№ 201/2776/25
провадження 2/201/2316/2025
31 липня 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та судових витрат,
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 06 березня 2025 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові і з представником посилаються на те, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, кредитний договір № 102258581 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. З відповідачем не було укладено договори поруки, сам цей відповідач зобов'язався погашати борг. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту, позики, відсотки по договору та інш., утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося, на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову.
16 липня 2024 року вказана фінансова установа (ТОВ «МІЛОАН») уклало з позивачем договір факторингу № 16072024 і право вимоги по вказаному кредитному договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року перейшло вже тепер до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову.
Вважають вказане (відмова добровільно погасити борг) незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по вказаним договорам з урахуванням штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 вимоги позову фактично не визнав, так як позика, кредит погашався, про договори факторингу не знав, зобов'язань з позивачем не має, вимоги безпідставні, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності, правом надання відзиву на позов не скористався. Суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, кредитний договір № 102258581 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, позикою в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення позики, кредиту; кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.
В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним договорам між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем - фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за договором позики, кредиту, нарахованих відсотків за користування коштами та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк, ТОВ виконано умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
16 липня 2024 року вказана фінансова установа (ТОВ «МІЛОАН») уклало з позивачем договір факторингу № 16072024 і право вимоги по вказаному кредитному договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року перейшло вже тепер до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Згідно з вказаними договорами ТОВ «МІЛОАН» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступили, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 102258581 від 21 лютого 2022 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов'язання виконали повністю.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний повернути позику, кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід'ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.
Позивач, позикодавець, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім'я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов'язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по договору, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача вимагати повернення суми кредиту.
У зв'язку і з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов'язань по кредитним договорам мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаного договору позики, кредиту, на які може посилатися відповідач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Позивач свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.
Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Судом з'ясовано і сторонами доведено, що дійсно 21 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, кредитний договір № 102258581 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, позикою в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення позики, кредиту; кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.
В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним договорам між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем - фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за договором позики, кредиту, нарахованих відсотків за користування коштами та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк, ТОВ виконано умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.
16 липня 2024 року вказана фінансова установа (ТОВ «МІЛОАН») уклало з позивачем договір факторингу № 16072024 і право вимоги по вказаному кредитному договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року перейшло вже тепер до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Згідно з вказаними договорами ТОВ «МІЛОАН» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступили, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 102258581 від 21 лютого 2022 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов'язання виконали повністю.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість на момент звернення з позовом, на березень 2025 року з урахуванням реєстру боржників на час відступлення права вимоги на 16 липня 2024 року, загальний розмір заборгованості по договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року - 15 003 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 12 750 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам - 2 253 грн. 00 коп., заборгованість по комісії - 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) - 00 грн..
Відповідач визнає, що він дійсно отримав від ТОВ «МІЛОАН» позику, кредит. В зв'язку з скрутним матеріальним становищем, тимчасово перестав сплачувати позику, кредит. Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що позивач не виключав з суми заборгованості - заборгованості за платою за управління позикою, кредитом, яка по своїй суті є платою за користування вказаним договором. В договорі не встановлено обсяг (опис) послуг з управління кредитом; не містить він і обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав саме кредит на споживчі цілі.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-УІІІ.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем, у т.ч. анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, які були надані товариством, банком позичальнику через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача.
Відповідно до розділу «Використання електронного підпису» Умов та правил: Банк та Клієнт погодили, що всі правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися Сторонами або кожною Стороною окремо з використанням удосконаленого електронного о підпису (ЕП) у Мобільному додатку. Удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підписані Клієнтом та /або Банком документи, що пов'язані з укладеними правочинами, зберігаються Банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільний додаток Клієнту, а також їх копії можуть бути надані Банком на паперовому носії на запит Клієнта. Під час одержання однією із Сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання. Під удосконаленим електронним підписом розуміється вид електронного підпису, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов'язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис. Удосконалений електронний підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Сторони погодили використання ЕП без сертифіката ключа.
Генерація ключової пари (особистого та відкритого ключів) здійснюється за допомогою смартфону клієнта, на якому встановлений мобільний додаток лише після ідентифікації клієнта з використанням смартфону клієнта. Згенерований особистий ключ клієнта захищається паролем та може бути розміщений у хмарному сховищі. Відкритий ключ розміщується в Анкеті-Заяві, яка підписується клієнтом. Перевірка ЕП та аутентифікація клієнта здійснюється з використанням програмно-технічних засобів банка. В разі негативного результату перевірки банк відмовляє клієнту в прийомі електронного документа.
У підписаній анкеті-заяві, договорі відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови.
Підписанням анкети-заяви, договору відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
На виконання ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» першим кроком при реєстрації у мобільному додатку є ознайомлення споживача з умовами надання фінансових послуг, для чого банк надає особі примірники Умов і правил обслуговування в ТОВ «МІЛОАН» при надання банківських послуг, які містять посилання на паспорт споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту та тарифи. З метою підтвердження згоди споживача із умовами надання банківських послуг у момент реєстрації ТОВ «МІЛОАН» генерує і відправляє на вказаний особою мобільний номер ОТР-пароль. Фактом підтвердження згоди є введення споживачем у мобільному додатку OTP-паролю, який попередньо був надісланий товариством, банком на зазначений номер.
Відповідач повідомив про свою згоду з умовами надання банківських послуг, які надає ТОВ «МІЛОАН» за договором про надання банківських послуг, у підтвердження чого у мобільному додатку відповідачем було введено OTP-пароль, який попередньо був надісланий на зазначений ним мобільний номер.
Відповідно до Умов встановлено, що з урахуванням ч. 3. ст. 631 ЦК України сторони встановлюють, що умови цього Договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до укладення Договору та стосуються надання клієнтом Банку підтверджень, погоджень, повідомлень, підписів з використанням клієнтом ОТР-пароля.
Сторони визнають, що усі надані клієнтом за допомогою OTP-паролю підтвердження, погодження, повідомлення, підписи до укладення цього Договору є дійсними та такими, що прирівнюються до документів (повідомлень, листів, заяв) підписаних клієнтом власноручним підписом та є невід'ємними частинами Договору.
Успішно пройшовши процедуру ідентифікації, відповідач 21 лютого 2022 року успішно пройшов процедуру верифікації та підписав договір, анкету-заяву до договору про надання фінансових, банківських послуг.
З наведеного алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами і правилами надання фінансових, банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживного кредиту, подальше укладення електронного кредитного договору є неможливим.
Отже, підписанням анкети - заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 21 лютого 2022 року, а також засвідчив, що він повідомлений товариством, банком у встановлений законом строк про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства.
Використання кредитних коштів підтверджується випискою, отже боржник намагається приховати фактичні обставини справи, шо погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг, бо інакше він не мав би взагалі технічної можливості користуватися вказаним додатком жодним чином.
З огляду на викладене, на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Щодо розрахунку заборгованості боржника. Відповідно до приписів частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суп встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до позиції Верховного Суду, яка містяться у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі № 367/4970/13-ц, провадження 61-19992 св заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як такт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника.
Згідно з позицією Верховного Суду, котра записана у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985 15-ц провадження № 43538св18, твердження заявника про те, що позивач не надав належних наказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У позиції Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження N0 61-40036св18, Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, про те що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.
Позивач надає у якості додатків виписки з особового рахунку (виписки про рух коштів на рахунку) боржника. Вищевказані виписки підтверджують отримання, користування кредитом боржником, а також те, що після отримання банківської картки боржник здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти.
Вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18, провадження № 61- 9618св19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Боржник свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі не виконав, через це утворилась заборгованість відповідно до розрахунку заборгованості та виписки.
За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на конкретній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Кредитний договір має містити обґрунтований розрахунок розміру комісії.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.
Отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.
Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд України в постанові від 03 вересня 2014 року в справі № 6- 100цс14 вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач та фінансова установа всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов'язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит, але без поважних причин цього не зробив.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Отже неправомірними діями відповідача, пов'язаними з невиконанням умов договорів, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з вказаними діями відповідача.
Не може суд прийняти до уваги можливе заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» борг на момент звернення з позовом, на березень 2025 року з урахуванням реєстру боржників на час відступлення права вимоги на 16 липня 2024 року, загальний розмір заборгованості по договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року - 15 003 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 12 750 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам - 2 253 грн. 00 коп., заборгованість по комісії - 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) - 00 грн., а також стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн..
Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код за ЄДРПОУ 35625014, загальний розмір заборгованості по договору № 102258581 від 21 лютого 2022 року - 15 003 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за договором - 12 750 грн. 00 коп., заборгованість по відсоткам - 2 253 грн. 00 коп., заборгованість по комісії - 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) - 00 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код за ЄДРПОУ 35625014, судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -