Справа № 138/803/25
04 серпня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до суду із позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року у розмірі 33547,4 грн., з яких 23271,83 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 10275,57 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами; 0,00 грн. - загальний залишок заборгованості за комісією, 0 грн. - загальний залишок заборгованості за пенею, а також судові витрати по сплаті судового збору. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, що є предметом позовних вимог.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22.05.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Судом вжито заходів щодо забезпечення дотримання прав відповідача щодо належного повідомлення про розгляд справи судом та двічі скеровано копію позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі за місцем реєстрації відповідача, однак поштові відправлення повернуто суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
У вказаний строк відповідач не подала суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомила.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, вивчивши/ зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 26.10.2020 року звернулася до АТ «А-Банк» про отримання кредиту та з використанням електронного підпису підписала Заяву Клієнта №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року. Дана Заява разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк» при наданні банківських послуг, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту становить Кредитний договір /а.с.21/.
Відповідно до умов Заяви Клієнта №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 50000,00 грн. із фіксованою процентною ставкою - 50%, строк кредиту - 24 місяці, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту 4323387010097064.
Згідно з паспортом споживчого кредиту «Швидка готівка», підписаного ОСОБА_4 26.10.2020 електронним підписом, сума отриманого кредиту - 50000,00 грн., строк кредитування - 24 місяці, процентна ставка - 50% річних, тип процентної ставки - фіксована, загальні витрати за кредитом - 30415,46 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 80415,46 грн. Інформація зберігає чинність та є актуальною до: 23:59 26-10-2022 /а.с.22, 21 - зворот/
На підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_5 кредитних коштів за кредитним договором №А459СТ155101037930 позивачем АТ «Акцент-Банк» додано до матеріалів справи меморіальний ордер № TR.15570623.27666.148 від 26.10.2020 р., відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 50000,00 грн. /а.с.18 зворот/
Таким чином, АТ «А-БАНК» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст.5, ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. /ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»/.
Згідно ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з наданим банком розрахунком, за кредитним договором №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року станом на 24.03.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 33547,4 грн., яка складається із: 23271,83 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 10275,57 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами; 0,00 грн. - загальний залишок заборгованості за комісією; 0 грн. - загальний залишок заборгованості за пенею.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд не приймає до уваги покликання позивача на Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на сайті позивача, виходячи з такого.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ті Умови та Правила, на які покликається позивач розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву Клієнта про приєднання до умов та правил надання банківських послуг А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови кредитування.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Умови та Правила надання банківських послуг А-Банку, на які покликається позивач, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-у пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Із урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року винесеній у справі № 342/180/17.
Відповідно до даної постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Водночас, у наданій Заяві Клієнта та у паспорті споживчого кредиту, які підписані електронним підписом відповідача визначено розмір кредиту, розмір процентної ставки, строк кредитування, а тому позовні вимоги є підставними.
Разом з тим, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Так, кредитний договір №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року укладено строком на 24 місяці, тобто до 26.10.2022 року.
Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит загальна вартість кредиту - 80415,46 грн. та розрахована за період з 26.10.2020 року по 25.10.2022 року.
Доказів, що строк кредиту було продовжено після 26.10.2022 року до матеріалів справи не долучено.
Таким чином, нарахування позивачем процентів поза межами строку кредитування не відповідає вимогам законодавства.
Враховуючи наведене, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 26.10.2020 року №А459СТ155101037930 у розмірі 31283,61 грн., яка складається із: 23271,83 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 8011,78 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.
Відтак, суд приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, та присуджує стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №А459СТ155101037930 від 26.10.2020 року за кредитом у розмірі 31283,61 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути із відповідача на користь Акціонерного товариства «А-Банк» понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2258,93 грн.
Керуючись ст. 207, 509, 526, 625, 626-629, 633-634, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд
позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» /ЄДРПОУ 14360080, рах. № НОМЕР_2 , МФО №307770/ заборгованість у розмірі 31283 /тридцять одна тисяча двісті вісімдесят три/ гривні 61 копійку.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» /ЄДРПОУ 14360080, рах. № НОМЕР_2 , МФО №307770/ понесені судові витрати у розмірі 2258 /дві тисячі двісті п'ятдесят вісім/ гривень 93 копійки.
У решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбаченому ст. 354, 355 ЦПК України.
Текст рішення суду складений 04 серпня 2025 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.