Справа № 490/5541/24
нп 2/490/494/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
04 серпня 2025 року м. Миколаїв Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Шведюк Д.О.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ремешевського Є.А.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява в якій представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів, що утворилася за період з 01.04.2019 року по 18.04.2024 року у розмірі 95 133,00 грн.
В обґрунтування позову представником зазначено, що за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.08.2015 року по справі №490/6939/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено позовні вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання дитини у розмірі 700,00 грн. В подальшому рішенням від 13.03.2019 року по справі №490/3804/18 суму аліментів на утримання дитини, що підлягає стягненню з відповідача було збільшено до 1 750,00 грн на місяць.
На виконання рішення 17.06.2019 року було видано виконавчий лист №490/3804/18 який перебував на виконанні в Центральному ВДВС у м. Миколаєві. Оскільки відповідач свій обов'язок зі сплати аліментів на утримання дитини належним чином не виконував у відповідача утворилася заборгованість станом на квітень 2024 року у розмірі 95 133,00 грн за період з квітня 2019 року по квітень2024 року. Цю заборгованість відповідачем погашено 18.04.2024 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.07.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
ОСОБА_3 , яка представляє інтереси відповідача, до суду подала відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на відсутність вини ОСОБА_2 в утворенні заборгованості у період з 01.04.2019 року по 18.04.2024 року. У цій заяві представник зазначає, що аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 були стягнути з відповідача рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва №490/6939/15 від 27.08.2015 року. У подальшому рішенням суду №490/3804/19 від 13.03.2019 року розмір аліментів було збільшено до 1 700,00 грн, щомісячно починаючи з дня набрання рішення законної сили - 15.04.2019 року.
Аліменти сплачувались відповідачем у серпні-листопаді 2019 року. у подальшому на території України було встановлено карантин для запобігання розширенню короно вірусної хвороби COVID-19, у зв'язку з чим відповідач втратив роботу та не мав ніякого доходу.
24.02.2022 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України у зв'язку з чим введено військовий стан. З огляду на це для збереження життя, відповідач разом із сім'єю виїхав на тимчасове мешкання до іншої області України, де працевлаштуватися та отримувати дохід не мав можливості, на підтвердження чого додав до відзиву довідку про відсутність доходу у період з червня 2019 року по лютий 2024 року.
Заборгованість по аліментам була повністю погашена у квітні 2024 року.
ОСОБА_5 , представником позивача ОСОБА_1 , до суду подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що відповідачем не надано доказів вживання ним будь-яких заходів щодо виконання зобов'язань, то підстави для звільнення його від відповідальності у цій справі відсутні.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Ремешевський Є.А. позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
24.06.2019 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження ВП №59398906 з примусового виконання виконавчого листа №490/3804/18 виданого 07.06.2019 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1750 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили (15.04.2019 року) і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом №490/3804/18 виданого 07.06.2019 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - заборгованість за період часу - квітень 2019 року - березень 2024 року становить 95 133,00 грн.
У цьому розрахунку також зазначено, що у квітні 2024 року боржником сплачено суму у розмірі 96 883,00 грн. А також ОСОБА_2 у період з серпня 2019 року по листопад 2019 року включно здійснювалися відрахування грошових коштів на рахунок спали аліментів.
Відповідно до довідки, сформованої Миколаївською філією Миколаївського обласного центром зайнятості, ОСОБА_2 перебував на обліку як безробітний з 30.05.2019 року по 18 листопада 2019 року.
Відповідно до розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, яку надано представником позивача, станом на квітень 2024 року сума пені становить 99 634,33 грн.
Відповідно до ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини ( аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст.196 Сімейного Кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня)це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Вказаний висновок підтверджується наступним.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та другастатті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у вказаній постанові уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц, зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Суд вважає, що доказів того, що заборгованість зі сплати аліментів у відповідний період утворилася з вини платника аліментів матеріали справи не містять. Суд враховує, що відповідачем вживалися заходи для його працевлаштування, вчинено дії щодо погашення заборгованості по аліментам. Підсумовуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи повну відмову в позові, суд вважає за доцільне судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 12, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.М. Шолох