04 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 926/2783/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2025
та рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2025
у справі №926/2783/24
за позовом: Керівника Вижницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Банилівської сільської ради
до Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя,
про стягнення безпідставно збережених коштів 121 382,70 грн
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2025 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2025 у справі № 926/2783/24, подана до Суду подана через систему "Електронний суд" 19.07.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ч. 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.
У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Оскільки предметом позову у даній справі є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів 121 382,70 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2024 році - 302 800 грн), а тому з урахуванням положень ГПК України ця справа є малозначною.
В ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 про відкриття апеляційного провадження у цій справі (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень) суд апеляційної інстанції на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, з огляду на те, що ціна позову є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст.12 ГПК України).
Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зазначеному вище пункті унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
Фізична особа - підприємець Алокли Аззама Фаделя зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування положення ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що станом на дату звернення з касаційною скаргою склалася неоднозначна судова практика та існують протилежні рішення, у аналогічних правовідносинах.
Заявник зазначив, що вирішення вказаної справи має виняткове значення для створення сталої судової практики у сфері застосування статті 1212 ЦК України до правовідносин з якими урегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки залишення в силі оскаржуваних судових рішень у справі призведе до формування правозастосовчої практики, яка може спричинити неналежний спосіб захисту права відповідно до ст. 1212-1214 ЦК України та порушення захисту основоположних прав людини, як майнові права, порушення належного балансу між інтересами сторін у справі.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі, а наявність зазначених заявником судових рішень у схожих справах свідчить лише про наявність різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2025 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2025 у справі № 926/2783/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням викладеного, додане до касаційної скарги клопотання Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає розгляду.
Керуючись ст. ст. 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Алокли Аззама Фаделя на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2025 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2025 у справі № 926/2783/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.