.
В червні 2025 року від ТОВ «Львівгаз збут» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення. До відзиву додано докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу у паперовій формі листом з описом вкладення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо розгляду справи з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Відповідно до положень статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частин перша статті 19 ЦПК України).
Згідно зі частиною першою статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Як зазначено в частині першій статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з приписами частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зроблено висновок про те, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Предметом позову у цій справі є зобов'язання, які випливають з неоплати послуг газопостачання, які надаються за місцем знаходження нерухомого майна ( АДРЕСА_1 ), право користування яким має відповідачка. Постачання газу за цією адресою припинено з липня 2019 року, що підтверджується актом № 1925 від 10 липня 2019 року, підписано споживачем - ОСОБА_3 .
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
В матеріалах справи наявна відповідь органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи, з якої убачається, що ОСОБА_3 має таке зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відомості щодо проживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні.
Згідно зі статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З матеріалів справи також убачається, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 15 вересня 2021 року, цивільну справу № 4472662/21 за позовом ТОВ «Львівгаз збут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання направлено за підсудністю до Франківського районного суду м. Львова.
Проте, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2021 року цивільну справу за позовом ТОВ «Львівгаз збут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання направлено за підсудністю до Миколаївського районного суду Львівської області.
Вказані судові рішення в апеляційному порядку не переглядались.
В матеріалах справи також відсутні заяви відповідачки про непідсудність цієї справи Миколаївському районному суду Львівської області.
Підпунктом 1 пункту 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що дана справа розглянута Миколаївським районним судом Львівської області з додержанням правил підсудності, відтак, визнає відповідні доводи апеляційної скарги необґрунтованими.
Щодо розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року по справі № 447/2371/20 відмовлено у видачі судового наказу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» за вимогою про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за спожиті послуги.
Як убачається із матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .
Відтак, ОСОБА_1 була споживачем природного газу за місцем знаходження нерухомого майна та використовувала для побутових потреб газ, який надавався ТОВ «Львівгаз збут» до моменту припинення його подачі, а саме до липня 2019 року.
З розрахунку заборгованості, доданого ТОВ «Львівгаз збут» до позовної заяви убачається, що така утворилась за період з січня 2019 року по липень 2019 року, відповідачка частково погашала заборгованість включно по серпень 2019 року.
З позовом до суду ТОВ «Львівгаз збут» звернулося в серпні 2021 року. В позовній заяві проведено нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на суму заборгованості в розмірі 14 332 грн 94 коп. за період з січня 2019 року по червень 2021 року.
Згідно зі статтею 162 Житлового кодексу Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорам.
Згідно з пунктом сьомим Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення цієї статті встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0, 01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Закріплена у нормі закону правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
Близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Встановивши, що відповідачка має заборгованість за спожитий нею газ, така в добровільному порядку не погашена, її розмір підтверджено наданими позивачем доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її стягнення в судовому порядку. Колегія суддів також погоджується з обґрунтованістю стягнення з відповідачки інфляційних втрат та відсотків річних, з правильністю їх обрахунку, враховуючи, що такий нею не спростований.
Доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів вважає необґрунтованими, зокрема, щодо того, що належним позивачем має бути ГК «Нафтогаз», а не ТОВ «Львівгаз збут», оскільки як зазначено самою відповідачкою постання газу ГК «Нафтогаз» розпочалось з травня 2020 року, а заборгованість у відповідачки наявна станом на липень 2019 року, тобто задовго до цієї дати.
Сам по собі розмір стягнутої заборгованості, який відповідачка вважає безпрецедентним для багатодітної родини, а також наявність у неї статусу багатодітної матері (без надання підтверджуючих документів) на правильність висновків не впливає, проте може бути реалізований у позасудовому порядку, безпосередньо з позивачем.
Щодо невірного, на думку відповідачки, зазначенням в судових документах її персональних даних, таке питання може бути вирішено у спосіб внесення виправлень в судові рішення в порядку, передбаченому положеннями ЦПК України, за заявою зацікавленої особи або з ініціативи суду першої інстанції.
Наведене, на переконання колегія суддів, не може бути підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення.
Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, враховуючи, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 червня 2025 року відповідачку звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 01 серпня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич