Суддя ОСОБА_1
Справа № 644/6781/25
Провадження № 1-кп/644/791/25
04.08.2025
04 серпня 2025 року м. Харків
Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42025222020000020 від 25.04.2025 року стосовноОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, заміжньої, на утриманні нікого немає, яка не працює, раніше не судима, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
встановив:
28.03.2025 року, приблизно о 13 год. 00 хв., ОСОБА_3 перебувала на сходовому майданчику біля квартири АДРЕСА_2 , де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між нею та ОСОБА_4 виник словесний конфлікт. В ході якого у ОСОБА_3 раптово виник прямий умисел, спрямований на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
В подальшому, реалізуючи свій прямий умисел, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи негативні наслідки за результатом своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, ОСОБА_3 стоячи навпроти ОСОБА_4 умисно нанесла останній один удар кулаком правої руки в ділянку лівого плеча потерпілої.
Своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_3 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 09/-598-С/2025 від 25.07.2025 року спричинила потерпілій ОСОБА_4 наступне тілесне ушкодження: синець на тулубі, який за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що викликало незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, згідно з п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року.
Вказані обставини встановлені під час судового розгляду та не оспорюються учасниками судового провадження.
Згідно ч. 2 ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.
Судом встановлено, що відповідно до положень ч. 2 ст. 302 КПК України обвинуваченій ОСОБА_3 роз'яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вона буде позбавлена права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подала заяву про роз'яснення їй вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
При цьому, ОСОБА_3 подала заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_5 , що свідчить про те, що обвинувачена ОСОБА_3 згідна із встановленими під час дізнання обставинами та згідна з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку.
Потерпілою ОСОБА_4 , також надано заяву про згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні.
У суду відсутні сумніви щодо добровільності таких позицій обвинуваченої та потерпілої.
Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч. 3 ст. 382 КПК України, суд не вбачає. А тому, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.
У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Суд, відповідно до вимог ч. 2 ст. 382 КПК України, визнає встановленим, що органом досудового розслідування встановлені обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Суд установив, що обвинувачена ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_5 , обставини вчинення кримінального поступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не оспорює, свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку визнає в повному обсязі, її позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.
Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, дійшов висновку, що вона вчинила кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченій, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченою, дані про її особу.
Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 раніше не судима заміжня, не працююча, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку немає, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» не перебуває, впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП ХОР «ОПНД № 3» не зверталась.
Обставиною, яка у відповідності до ст. 66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.
Обставин, які у відповідності до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Обвинуваченій суд призначає покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченій, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб'єктивне ставлення обвинуваченої до скоєного та її поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичному обліку у лікарів нарколога та психіатра, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують її покарання, зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення остаточного покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України.
Суд вважає, що призначення ОСОБА_3 більш суворого покарання, а саме у виді громадських робіт, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, буде недоречним та несправедливим через суворість такого покарання.
Крім того, ОСОБА_3 , не може бути призначене покарання у виді виправних робіт, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки, згідно ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт відбувається за місцем роботи засудженого, а судом, під час вивчення доданих до обвинувального акту матеріалів досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_3 офіційно не працевлаштована.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому, також суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується, також положенням п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.
Цивільний позов не заявлявся.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1