Справа № 462/2507/25
провадження 1-кп/462/387/25
30 липня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
провівши в залі суду у м.Львові підготовче відкрите судове засідання у кримінальному провадженні№12022141390000616 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.190 КК України,
встановив:
В провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження №12022141390000616 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.190 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор заявила клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення застави. В обґрунтування клопотання посилається на те, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не встановлено. Так, обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 на виклики слідчого для проведення процесуальних дій не з'являвся, у зв'язку з чим його було оголошено у міжнародний розшук; незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів у даному кримінальному провадженні шляхом їх переконання, залякування чи схиляння їх до зміни наданих ними показань, узгодження своїх показань з показаннями вказаних осіб; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений має численні борги перед потерпілими. Вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи не можуть запобігти таким ризикам, тому просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 проти задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, при цьому подав письмове клопотання про зміну запобіжного заходу. В обґрунтування клопотання зазначив, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, на даний час відсутні, доказів незаконного тиску на потерпілих, свідків, експертів зі сторони обвинуваченого немає, так як розслідування кримінального провадження завершене. Також зазначив, що ОСОБА_7 не мав і не має наміру переховуватися від суду, оскільки в лютому 2022 року він виїхав до Республіки Польща, де перебував на консульському обліку, мав зареєстроване місце проживання та праці, у зв'язку з чим мав викликатися стороною обвинувачення в порядку передбаченому ч.7 ст.135 КПК України. Сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Враховуючи вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, розмір доходу, який би міг отримувати ОСОБА_7 при наявності постійної роботи для відшкодування майнової шкоди, просить застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечив проти клопотання прокурора та просив задовольнити клопотання його захисника.
Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримали, а в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу просили відмовити.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.315 КПК України під час підготовчого судового розгляду суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, яка в свою чергу регламентує таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
Як встановлено, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 04.06.2025 року ОСОБА_7 продовжено до 02.08.2025 року обраний 18.02.2025 року слідчим суддею запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення застави. При цьому визнано такими, що не зменшились і не відпали ризики того, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування чи суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, як підстави застосування запобіжного заходу, суд виходить з того, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04).
Обвинувальний акт відносно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_7 до вчинення вказаних кримінальних правопорушень в матеріалах кримінального провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, на думку суду, міститься достатньо для висновку про обґрунтованість пред'явленої підозри та що така відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України (ч.2 ст.177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
Оцінюючи такий ризик як переховування від суду, суд виходить із попередньої поведінки обвинуваченого у межах розгляду даної справи у суді. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування на виклики слідчого для проведення процесуальних дій не з'являвся, у зв'язку з чим його оголошено в міжнародний розшук, який закінчився екстрадицією.
Окрім цього, суд наголошує, що серед обставин, які підлягають оцінюванню при оцінці ризику переховування від суду, суд також бере до уваги«тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п.2 ч.1 ст.178 КПК України).
Це положення узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§80, заява №33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинувачений підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190 КК України, за які передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 8 років та ч.4 ст.190 КК України, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі на строк до 12 років, що в поєднанні з даними про його особу, зокрема, вік, характер, моральні якості, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Суд зауважує, що в міру збільшення строку тримання під вартою небезпека ухилення ОСОБА_7 від правосуддя зменшується, однак вважає, що факти і доводи, наведені прокурором, не залишають на даній стадії кримінального провадження сумнівів щодо можливості обвинуваченого ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджують, що така небезпека все ще існує.
Щодо питання наявності ризику п.3 ч.2 ст.177 КПК України, а саме можливості незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від вказаних у кримінальному провадженні на різних його етапах.
Показання потерпілих та свідків, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальним джерелом доказів (ч.2 ст.84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні.
При цьому встановлено кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст.23, 224 КПК України).
Наразі дане кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, потерпілі, свідки та експерти ще не допитані, тому існує ймовірність того, що ОСОБА_7 може здійснювати на вказаних осіб вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою спонукання до ненадання в суді показань.
Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового провадження до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Враховуючи, що на даному етапі судом ще не було проведено допиту потерпілих, свідків та експертів, суд дійшов переконання, що на даний час все ще існує наявність ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, то у цій частині суд погоджується з доводами сторони захисту у його недоведеності, оскільки обвинувачений раніше не судимий, а стороною обвинувачення суду не надано жодних доказів в обґрунтування припущення можливого вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення чи продовжити дане кримінальне правопорушення.
Щодо клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт в нічний період доби, суд зазначає наступне.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ті аргументи, на які посилається захисник ОСОБА_4 з урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , підтвердження існування встановлених ризиків, недостатньо для доведення того, що останній виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Домашній арешт не буде достатнім запобіжним заходом, адже пов'язаний з доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що були враховані і слугували підставою для обрання ОСОБА_7 такого запобіжного заходу як тримання під вартою, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою стороною захисту не наведено, як і не надано об'єктивного підтвердження їх доводів про зміну запобіжного заходу, а на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Отже, суд вважає, що з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити строком на 60 днів, тобто до 27.09.2025 року включно, задовольнивши клопотання прокурора.
Щодо альтернативного визначення розміру застави, суд зазначає наступне.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.190 КК України, що згідно ст.12 КК України є тяжким та особливо тяжким злочином.
Згідно з ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов?язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов?язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов?язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Водночас, згідно з п.7 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Таким чином, альтернативне не визначення розміру застави є правом слідчого судді, а таке рішення приймається із врахуванням наявних ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного та сукупності всіх обставини, визначених ст.178 КПК України.
Зважаючи на викладене, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 був оголошений в міжнародний розшук та екстрадований до України, суд на даному етапі провадження, за наявних на даний час документів, які надані стороною захисту і є недостатньо переконливими для вирішення питання альтернативного триманню під вартою заходу, вважає за можливе не визначати розмір застави.
Керуючись ст.176-178, 183 КПК України, суд
постановив:
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт в нічний період доби - відмовити.
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.09.2025 року включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали про продовження строку тримання під вартою вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору і направити уповноваженій службовій особі місця попереднього ув'язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 04.08.2025 року.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: ОСОБА_1