Справа № 629/3932/25
Номер провадження 2/629/1170/25
РIШЕННЯ
04.08.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Попова О.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Олексенко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
Представник позивача - адвокат Габор В.В. звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 149657 грн. 44 коп., без утримання із вказаної суми відповідних податків та інших обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за період з 06.03.2025 року по день винесення рішення; моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також судові витрати. Зазначає, що позивачка з 01.09.1982 по 05.03.2025 знаходилась у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки. Стаж роботи складає понад 40 років. Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №104/ОС від 05.03.2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади апаратника повітроподілу 4 розряду за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком. Вищевказаним наказом також визначено виплатити позивачці передбачені колективним договором вісім середньомісячних заробітків. Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 15.05.2025 виплата передбачена колективним договором 8 середньомісячних заробітків складає 149657,44 грн. Роботодавець станом на день подання позовної заяви так і не виплатив належну позивачці при звільненні вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків відповідно до Колективного договору, таким чином не виконавши свої зобов'язання за Колективним договором, заборгувавши їй вказані кошти, чим грубо порушив її права, гарантовані колективним договором. 10.03.2025 позивачка зверталась з письмовою заявою до виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з питанням щодо причини невиплати вказаної допомоги при звільненні. З наданих виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» документів вбачається, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № 11-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Розуміючи важливість соціально-економічного захисту пенсіонерів-залізничників правлінням АТ «Укрзалізниця» були прийняті окремі рішення щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, яка на даний час проводиться и хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та згідно з затвердженими графіками погашення. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було. Положень про зворотну дію Закону в часі він не містить. Окрім цього, позивачка вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 06.03.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по день прийняття рішення судом. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку розрахувати за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Щодо моральної шкоди, то її обґрунтовано тим, що позивачка зазнала душевних страждань та принижень честі та гідності з тих підстав, що позивачці довелося присвятити багато свого часу, енергії та сил на захист порушеного права. Внаслідок протиправних дій роботодавця, було порушено її стан душевної рівноваги, для відновлення якого їй доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв'язку з чим вона був позбавлена можливості повноцінно насолоджуватися життям, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою.
Позивачка та її представник у судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача Мельник К.О. у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила про невизнання позовних вимог в повному обсязі. Також надала відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, оскільки виплату матеріальної допомоги, передбачену колективним договором, на підприємстві було призупинено на законних підставах. Так, відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № 11-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено виплату матеріальної допомоги. З даних витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Листом від 06.09.2022 за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписом Голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Також представник посилалась на ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», і Закон України «Про правовий режим воєнного стану», положення якого, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Крім того, представником відповідача вказано на необґрунтованість та недоведеність заподіяної моральної шкоди та правничої допомоги.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 05.03.2025 знаходилась у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №104/ОС від 05.03.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади апаратника повітроподілу 4 розряду за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком.
Вищевказаним наказом також визначено виплатити позивачці передбачені колективним договором вісім середньомісячних заробітків, які в день звільнення виплачені не були.
Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажання у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується жінкам додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків.
Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 15.05.2025 виплата передбачена колективним договором 8 середньомісячних заробітків складає 149657,44 грн.
10.03.2025 позивачка зверталась з письмовою заявою до виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо виплати їй вказаної допомоги при звільненні.
За інформацією АТ «Укрзалізниця» виплати позивачці, передбачені Колективним договором, були призупинені на період дії правового режиму воєнного стану.
Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов'язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачці належних їй сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було.
Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.
Так, 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бут призупинена за ініціативною роботодавця.
Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року , яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за віком є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 149657,44 грн., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідками виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 15.05.2025, 04.06.2025 заробітна плата позивачки за січень 2025 року та лютий 2025 року становила 19782,97 грн. (15780,31 грн. + 4002,66 грн.), без вирахування податків та обов'язкових платежів; відпрацьовано ОСОБА_1 у січні та лютому 2025 року 30 робочих днів (23 + 7).
Середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати на кількість робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно середньоденна заробітна плата позивачки складає 659,43 грн. (19782,97 : 30).
Позивачка звільнена із займаної посади на пенсію 05.03.2025 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток по день ухвалення судового рішення, тобто 04.08.2025, тому кількість робочих днів за вказаний період складає 106 (березень - 18, квітень - 20, травень - 22, червень - 21, липень - 23, серпень - 2), а розмір середнього заробітку за цей же період складає 69899,58 грн.
А тому, враховуючи, що позивачці у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, суд доходить висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 69899,58 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 5000 грн., суд виходить з наступного.
Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.
Протиправність дій відповідача полягала в тому, що з позивачкою не було проведено належного розрахунку у день її звільнення, а також допущено виникнення заборгованості із виплати всіх належних їй сум при звільненні.
За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачці, покладено саме на роботодавця.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) судам роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Внаслідок невиплати ОСОБА_1 у день звільнення всіх сум, що належали останній від підприємства, а також у зв'язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таким сум порушені конституційні та трудові права позивачки.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.
Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивачки у зв'язку з невиплатою їй всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивачки, втрати нею нормальних життєвих зв'язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому вона має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
При цьому, враховуючи тривалість такого порушення, принципи співмірності, розумності та справедливості, а також позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 3000 грн. 00 коп. є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв'язків позивачки, а тому дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги частково.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 3,4,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи наявність укладеного між позивачкою та адвокатом Габор В.В. договору про надання правничої допомоги від 24.04.2025, акту приймання виконаних робіт від 14.06.2025 з описом наданих послуг, часу їх виконання та загальної суми, довідки-квитанції про сплату послуг адвоката, суд вважає достатньою та обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Також суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені останньою витрати зі сплати судового збору в розмірі 1237,30 грн. за подання позову, а також з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 981,68 грн. (221897,59 грн. х 1% - 1237,30 грн. = 981,68 грн.).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :
- матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 149657 грн. 44 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів при їх виплаті,
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за період з 06.03.2025 по 04.08.2025 в сумі 69899 грн. 58 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів при їх виплаті,
- моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1237 грн. 30 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 981 грн. 68 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Представник позивача: адвокат Габор Вікторія Володимирівна, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.
Третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адреса: 64660, місто Лозова, Харківська обл., с-ще Лиманівка, вулиця Заводська, будинок 5.
Суддя Олексій ПОПОВ